1. Творчість і доля покоління «розстріляного відродження».

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні.Термін «розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. Це Відродження було пов'язано з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони (Емський указ) створили тексти, гідні світового поціновування (П. Куліш, І. Франко, М. Коцюбинський). Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робітники, селяни), нове покоління української еліти творило дійсно актуальне мистецтво. Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»). Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925-1928 pp. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.Головними складниками її світогляду роз.від. була самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. Проза поділялася на дві течії: сюжетна й безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, але підтекст, дух, «запах слова», як казав Хвильовий. Стиль сильних почуттів та проникнення в сутність явищ називається неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напрямку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Юліан Шпол, Олекса Близько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших.У романі Валер'яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися елементи філософії екзистенціалізму. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Хвильовий), репресії й концтабори (Б. Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (І. Багряний, В. Домонтович), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна.Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє нам усю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур.

2. Українська культура як складова радянської культури: специфіка і особливості культурної творчості воєнної та післявоєнної доби

20-ті роки стають часом небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. більшовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення.

У 1922 р. в Харкові під керівництвом Сергія Пилипенка з'явилася перша з масових літературних організацій — "Плуг". Вони створювали таку літературу, яку хотіли народні маси. Через рік Василь Еллан-Блакитний організував літературну групу "Гарт", що також прагнула працювати для створення пролетарської культури на Україні: Олександр Довженко, Валер'ян Поліщук, Володимир Сосюра, , Павло Тичина, Микола Хвильовий. У період українізації особливо виділяється київська літературна група "неокласиків", яку очолював Микола Зеров (Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, О. Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський).

У 1925 р. після розпаду "Гарту" Микола Куліш, Павло Тичина, Микола Бажан, Юрій Яновський утворили літературну організацію "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури") на чолі з Миколою Хвильовим.

ЇЇ противником було тодішнє комуністичне керівництво України. Навіть Сталін вказав на небезпеку поглядів М.Хвильового. Для боротьби з поширенням націоналістичних ідей у літературі у 1927 р. було створено прорадянську організацію ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) і посилено контроль комуністичної партії за літературною діяльністю.З'явилися літературні твори П.Тичини га М.Рильського, Зерова, Михайло Драй-Хмара, Володимир Сосюра, Микола Бажан.

Головними темами прозових творів були наслідки революції та громадянської війни в житті людини і суспільства. У "Синіх етюдах" Микола Хвильовий оспівує революцію. У творі "Із записок холуя" Іван Сенченко висміює безхребетних лакиз, що їх породжував радянський лад. Але неперевершеним щодо популярності був Остап Вишня, дотепні гуморески якого читали мільйони людей.

Поставивши за мету збудувати новий соціально-економічний устрій, радянський уряд сприяв створенню нових типів шкіл і підходів у викладанні, що прискорили б розрив із "буржуазним минулим". Радянські педагоги обстоювали необхідність пов'язувати освіту з прищепленням людині комуністичних цінностей та ідеології. Цілком заборонено вивчення основ релігії.

Рушійною силою українізації системи освіти був Микола Скрипник — голова комісаріату освіти з 1927 по 1933рр. Він домігся того, що в 1929 понад 80 % загальноосвітніх шкіл вищих навчальних закладів вели навчання винятково українською мовою.

Університети було реорганізовано в численні інститути народної освіти медичного, фізичного, технічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів для керівництва робітничою силою.

Прагнучи продемонструвати свою прогресивність, більшовики сприяли розвитку науки. У 1919 р. вони кооптували створену в Києві урядом Скоропадського Академію наук. Незважаючи на те, що більшість видатних вчених України не належали до більшовиків, а деякі навіть відкрито підтримували український націоналізм, радянський уряд не мав іншого вибору, як сформувати з них серцевину Академії. Першим президентом Академії став славетний вчений Володимир Вернадський.

У 1918 у Києві утворилися театри: Державний драматичний Державний народний і "Молодий театр" (Марія Заньковецька, Любов Ліницька, Дарія Шевченко), "Березіль". Репертуар складався з побутової, історичної й класичної тематики. Найвідоміші вистави:"Мина Мазайло", "Гайдамаки", "Гріх".

Різноманітним було і образотворче мистецтво: Михайло Жук, Олександр Богомазов, Казимир Малевич та ін.