Визначні споруди

Фортеця і палац Альхаферія / Індія, Тадж Махал / Китай, «Заборонене місто» і «Храм неба» в Пекіні / Китай, Залізна пагода / Камбоджа , храмовий комплекс Ангкор-Ват, (12 століття)

4. Методика малювання предметів кулястої форми

Навчитися малювати олівцем куля учневі передбачається після виконання всіх попередніх вправ. Метою ставитися вироблення мистецтва малювати олівцем сферичні тіла. Мистецтво тоном і штрихом продемонструвати розмір кулі. Дана вправа може важко для студента, так малювання олівцем кулі проходить у відсутності циркуля, втім потрібно чітко зобразити круглу площину кулі, і щоб він не мав яйцевидної форми. Метою аналогічно ставитися постановка і становлення координації рук і окоміру учня. Вивчитися малювати куля і вірно зводити падаючі тіні від круглих тіл, спотворених на фоні і опинилися на площині. Саме вивчення малювання олівцем кулі будується поетапно, спочатку розмітка композиції і далі проводяться кордону зведення. Найбільшою ставитися мета правильно зобразити рисою кулю. Проводиться нанесення тонів і світлотіні. 1-й етап. Спочатку ми розмітив загальну композицію зображення кулі. 2-й етап. Тепер приступаємо до побудови на площині, потрібно правильно нанести на папір форму кулі олівцем, малюючи вісь і центральне розтин. 3-й етап. Виробляємо уточнення всіх пропорцій більш сильним натиском олівця. Оформляється падаюча тінь її форма, і кордон власної тіні. 4-й етап. Тепер наносимо тон за формою, починаючи з тіньової сторони, визначаємо рефлекс і відблиск. 5-й етап. Завершальна проходка тонів, перевірка правильності співвідношень підкреслення відблиску.

Мета заняття з малювання, НАПРИКЛАД, дитячого мяча - навчити учнів передавати в малюнку розподіл світлотіні на поверхні предметів кулястої форми. Учитель приносить у клас мячі в такій кількості, щоб вистачило на кожну парту, круг з картону, а також таблицю послідовності малювання кулі.

Аналізуючи форму мяча, вчитель звертає увагу насамперед на те, як розподіляється світлотінь на його поверхні. Учні визначають, де блік, світло, півтінь і тінь у моделі, з якого боку висвітлюється рефлекс

5. Етапи уроку тематичного малювання

Перший етап роботи над виразністю малюнка спрямовано на накопичення дітьми досвіду сприйняття поетичних строк. Спостереження рекомендується максимально приблизити до процесу зображення, а в деяких випадках зміщати обидва процеси. Спостерігаючи за природою, діти отримують яскраві зорові уявлення, які співпадають з сприйняттям поетичних образів. А придивляння ілюстрацій сприяє поясненню прийомів передачі виразного образу художником (колір, пропорції, розміщення предметів), про які у вірші говориться узагальнено, за допомогою метафор, порівнянь епітетів. На другому етапі важливо стимулювати більш глибше розуміння дітьми зображувального значення поетичного твору. Деякі прийоми передачі художньої виразності можна показати: малювання по-різному кроки дерев, створення фарб для отримання потрібного тону, добір фону для малюнка, компонування на листі образів, які описані у вірші. Для розвитку творчості бажано використовувати мотиви двох творів про одне явище природи, але по-різному представлене у цих віршах. Також для розвитку творчості важливо проводити бесіди по задуму малюнку, про головний образ, про засоби найбільшої виразності малюнків. Діти вже можуть уявити картину природи без попереднього спостереження, лише на основі художнього опису: поетичне слово підказує необхідні образи пейзажу. В цьому виді достатньо розвинуті чуйність до поетичного слова, вміння співвідносити картини природи з її описом, переносити свої уявлення в малюнок. В результаті таких занять діти частіше починають розмовляти один з одним про те, як гарно навколо, їх словник збагачується точним поетичним вираженням. Вірші за їхньою думкою, допомагають їм створювати „кольорові малюнки". Діти вже не утруднюються у пошуку сюжету для зображення, їм „зрозуміло про що малювати". Бажано використовувати в педагогічній роботі сукупність методів і прийомів роботи, які спрямовані на поглиблення сприйняття дітьми пейзажної поезії в наступній послідовності: • спостереження з читанням твору, розглядання ілюстрацій, малювання; • читання твору, розглядання 1 -2 картин, бесіда, малювання; • читання твору, бесіда, малювання. Систематичність і послідовність педагогічної роботи, пов'язаної з розвитком естетичного сприйняття і творчості дітей, сприяє тому, що діти успішно справляються з поставленими перед ними програмними задачами.

1 етап. Організаційний момент (тему вчитель повідомляє заздалегідь для того, щоб учні могли налаштуватись на неї, зробити окремі ескізи, вчит.бажано створити сист.уроків,щоб підготувати учнів до тематичн.малюв.)

2 етап. Повідомлення теми і мети. Тобто пояснення суті теми, вибір сюжетів, робота над композицією малюнка.

• Композиційна логічність побудови малюнка:врівноваженість узгодженість композиції, розмірів зображення із форматом, кольорів. Використання композиційних прийомів і засобів (симетричність, асиметричність, статичність, динамічність)

• Організація простору-побудова опорних ліній і передача перспективи.

• Форма, пропорція, конструкція.

• Колір і фактура(контрастність, насиченість, відповідність дійсності, емоційність.

• Виразність худ.образу (виражати свої почуття в мал..,передавати емоційність і настрій)

• Володіння худ.технікою і матеріалом.

3 етап. Практична робота (правила користування олівцем, правила гігієни)

4 етап. Підсумок уроку (оцінка і аналіз малюнків)

6. Орнаментальні мотиви писанок та їх вивчення

Писанкарство – розписування яєць – вид декоративно-прикладного мистецтва поширений у слов’ян  та інших народів. Розпис писанок має стародавні язичницькі коріння. Збереження цього звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв’язку з далеким минулим і сьогоденням. Писанки є шедевром мініатюрного живопису, у яких народ виявив свій мистецький хист, свою здатність до твор­чого осмислення, художнього узагаль­нення навколишнього світу. Писанка є згустком орнаментального мистецтва нашого народу. В ній, як у краплині води, найсильніше й найвиразніше виявилася суть духовності, суть національної культури. За технікою виконання писанки по­діляються на"галунки", "крапанки" — з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого, або якогось іншого кольору; власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орна­ментом; "крашанки" — вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" — розмальовані вільно пензлем від руки; "скробанки", або "дряпанки". Ці останні є унікальною галуззю писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрібають верхній шар фарби, утворюючи найрізноманіт­ніші ажурні орнаменти. Особливість техніки полягає в тому, щоб зберегти узор, виконаний воском, коли писанку зану­рюють у фарбу. Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допо­могою спеціального писачка — конусо­подібної трубочки. Яйце послідовно опускають у різні фарби, починаючи з найсвітлішої: спочатку в жовту, потім у червону, зелену, чорну. Світлий колір перекривається темнішим. Наприкінці яйце нагрівають, віск розтоплюється, його знімають — і писанка готова. На ледь змащеній жиром писанці колір стає більш інтенсивним і виразним. Вражає вміння майстринь на сферичній поверхні яйця створювати досконалу, закінчену композицію. Вона будується на чергу­ванні різних елементів і мотивів, мери­діанні й діагональні лінії утворюють сітки. Орнаментальні мотиви розміщу­ються в поясах і на полюсах писанки. За художніми особливостями розріз­няють писанки Наддніпрянщини, По­ділля, Полісся, Волині, Закарпаття, Карпат. Так, писанки Наддніпрянщини мають зазвичай чорний, темно-вишневий, зрідка зеленуватий кольори, без поділу на поля. На них вільно, невиму­шено прорисовані білим контуром мотиви "дубового листя", "рожі", "тюль­пана", "гвоздики". Вони подані в розгор­нутому вигляді з перевагою трьох кольо­рів — білого, жовтого, червоного. Писанкам Поділля притаманні рос­линний і геометричний орнаменти на чорному, червоному, фіолетовому тлі з дво-, чотири- або восьмичастковим по­ділом. Це "рожа", "грабельки", "клин­чики", "гребінці". Часто трапляються й зображення півня, павича, голуба, візе­рунок "вовчі зуби". Високою майстерністю виконання славляться закарпатські писанки. Вони характеризуються чіткістю графічного орнаменту, багатством філігранно роз­роблених геометричних і рослинних мотивів. Так у сітку дрібних орнаментальних мотивів майстерно вплітаються медальйони зі стилізованими зображеннями півника, коня, оленя, баранців, павичів. На Закарпатті у писанках найчастіше переважають мотиви "клин­ці", "пуста рожа", "церковці". Закарпатські писанки мають дрібні, надзвичайно вишукані орнаментальні мотиви, які суцільно вкривають усю поверхню. Тепер користуються аніліновими барвниками, а раніше в селі золотаву фарбу добували з лушпиння цибулі, коричневу — з гречаної полови, зелену — з польового хвоща. Роз­мальовування писанок — копітка справа й водночас це цілий святковий ритуал. Майстриня має заздалегідь побачити цілісний узор і з геометричною точністю розмістити його на сферичній поверхні яйця, знайти пропорційність окремих декоративних елементів, досягти худож­нього силуетного й контурного тракту­вання рослинних і тваринних мотивів. У народі поширена безліч улюблених рисунків. Це "клинці", "сорок клинців", "волове вічко", "дубовий лист", "бара­нячі ріжки", "колосок" тощо. Незмінним є зображення оленів, птахів, риб. Невичерпна фантазія кожної майстрині породжує нові поєднання цих поширених мотивів. Писанки мають свої назви, що походять від прізвища чи імені писанкарки, назви села, орнаментального мотиву. Ще одним з поширених видів розписів на Україні є стінопис. Декоративний стінопис — це різновид монументального і декоративного малярства, що виконувалося безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкавстика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів — синтетичні ґумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.

7. Методи визначення пропорцій предметів при малюванні з натури у початкових класах

Пропорція – відношення ширини до висоти даного предмета

Способи пропорції: 1)візування(прищуривши око, витягнувши руку з олівцем помічаємо пальцем ширину предмета на олівці. З’ясовуємо, ск ширини вкладається у висоту. Це і є його пропорція- 3 кл); 2)порівняння(пропонуємо 2 предмета схожі між собою розглянути і проаналізувати, а також показати зображення цих моделей на 3ох малюнках. Учень має визначити, на якому малюнку модель зображено вірно).

8. Методика малювання звірів

Див 2 білет

9. Колір та його властивості

Колір має на людину психофізіологічну дію, викликаючи у нього різні відчуття — тепла або холоду, бадьорості або смутку, радості або занепокоєння, роздратування або спокою і т.п. Наприклад, люди швидко приходять в бадьорий стан при неповторній грі колірних відтінків, створюваної сонячним променем, що пробився крізь товщу свинцевих осінніх хмар.

Здатність ока розрізняти кольори і їх численні відтінки пов'язана з поняттям кольору. Об'єкти і предмети зовнішнього світу різноманітні за кольором і збагатять незліченною кількістю відтінків під впливом навколишньої колірної гамми. Люди можуть розрізняти колір, оскільки всі матеріальні тіла відображають певну частину спектру. Наприклад, апельсин відображає тільки оранжеве проміння білого кольору і ми бачимо його оранжевим.

Вперше встановив, що білий сонячний промінь містить в собі сім різних кольорів, великий англійський фізик Ісак Ньютон. Пропустивши промінь через скляну тригранну призму, він побачив на стіні декілька різних за кольором смужок, що нагадують веселку. Це явище одержало назву спектру. Звичайно в спектрі розрізняють сім кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій і фіолетовий. Спектральні кольори складають дуже невелику частину видимих людиною кольорів. Око людини з нормальним кольоросприйняттям здатний розрізняти близько десяти тисяч колірних відтінків. Основні кольори спектру — червоний, жовтий і синій. Змішення основних кольорів утворює похідні (наприклад, суміш червоного з жовтим дає оранжевий).

Видимі кольори ділять на дві групи. До однієї відносять хроматичні кольори, до іншої — ахроматичні. Всі сім кольорів спектру — хроматичні, а білий, чорний і всі сірі, від найсвітлішого до найтемнішого, — ахроматичні.

Хроматичні кольори людина розрізняє по їх трьох характеристиках — колірному тону, насиченості і світлості.

Якість кольору, завдяки якому люди відразу визначають, що той або інший предмет червоний або блакитний, жовтий або коричневий, одержало назву колірного тону. Отже, колірний тон — це ознака кольоровості.

Ступінь вираженості в якому-небудь кольорі його колірного тону визначається таким поняттям, як насиченість. Іншими словами, насиченість це своєрідна чистота кольору, а якщо додавати до нього білила, то він стає менш насиченим.

Світлота визначається тим, що один колір виглядає світліше, інший — темніше, тому вони розрізняються по яскравості (лимонно-жовтий світліший золотистого, яскраво-червоний світліший темно-вишневого і т. д.)

Хроматичні кольори розрізняються також за принципом теплохолодності. Щоб добре представляти систему хроматичних кольорів, дивляться колірний круг, в якому послідовно розташовуються кольори спектру, створюючи дві групи. У одну з них входять кольори, що викликають уявлення про вогонь, розжарений метал, тепло: червоні, оранжеві і жовті. Інша група складається з холодних кольорів — фіолетових, синіх, голубих і зелених, з якими у людини асоціюються уявлення про глиби льоду, місячне сяйво, метал, що остигнув.

Окрім перерахованих ознак кольору ще називають гармонійними і контрастними. Наприклад, гармонійними можна назвати сусідні в колірному крузі червоні і оранжеві кольори або сині і блакитні.

Контрастними називають кольори, що лежать в колірному крузі один проти одного: червоний і холодно-зелений, оранжевий і блакитний, жовтий і синій, тепло-зелений і фіолетовий.

Колір-найвідмінніший засіб живопису як зображувальний, так і емоційний.

Здатність ока розрізняти кольори і їх численні відтінки пов'язана з поняттям кольору. Об'єкти і предмети зовнішнього світу різноманітні за кольором і збагатять незліченною кількістю відтінків під впливом навколишньої колірної гамми. Люди можуть розрізняти колір, оскільки всі матеріальні тіла відображають певну частину спектру. Наприклад, апельсин відображає тільки оранжеве проміння білого кольору і ми бачимо його оранжевим.

Вперше встановив, що білий сонячний промінь містить в собі сім різних кольорів, великий англійський фізик Ісак Ньютон. Пропустивши промінь через скляну тригранну призму, він побачив на стіні декілька різних за кольором смужок, що нагадують веселку. Це явище одержало назву спектру. Звичайно в спектрі розрізняють сім кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій і фіолетовий. Спектральні кольори складають дуже невелику частину видимих людиною кольорів. Око людини з нормальним кольоросприйняттям здатний розрізняти близько десяти тисяч колірних відтінків. Основні кольори спектру — червоний, жовтий і синій. Змішення основних кольорів утворює похідні (наприклад, суміш червоного з жовтим дає оранжевий).

Видимі кольори ділять на дві групи. До однієї відносять хроматичні кольори, до іншої — ахроматичні. Всі сім кольорів спектру — хроматичні, а білий, чорний і всі сірі, від найсвітлішого до найтемнішого, — ахроматичні.