1.3. Зміст та сутність ОР. Протягом останніх років, особливо в умовах глобальної ек. та фін. кризи, існує зростаючий інтерес з боку суб’єктів господарювання до виявлення та запобігання втрат, викликаних ОР.

ОР не є новим ризиком, він існує стільки ж, скільки існує бізнес. Але у зв’язку із нерегулярністю втрат його повний потенціал донедавна не усвідомлювався. ОР не привертав багато уваги до 90х рр.., коли відбувалася серія фатальних операц. втрат, що надала нового акценту ОР.

Крім можливих операц. втрат, ОР також загрожує всім видам дія-ті та оп-ціям суб’єкта. Втрати від ОР модуть бути істотніші ніж втрати від ринк. чи кред. ризиків. Це можна пояснити нерегулярністю ОР та ігноруванням їх.

Існують різні трактування суті даного виду ризику і способів управління ним. Найбільш точне визначення дає ІІ-га Базельська угода: ОР – це ризик втрат, обумовлений неадекватністю чи неспроможністю внутр. процесів, людей та систем або зовн. подіями.

В це визначення також входять юр. ризик, стратег. ризик та ризик репутації. Ризик реп-ції (РР) – це ризик ушкодження репутації та втрати існуючого і майб. бізнесу внаслідок опер. інциденту, після надходження інф-ції про інцидент зовн. зацікавленим особам (ЗМІ, аналітикам, клієнтам). РР є ризиком ІІ-го порядку. Його наявність залежить від того, чи вийшла інф-ція за межі суб’єкту господ-ня. Одним із шляхів вимірювання цього ризику є аналіз вартості суб’єкту на фон. ринку одразу ж після інциденту та та порівняння її з цінами на акції конкурентів.

Складові частини ОР: 1) ризик персоналу (ризик втрат, пов'язаний з можли-вими помилками співроб-ків, шахрайствами, несприятли-вими змінами в закон-ві тощо) 2) ризик процесу (пов'язаний з помилками в процесах проведення оп-цій і розрах-ків, їх обліку, звітності тощо) 3) ризик технологій (обумовлений недосконалістю технологій, які використовуються тощо) 4) ризик середовища (пов'язаний з нефін. змінами в тому середовищі, в якому діє суб’єкт) 5) ризик фіз. втручання (пов'язаний із безпосереднім фіз.. втручанням, нап-д пограбування, стих. лиха, тероризм тощо).

ОР є різні для кожного суб’єкта, вони залежать від стратегії, бізнес-процесів і технології, конкур. середовища тощо. Необхідно збирати конкретні дані для суб’єкта, оскільки використання загально статистичних даних може бути не зовсім доречним.

11.Класифікація методів управл. Риз.

Методи УОР поділ.на 2 групи:а)методи уникнення р. б)методи прийняття Р.

В тому числі,методи прийняття р. поділ на підгрупи: 1)методи знижен. Р 2)методи самостійного протистояння Р 3)методи передання Р

На практиці доцільно вик. не окремі методи риз,а комбінації,застосовуючи як зов. так і вн. способи. Існує також низка специфічних методів зниження ризику притаманних тому чи іншому ризику.

1.4. Класифікація ОР. Подія операц. втрат – це подія, що сталася внаслідок неадекватних чи невдалих внутр.. процесів людей та систем або зовн. подій, які є або потенційно могли бути причиною матер. збитків.

Класифікація ОР: 1) Внутр. шахрайство (збитки через шахрайську та/або злочинну дія-ть, у якій бере участь принаймні 1 прац-к фірми) 2) Зовн. шахрайство (збитки через шахрайську та ін.. злочинну дія-ть осіб за межами фіми) 3) Невірна кадрова політика, недотримання норм безпеки праці (збитки через дії, несумісні з труд. закон-вом, нормами охорони здоров’я чи безпеки через виплату коштів за претензіями щодо тілесних ушкоджень або за звинуваченнями в дискримінації,..) 4) Невірна практика роботи з продуктами та клієнтами (збитки через помилки чи недбалість, які призводять до невиконання зобов’язань перед клієнтами, або у зв’язку із природою чи структурою продукту) 5) Шкода, завдана матер. активам (збитки через пошкодження матер. активів прир. лихами чи діями людини) 6) розлад бізнесу та відмова систем (збитки через збої та розлади в роботі систем телекомунікації, в наданні комун. послуг) 7) збої під час обробки (збитки, які виникають в процесі обробки транс акцій)

12. .Методи уникнення ризиків.Саме ці методи є найпростішими і найбільш дійовими прийомами упр. ризиками.Їх сутність полягає в ухиленні від ризикованої дія-сті. Методи уникнення за-стосов. Лише до вн.ризи-ків.Вони потребують відмови від певних видів д-сті та призводять до втрати дохо-дів від такої д-сті.Оскільки уникаючи ризику субєкт позбавляє себе можливості отримати не лише поточний прибуток,а й додатк. Прибуток в майбутньому. Методи уникнення Р.: 1)відмова від певної дія-сті; 2) виконання дія-сті іншим (нетрадиційним способом) 3) зміна місця виконання дія-сті

Методи ухилення від риз. досить активно вик. Коме-рц.банками,однак застосув. цих методів можливе лише тоді, коли банк має повну інфу про Р. основою для прийняття рішень має бути наявність достатньої критич-ної маси інфи,що відповідає таким критеріям,як точність, достовірність, повнота, своє-часність та вибір альтерн. рішень.

14. Методи самостійного протистояння ризикам. Методи самостійного протистоянню ризикам дають змогу суб’єктам покривати збитки у разі їх виникнення за рахунок власних коштів. Якщо витрати від розміщення активів можуть бути покриті за рахунок власного капіталу то цей ризик можна виправдати проте може виникнути ситуація коли поглинання ризиків не буде виправданим тоді буде банкрутство суб’єкта. Існують такі методи самостійного протистояння ризику: 1. Створення власних резервів (самострахування) 2. Компенсація ризику за рахунок поточного рахунку (метод прямого списання).

.

1.1.Самооцінка спрямована на підвищення обізнаності щодо операційних ризиків і створення систематичної їх інвентаризації як відправної точки для подальшого управління ризиків процесів і вдосконалення процесу в напрямку підвищення проду-ктивності. Самооцінка може приймати форму структур-рованих анкет,семінарів і додаткових інтерв’ю.Гол. її мета полягає у виявленні значних ОР і подальшій їх оцінці.Використання скорин-гових карт, якісних оцінок, отриманих в результаті інвентаризації ризику може бути переведено у кількісні параметри для оцінки частоти і серйозності втрат, щоб мати можливість ранжувати ризи-ки і визначати ключові ризики. Особливу увагу слід приділити виявленню тих ризиків,які можуть поставити під загрозу життя суб’єкта.У графічному чи табличному вигляді ризиковий портфель може бути представлений у вигляді карти ризику чи ризик-матриці відповідно.У залежності від обраної мети самооцінка може мати різну орієнтацію чи підхід:1) оріє-нтація на ризик; 2) на контроль; 3) на процес; 4) на мету. Семінари організовую-ться в рамках управління операційними ризиками, в першу чергу наділені на виявлення ОР.Дуже важливо для самооцінки знати основні процеси і під процеси ком-панії у зв’язку з чим імплементації (втілення в життя) процесу УОР можуть передувати семінари з виявлення і оцінки процесів. Семінари можуть повтровю-ватися, якщо це необхідно наприклад коли нові продукти вводяться чи організаційні зміни відбуваю-ться. Структуровані анкети, які також можуть бути розподілені через інтранет, пропонують переваги прос-тих записів даних,особлово у випадку великих організацій з численними підрозділами. Семінари сприяють підвище-нню поінформованості про ризики і залучаються до проблем ризиків різних підрозділів організацій.У багатьох випадках анкету-вання чи інтерв’ю будуть здійснюватися до такого семінару.Семінар буде базуватися на їх результаті і концентрувати увагу на значних ризиках,контролі і процесах. Для успішної самооцінки необхідна рете-льна підготовка,зокрема це означає ,що найбільш при-датний підхід має бути вибраний і учасники мають бути навчені.Учасники мають до самооцінки бути ознайомлені з прийнятим у суб’єкті визначенням «ОР»та іншими важливими елемен-тами системи УОР. Якщо це можливо,ризики мають бути виділені в осн. процесах, заходи контролю в рамках самооцінки мають бути визначені і задокументовані заздалегідь.Самооцінка має здійснюватися на постійній основі.На практиці більшість великих банків виконують цю оцінку раз на рік.Дрібні банки мають проводити самооцінку принаймі якщо відбуваються суттєві зміни наприклад реструктуризація чи нові напрямки бізнесу. Повторна сомооцінка може містити небезпеку ефекту «втоми»,що виникає після перших кількох оцінок.Існує тенденція приймати рез-ти мин. року без їх критичного перегляду. Цього можна уни-кнути шляхом зміни членів групи,запрошуючи таких співроб-ків для участі в семінарах самооцінки,які мо-жуть дати нові бачення проблем.

1.2.1.Внутрішня база даних (ВБД) по втратах використовується для реєстр-рації і класифікації подій втрат. Систематичний збір даних щодо втрат у суб’єктах є основою для аналізу ситуації ризику і для контролю за ризиками. Якість моделей вимірювання ОР дуже залежить від якості даних щодо втрат, за реєстрацією в базі даних. Ефектом у зборі внутр. даних щодо втрат є те,що перш за все реєстрація події втрат високої частоти з низьким ступенем тяжкості. З цієї причини користь ВБД по втратах повязується менше з моделюванням ризику, а більше з її викори-танням з метою підвищення ефект-ті процесів і систем внутр. контролю для ризиків, які мають бути зменшені. ВБД щодо втрат не призначається для охоплення подій втрат з низькою частотою і високим ступенем тяжкості і подій втрат,які ставлять під загрозу життєздатність суб’єкта. Зна-чні події втрат відбуваються рідко, але можуть вдарити по багатьом суб’єктам, тому всі суб’єкти які бажають моде-лювати ОР, мають поклада-тися на зовн. БД по втратах можуть мати дуже просту форму. Прості процедури швидко досягають своїх меж у великих організаціях, коли дані з різних сфер чи ком-паній мають бути спів ста-влені. Можуть виникнути проблеми, пов’язані з узго-дженістю даних. Великі уста-нови використовують інтра-нет для забезпечення деце-нтралізованого, але уніфіко-ваного, вводу даних.Поля даних мають задовольняти вимоги нормативних док-тів і давати можливість аналізу даних всередині суб’єкта. Хар-тики, що не включають-ся спочатку, важко додати на більш пізньому етапі. Таким чином баланс має бути знайдений між глибиною інф-ції і вигодами і втратами. Приклади важли-вих полів даних: 1) дата (подія втрат, виявлення, реєстрація у книгах) ; 2) ступінь тяжкості (заг.збиток);3) резерви списа-ння; 4)компенсації, пов’язані з втратами; 5) тип події;6) бізнес-лінія; 7) географ. положення; 8) назва компанії; 9) підрозділ організації; 10) опис з зазначенням значних драйверів або причини заподіяної шкоди. Важлово мати жорсткі стандарти щодо подій,які не мають бути введеними.Чутки мають бути виключеними. Рішення має бути знайдено як бути з негрошовими втратами чи у випадку коли втрати ледь не мали місце. Такі випадки важко піддаються оцінці,але можуть дати важливу інформацію,якщо записані на систиматичній основі. Деталі є необхідними у випадку упущеної вигоди в результаті помилок.Опер. втрати часто мають історію і свого роду життєвий цикл,тобто вони не обмежуються одною точкою в часі, але поступово стали відомі і розвиваються в часі. Оцінка втрат може зміню-ватися у звязку з новою інф-цією,зв'язок між втратами може стати дедалі більш очевидним, пов’язані втрати можуть бути розтягнуті в межа певного періоду часу. Важливо уникати дублював-ння, наприклад можливі випадки коли одна причина може бути у кількох подіях втрат. Необхідною є проце-дура затвердження для запису втрати. Введені дані щодо втрат мають бути перевірені і схвалені. Це здійснюють ке-рівники підрозділів, що вно-сять інф-цію.Збитки на суму більше певного рівня, який суб’єкт визначає самостійно, мають затверджуватися під-розділами, відповідальними за управління ризиками.

1.2.2.Зовнішня база даних (ЗБД) по втратах. Зовн. дані щодо втрат (тобто ті операції втрати, які несуть інші фін. установи) збираються кілько-ма консорціумами. Крім того, існує кілька комерц. провай-деррів. Консорціуми дозволя-ють своїм членам обмінював-тися даними,щодо втрат в стандартній,анонімній,якісній формі. Обмін даними щодо втрат із зовнішніх джерел дає можливість бенчмаркингу. Бенчмаркінг - це процес пошуку стандартного чи еталонного ек-но більш ефект-го під-ва конкурента з метою порівння з власним і переймання їх найкращих методів роботи. На додаток до їх використання в кількісному аналізі і моделювання зовнішні дані можуть дати «їжу для роздумів»,піднімаючи,наприклад,питання про те,чи існуючі заходи контролю забезпечують ефект. захист від певних подій чи механізми звітності є достатніми ля виявлення таких подій. Інф-ція якісного характеру, отримана шляхом самооцінки, може бути підтверджена за доп-гою зовнішніх даних. Таким чином дані можуть також сприяти поліпшенню якісно-го управління ризиками. Конфіденційність серед чле-нів і строга анонімна інф-ція є ключовими факторами для зростання консорціуму з поширення зовн. даних.Це може призвести до обмеження щодо глибини інформації,бо наприклад, географ. Інф-ція може вказати на джерело даних, особливо якщо кільксть членів низька. Узгодження у записі даних має бути забезпечене. Учасники мають вносити інформацію в однаковій формі, щоб можна було порівняти дані. Консорціуми і їх системи мають бути побудовані таким чином,щоб вони були гнучкими щодо майбутніх подій,таких як зміни у категоріях чи поправки у звязку з новими ризиками.

1.4.Аналіз сценаріїв.Аналіз сценаріїв полягая у виявленні можливих подій з високою загрозою,що ще не відбувається до цього часу.На відміну від збору даних щодо втрат,які орієнтуються на минуле,аналіз сценаріїв наголошує на перспективні аспекти операційних ризиків.Не існує обовязкового одного визначенння "сценарій".Сценарій може бути визначено,наприклад,як послідовність можливих подій і опис можливих обставин,що призвели до цих подій.Питання "що якщо",задані в сценарному аналізі, переноситься акцент в оцінці ризику на майбутнє.Завдяки цій майбутній орієнтації сценарний аналіз є важливим інструментом,що доповнює базу даних по по втратах,яка виключно документує минулі події.Завдання аналізу сценраїїв,що здійснюються в рамках управління оперійними ризиками,включають кількісні і якісні аспекти.Кількісні аспекти: 1)доповнення даних,що використовується для розрахунку ризикового капіталу; 2)основа для проведення стрес-тестів.Якісні аспекти: 1)раннє виявлення ризиків; 2)виявлення слабких сторін; 3)ідеї для оптимізації процесів.

1.3.Аналіз бізнес-процесів.У рамках управління операційними ризиками використовують аналіз бізнес-процесів,зокрема для ув’язки процесів,ризику і контролю в аналізі ризику.Також їх метою є запезпечення оптимізації ризикорієнтованих процесів.Ідентифікація бізнес -процесів у всіх підрозділах є необхідною умовою для прив’язки даних по втратах до процесів і виявлення ризиків для певного бізнес-процесу.Крім того,існує тісний звязок між аналізом бізнес-процесів і самооцінкою.На основі самооцінки є можливість увязки виявлених значних ризиків і методів контролю з бізнес-процесами.Для цього принаймі грубий аналіз бізнес-процесів вже повинен був бути проведений до самооцінки.В аналізі бізнес-процесів процеси і етапи процесу привязуються до продуктів,а технологічні ланцюжки вивчаються на предмет чутливих до ризиків елементів.Для цих елементів сценарії втрат можуть бути визначені.Завдяки документуванню процесів і визначенню організаційних підрозділів,що беруть участь в них процеси можуть стати прозорими і їх ефективність покращиться.Рекомендовано спочатку визначити ті процеси,які є особливо кртичними щодо операційних ризиків і надати їм пріорітетності.Подальший аналіз бізнес-процесів має бути зосереджений на цих процесах.Описи процесів,які оновлюються в міру необхідності, сприяють взаємодії між власниками і користувачами процесів(працівників).Важливими критеріями процесів є прозорість,зрозумілість,актуальність.Аналіз бізнес-процесів є процедурою, що вимагає значних зусиль.Він має здійснюватися на основі і регулярно переглядатися.Такий аналіз дозволяє встановлювати звязки між причиною і наслідком, що може мати значну цінність.Аналіз бізнес-процесів є необхідним методом для управління операційними ризикам,бо бізнес-процеси є джерелом численних значних операційних ризиків.

1.5.Індикатори ризику.Ключові індикатори ризику надають інформацію про ризики потенційних майбутніх втрат. Задача ключових індикаторів ризику зробити можливим ідентифікацію сфер з підвищеним ризиком на ранньому етапі і вжити відповідних заходів.Прикладами ключових індикаторів ризику є:1)показник плинності персоналу;2)дні на лікарняних;3)години понаднормової роботи;3)кількість і тривалість збоїв в системах;4)частота скарг;5)неправильні записи на рахунках.Численні індикатори ризику часто визначаються спеціально для суб'єкта або бізнес-лінії.Багато банків мають сотні чи навіть тисячі показників.Це робить певні складнощі в агрегуванні інформації з тим, щоб вона мала зміст для вищих рівнів управління.

2.Роль і можливість моделювання ОР. Моделювання операційних стало важливим,бо умови, в яких працюють суб'єкти, різко змінилися. Щоб залишатися сильними суб'єкти повинні адаптуватися до нової реальності,враховуючи що нове середовище є складнішим з точки зору пропонованих продуктів,каналів збуту і юрисдикції.Моделювання операційного ризику є ефективним інструментом для прийняття рішень керівниками щодо прийнятого рівня операційного ризику.Як стверджують деякі вчені єдиними придатним способом для успішного управління операційними ризиками є їх виявлення і мінімізація, що вимагає розробки адекватних кількісних методів.кількісна оцінка операційного ризику є необхідною умовою для розробки ефективної структури економічного капіталу.Модель, розроблена для оцінки операційного ризику,має давати відповіді на важливі питання:1)які найбільш значні операційні ризики для суб'єкта;2)який вплив найбільш значних ризиків на фінансовий стан субєкта;3)які можливі найгірші наслідки;4)яка вага впливу найбільш значних ризиків в стресових ситуаціях;5)як вплив найбільш значних ризиків залежать від зміни бізнес-статегії;6)як вплив найбільш ризиків можна порівняти з досвідом аналогічних фірм.Слід знати,що моделі використовуються для підтримання,а не заміни суджень керівництва, бо судження іноді неадекватні, зокрема це може стосуватися деяких видів операційного ризику та випадків коли необхідно мати справу з несподіваними втратами.Хоча порівняно не складно робити керівництву робити судження про часті явища такі як шахрайство з кредитками,але досить важко приймати рішення про рідкісні події.

3.Походження моделювання ОР. Хоча сліди моделюваня операційного ризику в теорії страхування ризиків можна знайти на початку 20 століття, інтерес до цієї теми істотно зріс в останні 15 років і не лише для цілей регулювання. Свідченням того,що фінансові установи були зацікавлені в оцінці операційного ризику ще до появи базиль 2, є те, що окреми великі банки зробили деякі ранні спроби в цьому напрямку. BARCLAUS банк був мотивований займатися цими питаннями, бо керівництво віднесло 30% нестабільності в доходах на операційні ризики.Модель, розроблена банком, для управління операційними ризиками у великій мірі покладалась на контроль і страхуванн0я.Barclaus є одним з перших фінансових інститутів, що створили підрозділ з операційних ризиків, який є відповідальним за всі глобальні операції.

4.Складність вимірювання і моделювання ОР. Вимірювання ризику є проблематичним,а вимірювання операційного ризику є ще більш проблематичним.Оскільки ризики пов'язані з майбутнім, їх можна оцінити лише з допомогою моделі, яка є майбутнє реалізації.Вимірювання операційного ризику є одним з найважчих завдань.Серед проблем вимірювання і моделювання операційних ризиків виділяють такі:1)проблема визначення операційного ризику, тобото відсутнє чітке і загально прийняте визачення операційного ризику;2)проблема наявності статистичних даних;3)проблеми циклічності ризику та подій втрат,зокрема історичні дані про операційні ризики,що зібрані в період економічного зростання є є недоречними у період спаду;4)проблеми кореляції.В загальному статистичні підходи до оцінки операційних ризиків створюють багато проблем для користування,в тому числі такі:1)розмір бази даних щодо втрат,які необхідні в розробці профілю ризику для бізнес-підрозділу чи суб'єкта в цілому;2)як поєднувати внутрішні і зовнішні дані і чи треба масштабувати зовнішні дані;3)є окремі недоліки у суб'єктивності вибору порогу для запису даних щодо втрат;4)як оцінювати частоту втрат,особливо коли збиралися дані з різних джерел протягом різних періодів часу і з різними рівнями;5)як проводити математичний бек-тестинг(перевірку адекватності).Незважаючи на ці серйозні проблеми основні банки активно займаються і витрачають багато коштів на моделювання операційного ризику.

1.Способи виявлення та ідентифікації ОР.Для того, що контролювати та обмежу-вати свої ризики суб’єкту спочатку має стати відомо про потенційні ризики. Шля-хом виявлення джерел ризику і драйверів ризику якісна перевірка «стану здоров’я дозволяє суб’єкту вживати запобіжних заходів,бо краще запобігти хворобі, ніж її лікувати. У процесі іденти-фікації і оцінки ризику су-б’єкти мають враховувати кі-лька факторів з метою ство-рення профілю ризику суб’єкта і його дія-ті, нап-д:1)типи клієнтів, дія-ті, про-дуктів; 2)розробку здійснення і ефект-ті процесів і систем;3) культуру ризику і толерант-ність ризику у суб’єкті;4) кадрову політику і її роз-робку;5)навк. сер-ще суб’єк-та. Наступні інструменти мо-жуть виявитися особливо ко-рисними для цієї роботи: 1) самооцінка(інвент-ція) ризи-ку;2)база даних по втратах; 3) аналіз бізнес-процесів; 4) ана-ліз сценаріїїв; 5) індикатори ризику

15. Методи передавання ризиків. Методи перестрахування (трансферу) полягають у розподілу ризиків між іншими учасниками ризику, банками, підпр., страх. Серед причин через які передання ризику вигідне як для сторони, що передає так (трансфер) і для сторони що приймає ризик (трансферій)це: 1) Збитки великі для трансферу можуть бути незначними для трансферій. 2) Трансферій може мати кращі можливості і знати кращі способи для зн. ризику ніж трансфер. 3) Трансферій може перебувати в кращій позиції для зн. збитків та контр. ризиків. Наприклад, мати широкі можливості виходу на ф’ючерсні біржі з метою хеджування ризику. Трансфер ер ризику не є найбільш безпечним і ефективним способом змен. ризиків тому рекомендовано під час передавання ризиків враховувати таке: 1) трансферій повинен мати значні повноваження для зм. і конт. ризиків і найкраще використовувати ці повноваження. 2) Трансферій повинен мати можливості швидко виконувати всі зобов’язання на себе взяті. 3)Розподілення ризиків між трансфером і трансферій має бути чітко визначені та однозначні.4) Ризики мають передаватися за ціною однако привабливою для обох учасників. 5) Рішення про трансфер повинно прийматися на основі критерію ефективності порівняно з аналогічними за надійністю методами зм. ризиків. Існують такі методи передання ризику: 1) Страхування, кредитування ризику через укладання договору де у ролі трансфері виступає страхова компанія. З усіх способув передання ризиків страхування відповідає ідеальним умовам трансферу ризиків. Сутність стр. ризиків полягає в тому, що суб’єкт готовий відмовитись від частини доходу, щоб уникнути ризику тобто він готовий заплатити за уникнення. Серед ризиків є найбільш поширене стр. кредитних ризиків. 2) Хеджування спосіб зниження ризику витрат зумов. несприятливими для продавців і покупців коливаннями ринкових цін. Сутність хеджування полягає в одночасному укладанні учасників ринку двох протилежних угод,одну про продаж активу, другу про покупку валюти про поставку активу в майбутньому або навпаки. При цьому програми в одній угоді компенсуються виграшем в іншій, завдяки цьому цінові ризики зм. Хеджування широко застосовується на валютному ринку.3)Продаж активів та секюритизація. У сучасній банківській практиці поширений такий спосіб передання кредитного ризику, як продаж кредитів банку виходячи з проведення ним оцінювання кредитного портфеля, може продати певну частину наданим кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернення коштів, що були спрямовані у кредитні вклади. Секютиризація активі один із видів д-ті, що передбачає продаж кредитів оформленні як ц. п. та продані інвесторам. Метод розподілення ризиків полягає в тому, що банківська установа часто ризики віддає іншій фінансово кредитній установі, фактично йдеться про консорціумі кредити, тобто кредити надаються кількома банками, котрі утворюють певне банківське об’єднання одному позичальнику. Паралельні кредити надаються два і більше банків. Відрізняються паралельні кредити від синдикатних, тим що кожний банк окремо оформляє кредити на однаково завчасно породжуваних умовах, договори гарантії та поруки.

За договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним своїх зобов’язань. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання перед боржником. Порукою може забезпечити виконання зобов’язання частково або повністю. Поручителем може бути одна особа або кілька. У разі порушення боржником зобов’язання забезпеченою порукою боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що і боржник включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлене договором поруки.

16. Визначення економічного капіталу банку. В області фінан-сів, і гол. чином фін. послуг фірм, ек. капітал представляє собою суму ризикового капіталу, що вирахувана на реалістичній основі, яка необхідна фірмі для твердого покриття ризиків таких, як ринк. ризик, кред. ризик та опер. ризик. Це сума грошей, яка необхідна для забезпечення виживання при найгіршому розвитку сценаріїв. Фірми та регулятори фін. послуг повинні мати на меті принаймні дотримувати ри-зиковий капітал на рівні суми, що дорівнює ек. капіталу. Як правило, ек. капітал розраховується шляхом визначення суми капіталу, які фірма повинна забезпечити, щоб його реалістичний баланс залишався платіжноздат-ним протягом певного періоду часу з заз-далегідь визначеною ймовірністю. Таким чином, ек. капітал найчастіше розраховується як Value-at-Risk (VaR), що є вартісною мірою втрат від ризику. Концепція ек. кА-піталу відрізняється від нормативного капіталу в тому сенсі, що регулятивний капітал є обов'язковим капіталом, який регулюючі органи вимагають підтримувати. Ек. капітал є найкращою оцінкою необхідного капіталу, який фінансові установи використовують для управління своїми ризиками.