Проблеми критеріїв ідентифікації та методів дослідження середнього класу в Україні та інших державах.

По яких критеріях приналежність людини до «середнього класу» визначають українські дослідники?

Якщо такі дослідження проводять державні установи, то основним, і частіше за все єдиним, є критерій щомісячного заробітку. Це досить не далекоглядний підхід, так як він не враховує багатьох факторів, мова про які піде далі.

Коли вивченням цього питання займаються приватні дослідники чи установи, то найчастіше вони застосовують один з трьох методів:

1) метод самооцінювання (метод класової самоідентифікації) - дослідник пропонує респонденту оцінити своє становище по класовій шкалі. Цей метод має велику погрішність, так як велика частина респондентів психологічно не зможе віднести себе до нижчого класу, навіть якщо до такого і буде належить. Саме з цих причин дослідники іноді вдаються до хитрощів і замінюють поняття нижчого класу на поняття робітничого класу, до якого віднести себе психологічно легше, хоча це різні поняття.

2) метод оцінки ситуацій - дослідник пропонує респонденту виступити в якості експерта та оцінити класову приналежність іншої особи. Це досить суб’єктивний підхід, адже респондент проводить таке оцінювання через призму свого світосприйняття та відношення до іншої особи;

3) об’єктивний метод - дослідник оперує певними критеріями соціальної диференціації.

Всі вищезазначені методи характеризуються недостатністю розробленої теоретичної бази та наявністю елементів суб’єктивізму.

Взагалі питання визначення середнього класу залишається дискусійним. В економічно розвинутих країнах до середнього класу, як правило, відносять представників середнього бізнесу, високооплачувані шари творчої інтелігенції, менеджерів крупних і середніх компаній, державних службовців високого рангу, робітників-професіоналів найвищої кваліфікації, зайнятих переважно в галузях з інвестиційними технологіями.

Виходячи з міжнародного досвіду, критеріями визначення середнього класу частіше за все вважають:

— матеріальні чинники — середні для даного регіону рівень доходу, структура витрат і споживання, об’єм накопичених заощаджень і рівень майнового забезпечення;

— нематеріальні чинники — освіта, професійний і кваліфікаційний статус, посадова позиція;

— суб’єктивні чинники — стійка самоідентифікація з середнім класом, позитивне сприйняття ступеня власної адаптованості до ринкових реформ, орієнтація на цінності власних досягнень.

Для українських дослідників середнього класу тепер стає актуальною проблема поділення середнього класу (як у розвинутих державах) на «старий середній клас», до якого належать дрібні та середні підприємці, та «новий середній клас» до якого належать особи, які мають інтелектуальну власність або навички складної трудової діяльності.

Майже у всій наукові та публіцистичній літературі, яка присвячена середньому класу відстоюється позиція про те, що середній клас-є одним з факторів стабільності держави. Тому розглядаючи тезу про те, що середній клас є фактор стабільності в державі логічним буде судження про те, що таким він може бути ,лише за умов своєї переважної більшості, тобто більше 50%. Таким чином, говорити про те, що в країні сформований середній клас, можна за умов сукупної його ваги в державі , більше 50 % відсотків від сукупної кількості населення.

Таким чином доцільно в науковій термінології чітко обґрунтувати терміни «несформований середній клас» та «сформований середній клас», які б розрізняли середній клас на сукупність осіб, яких, за певними критеріями можна віднести до середнього класу, і факт існування середнього класу в державі, як певну категорію людей, яка в загальній кількості перевищує 50% від кількості населення, та задоволена своїм становищем, і виступає за збереження існуючого ладу в країні з помірними потребами у розвитку.

Однак не можна зводити проблему середніх класів до визначення їх розмірів, які багато в чому залежать від вибору вимірювачів. Набагато важливіше являє собою питання про їх склад та притаманним їм формам активності.