31. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі.

Розподіл – одна із фаз, стадій суспільного, економічного відтворювання;зв’язуюча ланка між виробництвом і споживачем.

В економічній літературі розподільчі відносини розглядають в основному через призму розподілу національного доходу. Розрізняють розподіл факторів виробництва та розподіл доходів і продуктів, які між собою органічно взаємопов’язані та взаємозалежні. Суб’єктами розподілу є домогосподарство, фізична особа, підприємство чи держава. Об’єктами розподілу можуть бути земля чи інші природні ресурси, праця, капітал, дохід, технологія, інформація.

Розподіл у відтворенні виконує потрійну роль: по-перше, є умовою виробництва; по-друге, виступає результатом виробництва; по-третє, визначає характер і кількісний рівень споживання. Характер розподілу (наприклад, поділ національного доходу на споживання та нагромадження) визначає здатність суспільства до економічного зростання в перспективі. У процесі розподілу визначається частка кожного економічного фактора вироб­ництва в створеному сукупному суспільному продукті, вало­вому національному продукті чи національному доході. Розподілу доходів передує розподіл факторів виробництва. Залежно від форм власності на фактори виробництва визначається характер розподілу доходів.

Розподіл є ланко ю взаємозв’язку між виробництвом і споживанням. Розподільні відносини завжди торкаються відносин соціаль­ної справедливості в суспільстві, якої фактично досягти неможливо, тому що принцип певної нерівності є рушійною силою прогресу суспільства. Організація системи розподілу прямо залежить як від реалізації інтересів усіх і кожного, так і від задоволення інтересів соціального прошарку, який здійснює управління державою, у тому числі й управління розподілом національ­ного доходу.

32. Економічне зростання і його чинники.

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. Головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів. Інтенсивний тип економічного зростання характери­зується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного процесу економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого характерне тривале зниження обсягів суспільного виробництва.

Економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і нееконо­мічних факторів. До економічних факторів економічного зростання відносять:

1)збільшення обсягу використовуваних виробничих ресурсів;

2)підвищення якості використовуваних ресурсів;

3)поліпшення способів використання ресурсів(удосконалення організації та технології виробництва).

До неекономічних факторів належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні . Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним).

На сучасному етапі перед кожною країною постає необхідність розв’язання таких проблем економічного зростання:

• визначення тенденцій і ресурсів (факторів) зростання;

• забезпечення усталеності економічного зростання в довгостроковій перспективі;

• вимірювання конкретної результативності дії факторів економічного розвитку;

• визначення темпів і строків для встановлення більш прогресивної структури народного господарства.

Визначальну роль в обумовленості (детермінації) як типів, так і темпів економічного зростання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого відбуваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов’язані з нау­ково-технічним прогресом.