11. Методи та підходи в культурології

Термін ”культурологія” у 1909 р. запропонував німецький філософ і фізик В.Освальд.

В основі культурологічних досліджень лежить принцип єдності логічного та історичного підходу до досліджуваних культур.      -Логічний метод: передує історичному. Дослідник створює загальний погляд на дану культуру, порівнює з іншими; - Історичний метод: спрямований на вивчення того, як дана культура виникла, які етапи в розвитку проходила і чим вона стала в своєму зрілому вигляді. Для вивчення історії культури, застосовують різні варіанти історичного методу: - Генетичний: спрямований на виявлення генезису. - Порівняльно-історичний: є основою сучасної компаративістики (методологія порівняльно-історичних досліджень. Арнольд Тойнбі "Осягнення Істини").

Філософія культури або теорія культури. Її завдання полягає, по-перше,

в осмисленні та поясненні культури через її найзагальніші та найістотніші риси, по-друге,

у розкритті провідних тенденцій в еволюції культури, причин розквіту або кризових явищ.

Третій. Соціологія культури досліджує функціонування культури в цілому або наявні у ній субкультури – масову,

елітарну, міську, сільську, жіночу, молодіжну та ін. Цей напрям дослідження вивчає зрушення та зміни,

що відбуваються у культурі, а також реакцію на них різних верств населення.

Отже, культурологія – це наука, що орієнтується на етику соціального й гуманітарного знання про людину й суспільство,

вивчає культуру як цілісність, як специфічну функцію й модель людського буття.

12. Функції культури

Звичайно, що у реальному житті суспільства вище названі аспекти взаємодоповнюються, переплітаються. Аналіз цих взаємопов’язаних сторін культури дозволяє з'ясувати, у чому полягають її основні функції. Основні функції культури: 1. адаптаційна 2. пізнавальна 3. аксіологічна (ціннісна) 4. інформаційна 5. комунікативна (діалог культур) 6. нормативна 7. гуманістична 8. людинотворча (соціалізація особистості) 9. Виховна

Культура уможливлює не тільки спілкування людей, але й регулювання їх взаємовідносин і діяльності. Регулятивна функція культури реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Нормативна функція культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являються до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо.

Культура як система цінностей формує в людини певні ціннісні орієнтири й потреби. Людина, сприймаючи ту чи іншу річ або явище, дає їм позитивну або негативну оцінку. У відповідності зі ставленням людини до культури часто судять про рівень інтелігентності особи. У динамічному процесі функціонування культури відбувається формування духовного обличчя людини, її світогляду, політичних, правових, моральних, художніх, релігійних поглядів, виробляються певні ціннісні орієнтації, моральні установки, культурні смаки, формується багатогранний духовний світ людини.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття й розуміння світу не в координатах фізичного простору й часу, а в соціокультурному вимірі. Слід відзначити також, що й світоглядне мислення, і світоглядне уявлення в історичному плані черпають свій зміст у міфології, згодом у релігії, й нарешті, у науковому пізнанні, тобто в тих формах суспільної свідомості, що складають зміст культури. Основним напрямком культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції.