45. Християнські засади середньовічної культури

Найважливішою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення і християнської церкви. В умовах загального занепаду культури відразу після розпаду Римської імперії, тільки церква протягом багатьох століть залишалася єдиним соціальним інститутом, спільним для всіх країн, племен і держав Західної Європи. Християнство стало свого роду об'єднує оболонкою, яка зумовила формування середньовічної культури як цілісності. По-перше, християнство створило єдине ідеолого-світоглядне поле середньовічної культури. Будучи інтелектуально розвиненою релігією, християнство пропонувало середньовічному людині струнку систему знань про світ і людину, про принципи пристрою світобудови, його закони і діють в ньому силах. Вищою метою християнство оголошує порятунок людини. Люди грішні перед Богом.

Проголошуючи домінування духовного над плотським, віддаючи пріоритет внутрішнього світу людини, християнство відіграло величезну роль у формуванні морального обличчя середньовічної людини. Ідеї ​​милосердя, безкорисливої ​​чесноти, засудження користолюбства і багатства - ці та інші християнські цінності - хоча і не були практично реалізовані ні в одному з станів середньовічного суспільства (включаючи чернецтво), все ж мали істотний вплив на формування духовно-моральної сфери середньовічної культури. По-друге, християнство створило єдине віросповідні простір, нову духовну спільність людей-одновірців.

Церква була не тільки чільним політичним інститутом, а й мала домінуючий вплив безпосередньо на свідомість населення. Середньовічне вище духовенство було єдино освіченим класом.

9. Головні принципи класифікації культурної еволюції

Найпоширенішою в сучасній культурології є така класифікація культурних регіонів: європейський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічноафриканський, латиноамериканський. У свою чергу кожний з цих регіонів має свою внутрішню структуру. Наприклад, в межах європейського культурного регіону існують певні відмінності між культурами романських, германських, слов’янських, угро-фінських народів тощо. Зазначені особливості регіональних культур формувалися під впливом різноманітних факторів, роль і значення яких змінювалися у процесі становлення культури. До таких факторів відносять: природно-біологічний (тобто своєрідність процесів адаптації людини як біологічного виду, її боротьби за вживання); географічний, кий акцентує увагу на ролі ландшафту і кліматичних умов; етнічний, пов’язаний зі специфікою формування етносів або етнічних спільностей; етнопсихологічний; фактори соціального характеру. Регіональний підхід до аналізу світової культури дає змогу, хоч і частково, показати, що кожна культура, як повна цілісність, неповторна та унікальна. І ця неповторність, незамінність означає, що в певному відношенні різні культури рівні та зіставимі між собою.

Загальноісторична періодизація спирається на відмінності суспільно-економічних формацій (докласове суспільство; археологічна — на матеріалу і техніку виготовлення знарядь праці (кам’яний, бронзовий, залізний вік) і т.д. Найбільш сталеною точкою зору є така, в якій археологічна періодизація узгоджується із загальноісторичною.

Початкова форма організації суспільства називається «праобщиною», початок якої співпадає з виділенням людини із тваринного світу, а кінець — з переходом від раннього до пізнього палеоліту. Збирання та мисливство були головними галузями господарства найдавніших людей: з’являються перші знаряддя праці — ручні рубила з кременю, скребла, гостроконечники; людина почала використовувати вогонь. Поява сучасної людини пов’язана з великим стрибком у розвитку продуктивної діяльності — людина перейшла від привласненого господарства до виробництва (неолітична революція). З’являється родова община, удосконалені знаряддя праці (скребла, різці, ножі).