Імперська доба

Під час революційної «Весни народів» 1849 р. Головна Руська рада у Львові відновлює використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століття з зображенням золотого лева, що спинається на скелю у синьому полі, а як національні прапори широко вживаються стяги з поєднанням синього і жовтого кольорів. На початку ХХ ст. під впливом геральдичних правил (за правилами вексилології, кольором верхньої смуги на прапорі має бути колір основної гербової фігури) більшого поширення набув жовто-блакитний прапор (тобто, верхня смуга жовта).

Доба визвольних змагань

З березня 1917 р. було проголошено про організацію Української Центральної Ради, що мала перетворитися на орган тимчасового державного правління незалежної України. 27 (14 старого стилю) січня 1918 Мала Рада затвердила проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою (складався з двох смуг, вгорі блакитна, внизу жовта; на верхній — золотий знак князя Володимира — Тризуб з хрестом угорі). За гетьмана Скоропадського порядок кольорів на прапорі не міняється - блакитна смуга вгорі, жовта - внизу. 13.11.1918 був затверджений синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки. 15 березня 1939 року державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг. Однак у 1930-х в Галичині, а після Другої світової війни вже в еміграції виникли непорозуміння між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синьо порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановоюУкраїнської Національної Ради від 27.6.1949, яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо(блакитно)-жовтий.

23 лютого 1919 року кубанською Радою разом з останньою державною символікою був затверджений синьо-малиново-зелений державний прапор. Ширина двох його крайніх смуг дорівнювала ширині середньої смуги (кожна крайня — 1/4 ширину прапора, середня — 1/2). Є версія, що допускалося використання прапора, в якому ширина кожної смуги дорівнювала 1/3 ширини середньої (кожна крайня — 1/5 ширини прапора, середня — 3/5), або ж прапора, де всі три смуги були рівновеликими, проте офіційних даних про подібні модифікації прапора немає. Значення кольорів прапора і їх розташування не були закріплені документально. Проте існують різні неофіційні версії значень символіки кубанського прапора. За однією з них малиновий колір символізував козаків-чорноморців, нащадків запорожців, синій — казаків-лінійців, спадкоємців донців, зелений — адигів (або всіх горців-мусульман). За іншою версією малиновий колір символізував всіх казаків Кубані, нащадків як запорожців, так і донців, синій — іногороднє (некозаче) населення («гамселів»), зелений — адигів (або всіх горців-мусульман). Розташування кольорів, за неофіційними даними, теж несло в собі символізм. За однією з версій, малинова смуга в центрі символізувала «центральне», державоутворююче населення Кубані — казаків-черноморців (або всіх казаків Кубані), зелена знизу символізувала автохтонне населення Кубані — адигів, синя зверху символізувала «пізніше» (полярне «початковому») останнє населення Кубані. Всі кольори разом символізували єдиний «народ Кубані», створюючим кубанську державу. Кольори і дизайн прапора Кубанської народної республіки використані в прапорі сучасного Краснодарського краю.

Радянська доба

Першим прапором УРСР, за керування Леніна, став червоний стяг з жовто-блакитним прапором у верхньому лівому куті. Та в 1919 році, з ідеологічних міркувань, прапор УСРР став мати тільки червоний колір з абревіатурою назви республіки, облямованою золотою рамкою.

Перший офіційно затверджений прапор УСРР (прийнятий на III Всеукраїнському з'їзді рад у березні 1919 р., коли було ухвалено першу конституцію УСРР) був червоний з золотими ініціалами «УРСР» у горішньому червоному накутнику з золотим обрамуванням. Потім обрамування зникло, а абревіатура періодично змінювалася на УССР (1923), УСРР (1927). 1937 року для республіки створено новий прапор, червоний з золотими схрещеннями серпом і молотом, супроводженими ініціалами «УРСР». 21 листопада 1949 року Президія Верховної Ради УРСР ухвалила стяг із горизонтально розташованими смугами: верхньою — червоного кольору (2/3 ширини прапора), і нижньою — лазурного кольору з зображенням у верхній частині золотих серпа і молота і над ними — червоної п'ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Торговим, морським і військовим прапором УСРР (ст. 35 Конституції 1919 року) стало червоне полотнище з написом в кантоні золотими літерами: «Українська Соціалістична Радянська Республіка» або абревіатурою «УСРР». Відомі кілька варіантів назви українською (або російською) мовами, що різняться правописом.

Сучасність

Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами наприкінці 1980-х років. 12 грудня 1989року воно піднімалося на другому з'їзді народних депутатів СРСР.

14 березня 1990 року у Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ — прапор України над будівлею міської ради.

23 березня 1990 року перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 3 квітня Львівська міська рада прийняла ухвалу про використання синьо-жовтого прапора у Львові. Того ж дня він був встановлений на вежі львівської ратуші.

8 квітня 1990 року депутати Івано-Франківської обласної ради першого демократичного скликання прийняли рішення про встановлення синьо-жовтих прапорів над міською і обласною радою. 15 квітня 1990 р. прапор замайорів в Івано-Франківську над ратушею — однією з найвищих споруд Івано-Франківська.

28 квітня 1990 року аналогічні рішення були прийняті Львівською обласною Радою народних депутатів, 24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор. Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову Про затвердження державним прапором України Національного прапора. В ній зазначається: Державний Прапор України «являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої — синього кольору, нижньої — жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3». Освячення Національного прапора було проведено священиком УАПЦ Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко), після чого здійснено урочисту ходу і внесення прапора до Верховної Ради.

На морському торгівельному судні український прапор був вперше піднятий 12 лютого 1992 року в іспанському порту Валенсія за ініціативою капітана т/х «Кременчук» (ЧМП) В'ячеслава Кисловського. Боцман з двох сигнальних прапорів зшив синьо-жовтий прапор, який і був урочисто піднятий над судном.

Рішення про піднімання на судах українського прапора було прийняте пізніше. 11 вересня 1992 року відбулося його перше офіційне урочисте піднімання на пасажирському теплоході «Іван Франко» в Одеському порту^[9].

Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І).

Державним гімном України є пісня «Ще не вмерла України ні Слава, ні Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно «Музична редакція» державного гімну була прийнята Верховною радою України 15 січня 1992 року; слова гімну були затверджені «законом про Гімн України» 6 березня 2003 року.

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року: український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш«Ще не вмерла Україна», якому у майбутньому судилося стати національним, а згодом і державним гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармівкнязь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.

На текст вірша значно вплинув «Марш Домбровського» — польський гімн «Jeszcze Polska nie zginęła». На той час він був дуже популярним серед народів що боролися за незалежність. На мотив «Марша Домбровського» словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов'яни». Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886—1944 роках.

Перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4 Отримавши поширення на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами — 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.

У 1917—1920 «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.

1939-го року саме «Ще не вмерла Україна» був затверджений гімном Карпатської України.

Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни вв його складі, «Ще не вмерла Україна» була відкинута як варіант, щоб не викликати занадто сепаратиські настрої серед українців. Потрібен був текст, у якому б стверджувалося, що Україна — держава, що входить до складу СРСР, що вона там «Між рівними рівна, між вільними вільна» та обов'язково повинна була висвітлена комуністична партія, яка веде Україну до комунізму. Це завдання виконав Павло Тичина. Саме його варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна» і став державним гімном Української РСР у період з 1949 до 1991. Композитор Антон Лебединець створив музику для нього. Але цей гімн так ніколи й не знайшов популярності. Майже на всіх офіційних зборах лунав гімн СРСР, а не Української РСР.

15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у КонституціїУкраїни. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», запропонований президентомЛеонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

Стаття 1. Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції:

«Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Стаття 2. Встановити, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів.

Стаття 3. Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Стаття 4. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

м. Київ, 6 березня 2003 року

Президент України Л.КУЧМА

N 602-IV