68. Філософська проблематика роману і.Багряного « Людина біжить…»

Роман "Людина біжить над прірвою" побудований на екзистенціальній філософській основі. 

Авторську світоглядну позицію в творі втілює головний герой – Максим Колот. Опозицію щодо цих ідей відстоює його опонент Соломон.

На початку роману обидва ці герої потрапляють у безвихідну ситуацію. Йде війна, німці залишають місто, натомість приходять радянські війська. Максиму і Соломону загрожують смертю і ті, і ті. Тут автор виходить на екзистенціальну проблему "закинутості" людини в світ, який вона не вибирає. Максим і Соломон розуміють, що опинилися "над прірвою".

 Головний герой приходить до думки про абсурдність світу, незрозумілість й жорстокість його законів. Ця проблема є однією з провідних у екзистенціалізмі. В цій однаковій ситуації герої приходять до різних висновків. 

Погляди Максима Колота на сутність людини як унікальної особистості співзвучні з поглядами філософів-екзистенціалістів. Через поняття унікальності людської особистості І.Багряний переходить до наступної тези екзистенціалізму –"співбуття" людини з іншими людьми. У творі ця проблема постає у символах самуму і піщинки. Одна людина не може існувати, тому вона підкоряється "самумові" собі подібних і зникає в ньому.

 За філософією професора, "світ озвірів не тому, що він озвірів, а тому, що він такий за своєю природою. Тепер ось він лише зітер свій грим, здер із себе машкару, й оголилась страшна нагота брехні, нікчемності й підлоти. Поза тим – нічого більше". Ці думки Соломона суголосні з поглядами екзистенціалістів, котрі підкреслювали зростаючий процес знелюднення людини. 

Соломон на запитання "Чи варто жити?" відповідає, що не варто. Максим Колот також відчайдушно шукає відповіді на це запитання.

Тут автор торкається одразу декількох базових понять екзистенціалізму – "екзистенціальної" (особистісної) істини, смерті, ситуації вибору.

Головні герої роману "Людина біжить над прірвою" мають протилежні світоглядні позиції і на їх основі здійснюють свій вибір. Смерть як вихід з існуючого порядку речей не задовольняє обох. Максим обирає змагання зі світом, Соломон черговий раз намагається пристосуватися до несприятливих обставин абсурдного світу. Професор врешті-решт став спільником слідчого Кутузова в обвинуваченнях, які означали вирок і страту для багатьох запідозрених, зокрема й для Максима: „Він був тут, явно рятуючись від „общего числа". Це і був його особистий вибір. Може й ганебний, з точки зору суспільної моралі, але вибір. 

Максим всією душею відчуває безперспективність хробачої філософії Соломона, бо вона залишає людину без віри. Але після цієї розмови, він розуміє, що й сам залишився наодинці зі своїми проблемами у цьому світі.

У творі І.Багряного тема самотності тісно переплітається з темою смерті. Максим втечею з колони смертників рятує собі життя, та не має певності щодо причин залишатися в живих. Його душа в розпачі, і він не хоче боротися за своє життя, часом йому здається, що Соломон мав рацію. Вибір між життям і смертю наводить головного героя на думку, що в смерті немає нічого героїчного, а жити наперекір всьому світу і є насправді виявом героїзму.

Тема „межової ситуації" є наскрізною для цього роману. Випробування, що їх проходить головний герой, можна розглядати як свідомий "бунт" проти законів світобудови. Ці теми є провідними в філософії екзистенціалізму, яка розглядає поняття "бунту" і "межової ситуації" як шляху до самоаналізу, самозаглиблення людини.

Під час перебування у подібній "межовій ситуації" Максим Колот немов потрапляє до віртуального світу, де продовжує уявні дискусії із Соломоном і чує голос загиблого італійського солдата, який кличе його вперед. Цей голос не дає головному героєві можливості зупинитися і примушує йти все вперед і вперед. 

Тут автор виходить на проблему автентичності людського існування, яке має сенс лише тоді, коли людина робить вибір і відповідає за нього. Поряд із цією проблемою письменник торкається питання „націленості" людини на майбутнє і самореалізації в ньому. Максим Колот і Соломон зробили свій вибір, а істинність їхніх теорій перевірилась життям. У результаті кожен з них відповів за обраний шлях: Соломон добровільно пішов із життя, а Максим залишився жити. 

Безсумнівно, що образи головних героїв, створені автором, суголосні з провідними ідеями екзистенціального вчення, такими, як відчуття абсурдності світу і самотності людини в ньому, як наслідок – виникнення "межових ситуацій", а разом з ними і ситуації вибору, що призводить до відчуття автентичності чи неавтентичності існування.

 В своєму романі "Людина біжить над прірвою" автор інтуїтивно окреслив основні поняття екзистенціального вчення, проте зі своєю „багрянівською" специфікою. Особливістю екзистенціального мислення І.Багряного є поняття "віри в людину", яке проходить через усі твори письменника. "Віра в людину" як віра в перевагу божественного стрижня в людині над злом. До специфіки світобачення І.Багряного можна віднести його оптимістичність у проектуванні майбутнього.