36. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік.

Своєрідність перехідної економіки більш повно проявляється в її рисах, до яких відносять: 1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі; 2) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній; 3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку; 4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний «проміжний» стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового; 5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.

Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.

Природно-кліматичні фактори пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.

До виробничо-економічних факторів належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили — робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.

Соціокультурні фактори характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.

37. Особливості ринкової трансформації економіки України.

Економічна криза в Україні призвела до різкого зниження рівня життя народу. За даними Європейського банку реконструкції та розвитку, порівняно з 1990 роком середньомісячний доход на душу населення скоротився у 8 разів, реальна заробітна плата -у 12 разів. Заборгованість по заробітній платі, пенсіях, стипендіях, грошових виплатах військовослужбовцям, інших соціальних виплатах становила на початку 1999 року майже 10 млрд. грн. До початку ринкових перетворень заборгованості в країні не існувало, як і не існувало безробіття. Сьогодні в Україні, за даними того ж таки ЄБРР, 41% населення живе нижче межі бідності. Щодо причин виникнення економічної кризи в Україні, то багато хто робить спробу довести, що така криза є об'єктивно неминучою "платою за перехід до ринку", "ціною економічної свободи", "ціною демократії". Висувається також припущення, що неминучість кризи обумовлена довготривалим існуванням одночасно планових і ринкових відносин. Однак поступове реформування економічних відносин не створює перешкод для виробництва і не призводить до виникнення економічної кризи. Економічна криза в Україні є наслідком помилкової політики по реформуванню виробничих відносин, яка проводилась згідно з рекомендаціями західних експертів та МВФ. Основними напрямками цієї політики є: суцільне роздержавлення і приватизація засобів виробництва; лібералізація цін, фінансово-кредитної системи, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності; забезпечення макроекономічної рівноваги тільки між сукупним попитом і сукупною пропозицією; використання переважно монетарних методів управління економікою; суттєве скорочення державних витратна соціальні потреби населення і т.п. Всі ці зміни впроваджуються методом "шокової терапії". Одним з головних напрямів економічної політики в перехідний період є роздержавлення та приватизація засобів виробництва. Негативно вплинула на виробництво і лібералізація цін на внутрішньому ринку. При її здійсненні було проігноровано той факт, що в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, був дуже високий рівень концентрації виробництва, який в умовах лібералізації цін неминуче призводить до встановлення монопольних цін. Високі монопольні ціни на вироблені товари і послуги та низькі монопольні ціни на робочу силу призвели до скорочення сукупного попиту і суспільного виробництва. Негативно впливає на виробництво відмова держави від активної соціальної політики: скорочення витрат державного бюджету на соціальні потреби, затримка виплати заробітної плати, пенсій, грошових допомог та ін. Результатом такої політики є зменшення платоспроможного попиту і, як наслідок, скорочення обсягу виробництва. Україна одержувала з інших республік майже всі енергоносії, ліс, 80% комплектуючих вузлів та деталей для машин, майже всі кольорові метали, велику кількість сировини та напівфабрикатів. Вивозила Україна в інші республіки продукцію машинобудування, продовольство, ряд інших товарів. В Україні сконцентрований величезний потенціал підприємств оборонної промисловості, науково-дослідницьких установ та навчальних закладів.