1.3. Методологічні аспекти досліджень.

Окремого розгляду та пояснення, в рамках нашої роботи, потребують поняття та терміни, які використовує автор для аналізу міжнародно-правових аспектів та еволюції зовнішньополітичних приципів голлістської адміністрації.

Першочергового розгляду потребує поняття «голлізму», яке найчастіше вживається автором відносно різних хронологічних періодів історії П’ятої республіки.

Політика де Голля та його послідовників мала та має великий вплив на світову громадськість, тому як феномен голлізм не є сталим явищем, існує чимало тлумачень самого терміну «голлізм». Олександр Лозовицький розділяє ці терміни хронологічно – голлізм, що виникає в II половині XX ст. та голлізм, що функціонує донині.

Голлізм – прагнення до національного ідеалу, який уособлює віру в те, що всі, хто має спільну історію та культуру, повинні бути автономними, об’єднаними у своїй батьківщині та певним чином відрізнятись від інших [103, с. 56-57].

На нашу думку, це визначення не є зовсім точним , хоч Франція в II половині XX ст. не окреслювалась територією власне самої Франції (як європейського регіону), а володіла ще колоніальними, заморськими територіями, питання вирішення яких і заклало початки формування політики голлізму, проте сама Франція деголлівського періоду уже була автономна та об’єднана у своїй батьківщині і питання національного самовизначення було вирішено задовго до приходу де Голля до влади і аж ніяк не в II половині XX століття.

Протягом тривалого періоду це поняття еволюціонувало, змінювалось, вносило корективи, спричинені змінами керівництва держави, так і вимогами часу і набуло таких рис, які пропонує О. Лозовицький: сучасне тлумачення голлізму включає: відданість нації власним інтересам через самостійність і національно-визвольний рух та як виняткову форму – ідеологічну домінантність. Акцент робиться на пріоритетності певних цінностей, єдності та солідарності нації, національній державності [103, с. 56-57].

Подібна трактовка голлізму вносить певні корективи, пов’язані з часовою віддаленістю та потребами часу, однак погодитись з запропонованою версією сучасного голлізму ми не можемо, так як сучасна Франція не є прикладом ідеологічної домінантності та національно-визвольного руху, Франція – європейська держава з власними традиціями, яка проводить різновекторну зовнішню політику, спираючись на принципи де Голля, але вже з огляду на часову еволюцію.

Зовнішньополітичні пріоритети голлізму скоріше за все ми можемо віднести до «політичного реалізму», де згідно концепції Г. Моргентау домінує національний інтерес та фактор сили – «power», що включає в себе військову, економічну могутність, її престиж. В основі міжнародних відносин між країнами лежить прагнення до збільшення своєї влади та зменшення влади інших. Подібне зміцнення досягається двома шляхами: військовою агресією та дипломатичним шляхом. Основним поняттям виступає «національний інтерес», який і є рушійною силою до збільшення могутності та сили [89, с. 9-10].

З огляду на вище сказане та спираючись на принципи голлізму, можна сказати наступне, що рушійною силою політики де Голля був національний інтерес, що втілювався в бажанні повернути втрачену силу та здобути нову, а політика його послідовників стала продовженням цього курсу та доповненням його ідеєю «впливу Франції».

Роз’яснення потребує і деголлівська ідея щодо повернення та забезпечення «величі Франції» в системі міжнародних відносин. Досвід двох світових війн, криза міжнародних відносин післявоєнного часу, нестабільність вирішення колоніальних питань спонукали генерала до кардинальних змін міжнародного статусу Франції, що і обумовило винекнення ідеї «величі Франції», що набула свого офіційного оформлення в політичному курсі 60-х років.

Смислове наповнення даного терміну зводилось до наступного: пріоритетність та захист національного інтересу, незалежна зовнішня політика, самостійна національна оборона, розвиток воєннної стратегії Французької республіки [69, с. 217].

В ході подальших змін в адміністрації П’ятої республіки, ця ідея зберігала своє виключне значенння, проте в дещо зміненому вигляді. В 70-х роках на зміну ідеї «величі Франції» приходить ідея поширення «впливу Франції», яка зберігає своє актуальне значення і в наш час [78, с. 12-13].

«Ідея впливу Франції» базувалась і на новій воєнній статегії «битви на передових рубежах», що прийшла на зміну «оборони за всіма азимутами» та «трьом колам оборони» [96, с. 152].

Подібна еволюційна зміна ще раз підтверджує думку про дієвість деголлівських принципів, не зважаючи на їх просторову віддаленість.

Необхідності пояснення потребують і деголлівські геополітичні формули: «європейська Європа», «Європа Вітчизн», «Європа від Атлантики до Уралу», які в подальшому і склали основний базис зовнішньполітичним принципам голлізму.

Стосовано «європейської Європи», то вона була сформована де Голлем на початку 60-х років, як спроба протидії втручанню політики Білого Дому в процеси європейської інтеграції, згодом в 1961-1962 рр. вона доповнилась новим звучанням «Європа Вітчизн», яка була продиктована першим вето французької адміністрації на вступ Великої Британії до системи Спільного ринку, аргументуючи цей факт недопущенням проникнення атлантизму через маріонеткових нових членів ЄЕС [69, с. 219].

Свою подальшу реалізацію подібна формула знайшла в поглибленні та розширенні векторів співпраці в рамках європейських об’єднань. Політика голлізму надавала та надає пріоритетного значення консолідації в рамках європейського континенту для вирішення не лише питань економічного, а й міжнародного значення.

Формула зовнішньополітичного співробітництва «Європа від Атлантики до Уралу» була закріплена де Голлем в 1960 році та стала провідною передумовою політики «розрядки», запропонованою французькою стороною, що включала в себе дипломатичні відносини між Європою, США та СРСР без «прихованих конфронтацій» [91, с. 51].

Подібна формула знайшла своє втілення в політиці адміністрації де Голля та продовжувала своє існування в політичному курсі лідерів П’ятої республіки, а в 90-х роках змінилась відносинами в рамках Франція – Росія і продовжує своє існування, проте вже зі зміною акцентів: замість політичних контактів відбувається економічне співробітництво, обумовлене змінами в курсі Російської Федерації.

Таким чином, було розкрито смислове наповнення термінів та понять, що фігурують на сторінках нашої роботи та можна перейти до методологічних аспектів цього дослідженя.

Робота базується на принципах об’єктивності, науковості та історизму. Принцип об’єктивності базується на спробі автора неупередженого та об’єктивного висвітлення подій, явищ світової історії та його прагнення до комплексного висвітлення даної тематики. Принцип науковості заезпечується залученням до дослідження якомого ширшого спектру джерел, репрезентативність та вивчення яких допоможе відтворити цілісну картину міжнародних процесів та місця в них Французької республіки. Принцип історизму забезпечується висвітленням голлістського зовнішньополітичного вектору в системі міжнародних відносин XX- XXI століть.

У роботі використано загальнонаукові методи синтезу та аналізу та методи історичного дослідження: історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-ретроспективний.

Аналіз – поділ цілісного сюжету на окремі складові з метою їх ретельного вивчення. В нашій розвідці цей метод знаходить своє застосування у виокремленні зовнішньополітичних принципів в курсі різнопартійних адміністрацій П’ятої республіки.

Синтез – об’єднання оремих частин предмету в єдину цілісність з метою комплексного вивчення. Своє втілення даний метод знаходить у об’єднанні деголівських геополітичних формул в рамках зовнішньополітичної доктрини голлізму.

Історико-генетичний метод полягає в послідовному розкритті властивостей та особливостей певного процесу чи явища історичного процесу. У роботі цей принцип реалізується через послідовне розкриття етапів формування , становлення, оформлення та згодом еволюційних змін принципів голлізму в рамках зовнішньої політики Франції.

Історико-порівняльний метод заснований на методі порівняння певних подій чи явищ у часі та просторі. У роботі цей метод застосовується при розгляді дипломатії Шарля де Голля та його послідовників, зокрема не голлістських представників Валері Жискар д’ Естена та Франсуа Міттерана, в результаті чого можна говорити про універсальність положень подібної політики не залежно від партійної належності її керівництва.

Історико-ретроспективний метод передбачає розгляд процесу чи явища від відомих вже результатів до вивчення причин подібних результатів. Автор роботи наводить поняття «голлізму» як загальноприйнятого явища в системі міжнародних відносин, проте в рамках подібного дослідження автором розглядаються причини та передумови оформлення зовнішньполітичних векторів в політиці голлізму.

Залучення подібних методів та принципів дослідження в даній науковій розвідці сприяє структурованому, комплексному, цілісному висвітленню заявленої тематики.