Психолог к. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури.

Перша підструктура — спрямованість особистості: моральні якості, установки, стосунки з іншими. Визначається суспільним буттям людини.

Друга — підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички). Набувається досвід у процесі навчання й виховання. Провідним у набутті досвіду є соціальний чинник.

Третя — підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно-вольовій діяльності людини.

Четверта підструктура — біологічно зумовлені психічні функції особистості. Об’єднує типологічні властивості особистості, статеві й вікові особливості та їх патологічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо — складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її «Я», яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.

Поняття особистості почало складатися ще в давнину. Спочатку термін «особистість» позначав маску, яку надівав актор древнього театру, потім – самого актора і його роль у виставі. Термін «особистість» згодом став позначати реальну роль людини в суспільному житті.

Спрямованість на цілісний підхід до психологічного вивчення особистості людини відвіку цікавила філософів. Його теоретична розробка характерна для ряду вітчизняних психологів: Б.Г.Ананьева; Б.Ф.Ломова; А.В.Петровського; А.Г.Ковальова; С.Л.Рубінштейна; Е.В.Шорохова; К.Л.Абульханова; В.Н.Мясищева; Д.Н.Узнадзе; Б.В.Зейгарник; І.М.Палей; Б.С.Братусь.

Також проблемою особи займалися такі психологи як: Брушлінський А.В.; Давидов В.В.; Зінченко В.П.; Кон І.С.; Лазурський А.Ф.; Мерлін В.С.; Платонов К.К.; Рейнвальд Н.І.; Рубців В.В.; Фельдштейн Д.І.; Шкуратова І.П.; Ядов В.А.

Проблема особистості, як одна з центральних в теоретичній і прикладній психології, виступає, як дослідження характеристики психічних властивостей і стосунків особи, індивідуальних особливостей і відмінностей між людьми, міжособистісних зв’язків, статусу і ролей особи в різних суспільствах, суб’єкта суспільної поведінки і конкретних видів діяльності.

У загальній психології, окрім характеристик стосунків особистості, ієрархії її тенденцій і мотивів, спеціальне значення має вивчення психічних властивостей як вищій інтеграції всіх феноменів психічного розвитку людини (психічних станів і процесів, потреб, психофізіологічних функцій).

Поняття «особистості» є одним з основоположних для всіх концепцій.

Знання про особистість – це частина психологічного знання, яка більш всього відображає інтерес до людини у всій її складній людській істоті і індивідуальності.

3. Теорія особистості – це сукупність гіпотез, або припущень про природу і механізми розвитку особи. Теорія особистості намагається не лише пояснити, але і передбачити поведінку людини.

Виділяють психодинамічну, аналітичну, гуманістичну, когнітивну, поведінкову, дійову і діспозіційну теорії особистості.