
- •2. Концепція походження філософії.
- •Міф як генетичний виток філософії
- •Особливості міфологічного світогляду
- •Світогляд. Його різновид та структура.
- •7. Особливості філософського пізнання.
- •9. Значення філософії для формування творчої особистості.
- •10.Головні розділи філософії. Метафізика
- •Структура за сферами реальності
Світогляд. Його різновид та структура.
Світогляд - це складне, синтетичне, інтегральне утворення суспільної і індивідуальної свідомості. Істотне значення для його характеристики має пропорційну присутність різних компонентів - знань, переконань, вірувань, настроїв, прагнень, надій, цінностей, норм, ідеалів і т.д. В структурі світогляду можна виділити чотири основні компоненти:
1) Пізнавальний компонент. Базується на узагальнених знаннях - повсякденних, професійних, наукових і т.д. Він представляє конкретно-наукову і універсальну картину миру, систематизуючи і узагальнюючи результати індивідуального і суспільного пізнання, стилі мислення того або іншого співтовариства, народу або епохи.
2) Ціннісний-нормативний компонент. Включає цінності, ідеали, переконання, вірування, норми, директивні дії і т.д. Одне з головних призначень світогляду полягає не тільки в тому, щоб людина спиралася на якісь суспільні знання, але і в тому, щоб вона могла керуватися певними суспільними регуляторами. Цінність- це властивість якогось предмету, явища задовольняти потреби, бажання людей. У систему цінностей людини входять уявлення про добро і зло, щастя і нещастя, мету і сенс життя. Наприклад: життя - це головна цінність людини, безпека людини - це теж велика цінність, і т.д. Ціннісне відношення людини до світу і до самого себе формується в певну ієрархію цінностей, на вершині якої розташовуються свого роду абсолютні цінності, зафіксовані в тих або інших суспільних ідеалах.
3) Емоційно-вольовий компонент. Для того, щоб знання, цінності і норми реалізовувалися в практичних вчинках і діях, необхідне їх емоційно-вольове освоєння, перетворення на особисті погляди, переконання, вірування, а також вироблення певної психологічної установки на готовність діяти. Формування цієї установки і здійснюється в емоційно-вольовій складовій світоглядного компоненту.
4) Практичний компонент. Світогляд - це не просто узагальнення знань, цінностей, переконань, установок, а реальна готовність людини до певного типу поведінки в конкретних обставинах. Без практичної складової світогляд носив би украй абстрактний, відвернутий характер. Навіть якщо цей світогляд орієнтує людину не на участь в житті, не на дієву, а на споглядальну позицію, він всеодно проектує і стимулює певний тип поведінки.
7. Особливості філософського пізнання.
Людське пізнання, життя людини не мислиме без абстракцій. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без абстрагуючої діяльності. Найпростіший акт пізнання – розрізнення двох речей – вже передбачає абстрагуючу діяльність.
Філософські знання фіксуються у поняттях, у яких відображається те, що є загальним в речах. Отже, не береться до уваги те, що є у них конкретним, відмінним. Філософські поняття є результатом дуже високого рівня абстрагування. В них не просто виділяється загальне, а найзагальніше. Скажімо, в такому понятті, як матерія, відображається найбільш загальна властивість оточуючої нас дійсності, а саме те, що вона є об’єктивною реальністю, незалежною від волі і свідомості людини. Як встановлюється така найзагальніша властивість поняття “матерія”?
Філософські знання – це знання найбільш загальних проблем буття, а саме: світу, його єдності, людини, її походження, мислення, пізнання, розвитку суспільства тощо. Іншими словами, це знання загального в системі відношення “світ – людина – діяльність”. Філософське знання – це таке знання, котре дає можливість з допомогою свого понятійного апарату адекватно відобразити рух і розвиток – біжучість всього існуючого.
Життя – змінне, рухливе. Спокій, що спостерігається у природі – річ відносна. Лише рух є абсолютною величиною. Бо якщо предмет знаходиться в даній системі у спокої, то по відношенні до іншої системи він знаходиться у русі. Такий закон природи. Діалектика відображає ці зміни, біжучість, зв’язки. Але як? Це непросте запитання.
Одна річ – це визнати, що рух, зміна існує. Інша річ, більш складна – відобразити цей рух, зміну у мисленні. Якщо світ змінюється, рухається, то філософія повинна мати такий понятійний апарат, який давав би адекватне уявлення про такий рух і розвиток. Філософія, ще з часів Гегеля, має змогу завдяки своїм поняттям, дати точне уявлення про рух, зміну, розвиток, взаємозв’язок речей в об’єктивній дійсності.
Тому філософські поняття самі є рухливими, біжучими; вони різко вирізняються гнучкістю, взаємопереходами. Скажімо, кількість переходить в якість, а якість переходить в кількість; можливість стає дійсністю, остання ж є основою для нових можливостей; причина переходить у наслідок, наслідок може бути причиною для іншого явища, що зв’язане з ним; зміст визначається формою, але остання може бути змістом для іншого процесу і т.д. і т.п. Таким чином, знання, що фіксуються в понятійному апараті філософії дають змогу адекватно відобразити рух, зміни, взаємопереходи речей через власну гнучкість, рухливість. І, нарешті, останнє. Філософське знання складає теоретичну основу світогляду, з допомогою якого людина здатна відобразити цілісну картину світу в його багатоманітності.
Суспільне значення та Функції філософії .
Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:
світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;
пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;
логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;
соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;
критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;
виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.
Однією з функцій є соціальна, яка є досить багатопланової за своїм змістом і охоплює різні аспектисуспільного життя. Але в загальному плані філософія покликана виконати двоєдинузавдання - пояснювати соціальне буття і сприяти його матеріального ідуховному зміни. У суспільному житті соціальні зміни,експерименти і реформи мають особливу цінність і значення. Тому перш ніжнамагатися змінити соціальний світ, потрібно заздалегідь його добрепояснити. І саме філософії належить прерогатива в розробцівсеосяжних концепцій інтеграції та консолідації людського суспільства. Її завдання - допомогти усвідомити і сформулювати колективні цілі і направитизусилля на організацію колективних дій з їх досягнення. При цьомуступінь життєвості філософської концепції визначається тим, наскількикожен індивід може її зрозуміти і прийняти. Отже, незважаючи на свійвсеосяжний характер, філософія повинна бути адресована кожній людині. Соціальна функція покликана пояснити суспільство, причини його виникнення,еволюцію, сучасний стан, його структуру, елементи, рушійні сили;розкрити протиріччя, вказати шляхи їх усунення або пом'якшення,вдосконалення суспільства. Всі функції філософії діалектичновзаємопов'язані. Кожна з них передбачає інші так чи інакше включаєїх. Так із соціальною функцією тісно пов'язана гуманітарна функція філософії. Філософія повинна грати адаптаційну і життєстверджуючу роль для кожноголюдини, сприяти формуванню гуманістичних цінностей та ідеалів,утвердженню позитивного сенсу і мети життя. Соціально - гуманітарніфункції покликані здійснювати функцію інтелектуальної терапії, якаособливо важлива в періоди нестабільного стану суспільства, коли колишнікумири та ідеали зникають, а нові не встигають сформуватися і завоюватиавторитет; коли людська стан знаходиться на межі буття і небуття,і кожен повинен зробити свій нелегкий вибір.
Якщо людство раптом позбудеться філософії, її втрата призведе до непоправних наслідків. Розвиваючи філософію, люди не просто шліфують свій розум. Вони мобілізують свої інтелектуальні ресурси для розуміння дольлюдства, і в них немає іншого більш надійного, ніж філософія, засоби кристалізації знань, методу сумнівів і пошуку найбільш продуманих іуніверсальних відповідей на ті питання, які ставить людство.