
- •Структурний план заняття
- •2.Роман Петронія "Сатирикон" - віддзеркалення занепаду римського суспільства доби імператора Нерона.
- •3. Відродження життя римського суспільства в епіграмах Марціала.
- •4. Епоха й особа автора в сатирах Ювснала.
- •5. Авантюрно - алегоричний роман Апулея "Метаморфози" (Золотий осел")
- •6. Античная культура — передумова розвитку світової літератури і мистецтва.
5. Авантюрно - алегоричний роман Апулея "Метаморфози" (Золотий осел")
Найхарактерніші риси античної літератури II ст. н. є. Втілені в творчості уродженця Африки Апулея (бл. 125- бл .180 рр.). Письменник часто згадує, що він - син Африки: "Так, моя батьківщина там, де засідають збори Африки!" Гордий з того, що Карфаген(місто, відбудоване після римської навали) спорудив йому пам'ятник, Апулей каже, що немає для нього дорожчої оцінки, ніж та, яку дадуть його книжкам співвітчизники. Він усюди їх прославлятиме як своїх перших учителів. У Карфагені Апулей учився. Потім він учився також в Афінах, бував у Римі, проте у Карфагені починав і закінчив свою кар'єру. У Карфагені пройшов шлях ритора і жерця. Апулей писав грецькою і латинською мовами, але збереглось тільки написане латиною. Апулей був професійним оратором і виступав під час судових процесів. Деякі його промови дійшли до нас. Вони прекрасно віддзеркалюють епоху й дають уявлення про вдачу письменника. Промови Апулея свідчать, що він розумів психологію аудиторії і відчував, як вплинути на емоції. Проте прославився він не промовами, а романом "Метаморфози". За доби Апулея модною стала філософія неопіфагорійців про переселення душ. У зв'язку з чим зростає інтерес до поетичної енциклопедії про перетворення, написаної два століття тому Овідієм.
Спектики насміхалися з тих, що вірили в чудесні перетворення. У народі побутували анекдоти про дурника, який перетворився... на осла. Відомо, що низку таких анекдотів опрацював сучасник Апулея Лукіан.
Апулеєві "Метаморфози" залюбки читали і в давні, і в нові часи. Пушкін згадує, що він "читав охоче Апулея, а Цицерона не читав", маючи на увазі "Осла" (книжка Апулея має назву "Метаморфози, або Осел"). "Золотим ослом" називали книжку захоплені сучасники, і ця назва збереглася.
На відміну від "Метаморфоз" Овідія, "Золотий осел" - прозовий твір. Тут ідеться не про міфічних героїв, а про сучасну авторові людину. Розповідь від першої особи мала наблизити героя до читала. Автор розповідає, що захопився магією, потрапив до однієї жінки чаклунки, служниця якої покохала його та обіцяла показати, в який спосіб хазяйка перетворюється на пташку. Побачивши те диво, Лукій бажає випробувати на собі чудове зілля, але коханка переплутала начиння, і невдаха став ослом.
Античних поетів вабила можливість вразити читача, малюючи перетворення однієї істоти на іншу. Наприклад, Горацій описує, як він перетворюється на лебедя. Розгорнені сцени драматичних перетворень полюбляв Овідій. У комедійному плані з натуралістичними подробицями подає Апулей ефектну картину перетворення героя на довговуху потвору. Проте не перетворення становлять зміст "Золотого осла". Розповідь про перетворення тільки обрамовує збірку оповідань - побутових, авантюрних, еротичних. Лише вставних новел у книжці дванадцять, і кожна має завершену композицію. Пов'язуються вони не спільним сюжетом, не одним оповідачем, а тих, хто слухає: за різних обставин їх чув герой. Пригоди багатого грека Лукія (або Луція), який став ослом, написані в дусі буфонади. Його б'ють, примушують тягати важкі мішки, він виступає у цирку. Буфонада не позбавлена сатиричних нот. Ніхто не соромиться осла, а Лукій продовжує все розуміти, як людина. Свідок, про якого не підозрюють, - такий прийом дає змогу показати життя зі споду (так викриватимуть вади сучасності французьких сатирик XVIII ст. А. Лесах у "Кульгавому бісі" і французький романіст XX ст. А. Барбюс у драматичному "Пеклі").
У "Метаморфозах" Апулея поєднуються нестримна фантазія і скрупульозна точність у докладних описах подробиць буденного життя. Одяг жерців, зачіски жінок, скульптора, що прикрашає житло, театральні вистави, магічні обряди, урочисті процесії - все це Апулей подає як своєрідний документальний репортаж, цікавий для етнографів, мистецтвознавців, істориків.
Дослідники фіксують елементи містики, зокрема на сторінках останньої книжки "Золотого осла". Лукій знову стає людиною за допомогою єгипетської богині Азиди, культ якої за доби Апулея набуває виняткового поширення.
У романі перехрещуються різні мотиви. На поверхні - непристойні історії, які, однак, зовсім не вичерпують змісту "Золотого осла". Несхожа з іншими новелами поетична казка "Амур і Психея", чимало компонентів якої - фольклорного походження. Цю казку про всепереможну любов осел чув у вертепі розбійників. У казці "Амур і Психея" Апулей поєднує реалістичні картинки, травестію, фантастику. Тут співіснують пародійний і романтичний плани. Гомер свого часу написав поему про гнів Ахілла. В Апулея ж ідеться про гнів Венери. Богиня обурена, що на землі живе дівчина, краща за неї вродою. Це наївна, простодушна Психея. За незвичайну красу дівчині віддають релігійні почесті, а храм Венери занедбано. Венера наказує своєму синові Амуру помститися суперниці, проте Амур закохується в дівчину. Криючись від гніву матері, він переховує кохану. Психея ніколи не бачила істоту, що прилітає до неї вночі. Таємничий відвідувач
умовляє її ні про що не питати і застерігає: вона народить божественну дитину, коли мовчатиме, коли ж ні - смертну. Сестри заздрять Психеї. Вони запевняють легковірну дівчину, що Вона пестить страшного змея, і підбурюють убити його. Нехтуючи забороною, Психея зі светильником наближається до розпростертого уві сні чоловіка і бачить юного прекрасного Амура. Обпечений оливою, що хлюпнула з каганця, Амур прокидається і відлітає. Психея у розпачі. Починаются її поневіряння. Врешті - решт закохані поєднуються в законному шлюбі, згідно "з цивільним правом"! Іронія постійно бранить на сторонках "Амура і Психея". Казку Апулея інколи розглядають як релігійну притчу. Письменник обрав для своєї героїні ім'я Психея, тобто душа. Можливо, він і мав намір у дусі модних тогочасних теорій дати алегорію страждань людської душі, проте іронія та містика уживаються погано. Скориставшись фольклорними мотивами, Апулея, проте, створив оригінальну казку, до якої зверталися численні митці - художники, скульптори, поети. Найвідоміші літературні опрацювання цієї казки належать французькому письменникові XVIII ст., українцеві за походженням , Іполиту Богдановичу (поема "Душенька", що провіщає "Руслана і Людмилу" Пушкіна).