3. Відродження життя римського суспільства в епіграмах Марціала.

Марціал (бл. 40-бл. 104 рр.) глузував з поетів, який вабили "нікчемні іграшки" - міфічні боги та герої. "Ось почитай-но, про що скаже життя", - пропонує Марціал своєму читачеві. "Вже не спіткаєш кептарів отут, ні горгон або гарпій, тхне-бо людиною скрізь кожна сторінка у нас".

Марціал був автором численних епіграм , що фіксують , неначе моментальне фото, вади сучасників. 14 книжок епіграм Марціала -то строкатий калейдоскоп життя римського суспільства доби занепаду.

За своїм поетичним темпераментом Марціал дуже несхожий на Ювенала, домінанта сатир якого-громадянський пафос. Зовсім інше емоційне забарвлення дошкульних і дотепних епіграм Марціала. Своєю вдачею цей поет нагадує героя французького письменника XVIII ст. Д. Дідро—племінника Рамо ( небожа композитора Рамо ). Людина гострого розуму, але безпринципний цинік, Марціал прислуговував владущим як клієнт, подібно до Ювенала. Проте на відміну від Ювенала Марціал намагається використати своє становище, щоб піднятись по соціальних щаблях і забезпечити себе матеріально. Усілякий бруд і неподобства сприймаються поетом як норма життя. Епіграми Марціала дають добре уявлення про побут і характери панівної верхівки римської імперії.

Скориставшись типовою для грецької поезії формою епіграми, Марціал створив оригінальний жанр. Його вірші - дотепні сентенції або побутові сценки, портрети-мініатюри, що віддзеркалюють повторні обличчя розбещених рабовласників та їхніх годованців. Це дзеркало показує, що рабовласницьке суспільства перетворювалось на суспільне гнойовище. Наприклад, юрба рабів прислуговує своєму панові під час обіду. Служка пильнує, коли пан відгикне ,- щоб подати йому зубочистку; наложниця, що лежить поруч з хазяїном, махає на нього віялом; хлопець відганяє мух гілкою мирта; масажистка гладить усе його тіло; євнух допомагає п'яному спрямувати сечу... Епіграмам Марціала , не позбавленим натуралістичних рис, бракує морального стрижня.

4. Епоха й особа автора в сатирах Ювснала.

Поет Ювенал (бл.60 - бл. 127рр.) залишив 16 сатир. Це сюжетні твори, що нагадують віршовані характеристики, написані про мерзотників, або промови прокурора. Усе, що бачить навкруг себе Ювенал, викликає його обурення й гнів. Він переконаний, що для чесної людини "в Римі немає ні шани, ні місця, ані заробітку". Є відомість, нібито Ювенал займав колись команду посаду в армії, а потім був змушений вдовольнятися місцем клієнта. Доля така не випадкова. "Хто-бо в пошані тепер? - запитує поет. - Тільки спільник у злочині, тільки темна душа". З болем писав Ювенал, що могутній колись римський народ перетворився на худобу, яка вештається без діла по вулицях і вимагає тільки "хліба й розваг".

Сатири Ювенала побудовані за законами ораторського мистецтва. Вони вимагають декламаційного пафосу , містять багато риторичних питань, окличних речень : "Усе тут купується в Римі, все продається!" Патетичні узагальнення будуються на конкретних прикладах. Поет малює колоритні побутові картини, які служать йому "поживою" для сатири. Ювенал спирався на традиції староримської народної "сатири". Перед читачем Ювенал постають не екзотичні країни, а вулиці сучасного поетові Рима. Нас приголомшує "торохтіння возів по тісних провулках, лайка погоничів, ревище гнавої звідкись худоби". Ми відчуваємо, як тисне з усіх боків незлічений патовп: "той ліктем штовхне, дошкою той зачіпає, один попихає поліном, другий - цебром величезним і всі наступають на ноги". З вікон викидають тобі прямо на голову "посуд побитий". Людина, вийшовши на вулицю, не знає, чи судилось її повернутися додому. Ювенал родить перед виходом із дому написати духівницю, бо на вулиці на кожному кроці - небезпека, тебе щохвилини "можуть на той світ послати".

Ювенал не шкодує барв. У III сатирі ми бачимо Рим, що зі світової столиці перетворюється на злочинницьке кубло. " Все розбишацтво у Римі збирається - повним звіринцем." Злочинців розвелось неймовірно багато, і заліза стільки йде на кайдани , що скоро "плуга не матиме з чого зробити". Вночі розбійники нападають на перехожих. "Щоправда, - глузує старик , бідний у нас не без права: може, наприклад, благати , щоб зуби йому полишили".

Людина не відчуває себе в безпеці не лише на вулиці, а й удома: "Є досить і інших, що пограбують тебе уночі, як замкнуто двері"(переклад М.Зерова).

З сатири в сатиру повторює Ювенал у різних варіантах: "Кривдять мене, а я безневинно кривду терплю, бідолаха... Що маю робить? .." Тільки у віршах поет може висловити свій гнів.

Ювенал обурений з того, що спритні чужинці (греки, сирійці) відбирають, як йому здається, у римлян хліб. "Не можу я знести , квірити, римської гречизни ... Ромуле ! Твій селянин лизоблюдом уже походжає" . А якийсь "гречисько" моститься "на Есквілін": "Ритор, граматик , різьбар, землемір, цирковий танцюриста , лікар, купальний прислужник і маг - він тямить на всьому, а як голодний - на небо пошли, - він залізе на небо..."

Суперечності у Римській імперії дедалі поглиблювались. Життя і творчість Ювенала відбивали ці суперечності.

Можна порівняти філіппики Ціцерона - письменника доби республіки та сатири Ювенала - громадського обвинувача імператорського Риму. Цецерон викриває конкретних політичних діячів (наприклад, Марка Аптонія, який прагнув стати диктатором). Ювенал не зачіпає носіїв влади, а критикує суспільство взагалі.

Вважаючи себе поборником староримських чеснот , Ювенал принципово намагався відійти від грецьких літературних традицій. Проте в його сатирах дається взнаки класична освіта, школа, яку він пройшов. Письменник дорікає римським жінкам, що наслідують грецьку моду (сатира VI), але повсякчас посилається на приклад з грецької міфології, щоб довести якусь думку (сатира X). З сатир Ювенала постає і епоха, й особа автора.

Дуже близький до Ювенала англійський сатирик Дж. Свіфт - і вдачею, і творчістю. В його романі "Мандри Гуллівера" та в памфлетах чимало ремїнісценцій з Ювенала. Наприклад, у X сатир Ювенал пише, що людина не знає, чого собі бажає. Кожен хоче подовше пожити, а чи є більше нещастя, ніж старість? Поет детально описує старечі немощі і жалюгідну долю довгожителів (ці вірші згадуватиме Шекспірів Гамлет у розмові з Полонієм). Свіфт пішов далі Ювенала. У "Мандрах Гуллівера" йдеться не просто про старезних дідуганів, а й про людей, приречених на безсмертя. їхніх портрет збігається з портретом, намальованим Ювеналом.

Сардонічні дотепи про людожерство у XV сатир Ювенала, можливо, підказали Свіфтові тему одного з найтрагічніших памфлетів-"Скромна пропозиція". Свіфт подає кулінарні рецепти, як готувати страви з м'яса немовлят і маленьких дітей для гурманів: бідні батьки не можуть утримувати своїх дітлахів, їх їстимуть лорди.

Ювенала цінували прогресивні діячі та письменники (декабристи, Пушкін та ін.) як сатирика, що таврував вади імператорського Риму. "Ювеналів бич" - так називатимуть сатиру поети нових часів.

Латиномовна література Римських провінцій

Римська імперія займала, крім Італії, територію сучасних Франції, Англії, Іспанії, Румунії, Сирії, Єгипту та багатьох інших країн. Література й мистецтво в провінціях імперії розвивались, як правило, у фарватері греко-римських традицій. Латинська й грецька мови були поширені серед тубільної верхівки і вважались мовами науки та літератури.

^;;