Дисципліна Кримінальне право

Самостійна робота № 3

Тема 1.3. Закон про кримінальну відповідальність: поняття, структура, завдання, основні риси Тема самостійної роботи №3

Особливості та механізми дії кримінального закону в часі, просторі та щодо осіб

Мета.

Навчальна. Навчити орієнтуватися в чинному кримінальному законодавстві; застосовувати набуті знання в майбутній професійній діяльності; аналізувати кримінально-правові норми, знати особливості та механізми дії кримінального закону в часі, просторі та щодо осіб.

Виховна. Розвивати аналітичні здібності, увагу, пам’ять, спостережливість, акуратність, самостійність суджень і висновків.

Питання, винесені на самостійне опрацювання:

1. Поняття екстериторіальності дії кримінального закону

2. Правила зворотної дії кримінального закону. Правові наслідки зворотної дії кримінального закону

3. Дія кримінального закону в просторі. Порядок визначення дії кримінального закону у відношенні злочинів, вчинених на території України

4. Дія закону про кримінальну відповідальність у відношенні діянь, вчинених за межами території України

5. Екстрадиція – поняття та правила застосування

6. Поняття та види дипломатичних імунітетів

Методичні рекомендації

Самостійна робота повинна бути виконана в зошиті для аудиторних занять або на CD- диску.

1. При відповіді на перше запитання студент повинен акцентувати увагу на тому, що дія нормативно-правового акта у просторі може бути територіальною і екстериторіальною.

Територіальна дія нормативно-правового акта окреслена територією держави (Україна) або окремого регіону (Крим) і визначається державним суверенітетом.

Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим — на власну територію в межах повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією Автономної Республіки Крим.

Під територією держави розуміється її:

•  суходольний простір — земна територія;

•  водний простір — внутрішні води усередині державних меж і територіальні води в межах 12 морських миль;

•  повітряний простір над державними межами — на висоті до 35 кілометрів;

•  надра;

•  військові і торговельні судна у відкритому морі;

•  повітряні кораблі, що знаходяться в польоті за межами України;

•  космічні об'єкти під прапором і гербом держави;

•  трубопроводи;

•  підводні кабелі і нафтові морські вишки;

•  території дипломатичних представництв і консульств за кордоном.

Екстериторіальна дія нормативно-правового акта регулюється міжнародними договорами і передбачає поширення законодавства даної держави за межами її території.

Вона відома як право екстериторіальності держав — порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави. Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядаються як частина території держави прапора або пізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди використовувалося для обгрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів — особливих прав і привілеїв, якими наділяються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місіях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема, правом недоторканності приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв та імунітетів.

У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, що проходить по цій лінії і є дер­жавним кордоном України.

Територія України включає:

а) сушу (сухопутну територію) в межах державного кордону України;

б) води (водну територію), до яких належать:

— внутрішні територіальні води — води річок, озер та інших водойм на території України, води морських портів Ук­раїни, води заток, бухт, лиманів, проток, береги яких повністю належать Україні, води прикордонних річок до середини голов­ного фарватеру;

— територіальні прибережні морські води шириною 12 морсь­ких миль від лінії найбільшого відпливу (морська миля дорівнює 1853 м).

Морські води, що знаходяться за межами територіальних прибережних вод будь-якої держави, утворюють так зване від­крите море і відносяться до нейтральних вод;

в) повітряний простір — частина атмосфери, розташована над сухопутною та водною територією України.

Повітряний простір, що знаходиться не над сухопутною або водною територією будь-якої держави, утворює так званий від критий повітряний простір і відноситься до нейтрального повіт­ряного простору;

г) надра — простір під поверхнею сухопутної і водної тери­торії України до центру Землі.

До території України також відносяться:

• військові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, незалежно від того, де вони перебувають — у відкритому морі, в територіальних водах чи портах інших держав;

• невійськові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України — у відкритому морі;

• військові повітряні судна України, приписані до аеро­портів на території України, під розпізнавальним знаком Украї­ни, де б вони не знаходились — у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;

• невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України, знаходяться під розпізнаваль­ним знаком України, — у відкритому повітряному просторі;

• територія дипломатичних представництв України за кор­доном;

• територія розташування військових частин Збройних Сил України за кордоном.

Територіальна чинність Кримінального кодексу України по­ширюється на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи порту України, з яких, згідно з п. 5 ст. 28 Закону України "Про державний кордон України", якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, при­кордонні війська України мають право знімати, затримувати і передавати органам дізнання і слідства осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України.

У той же час, не вважається територією України територія, на якій розташовані дипломатичні представництва інших держав в Україні, військові судна, що приписані до портів на території інших держав і плавають під їх прапорами, що знаходяться в територіальних водах чи портах України, а також військові повітряні судна інших держав, приписані до аеропортів на їх території під їх розпізнавальним знаком, що знаходяться у по­вітряному просторі чи на аеродромі України. Відповідно, на ці об'єкти не поширюється територіальна чинність Кримінального кодексу України.

2. При відповіді на друге запитання студент повинен акцентувати увагу на тому, що у відповідності до статті 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, який ска­совує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбуваютьпокарання або відбули покарання, але мають судимість.

Закон про кримінальну відповідальність, що вста­новлює злочинність діяння або посилює кримінальну від­повідальність, не має зворотної дії в часі.

Закон про кримінальну відповідальність, який част­ково пом'якшує відповідальність, а частково її посилює, має зворотну дію в часі лише у тій частині, яка пом'як­шує відповідальність.

* * *

1. Положення ч. 1 ст. 5 КК є формою втілення у кримінальне законодавство положення ч. 1 ст. 58 Конституції України, у відповідності з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'як­шують або скасовують відповідальність особи.

Скасування злочинності і караності діяння, пом'якшення кри­мінальної відповідальності за нього здійснюються шляхом видан­ня закону, який виключає із змісту Кримінального кодексу окре­мі статті або вносить відповідні зміни до окремих його статей.

Законом, що скасовує злочинність діяння, вважається закон, який не визнає злочином діяння, яке попереднім законом визна­валось злочином.

Це означає, що діяння, вчинене до набуття чинності законом про скасування злочинності цього діяння, вже не містить складу злочину, а тому не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальна справа щодо особи, яка вчинила таке діяння, не може бути порушена, а порушена — підлягає припиненню за відсутністю складу злочину.

Особи, які відбувають покарання за такі діяння, підлягають звільненню від покарання, а особи, що вже відбули покарання, визнаються такими, що не мають судимості.

Закон про кримінальну відповідальність вважається таким, що пом'якшує кримінальну відповідальність, у випадках коли:

• він зменшує встановлену раніше максимальну або міні­ мальну межу покарання;

• при незмінності меж основного покарання виключається додаткове покарання, що було раніше передбачене як обов'язкове або факультативне, або передбачається факультативно-додаткове покарання, що раніше було обов'язковим;

• при незмінності меж основного покарання передбачається м'якіший, ніж існував раніше, вид додаткового покарання;

• при незмінності меж основного покарання передбачається той же вид додаткового покарання, але із зменшеною макси­ мальною або мінімальною межею покарання;

• замість однієї відносно-визначеної санкції запроваджуєть­ ся альтернативна санкція, яка передбачає м'якше покарання:

• альтернативна санкція, не змінюючи меж основного пока­ рання встановлює м'якіший другий вид альтернативного по­ карання;

• стаття закону, що діяв раніше, не мала поділу на части­ ни, а відповідна стаття нового закону складається з декількох частин, одна з яких пом'якшує покарання за діяння, яке під­ падає під її дію.

2. Положення ч. 2 ст. 5 є формою втілення у кримінальне законодавство положення ч. 2 ст. 58 Конституції України, у відповідності з якою ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Саме тому на відміну від закону, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність за злочинне діяння, закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

Встановлення злочинності і караності діяння, посилення кри­мінальної відповідальності за нього здійснюються шляхом вндання закону, який включає до змісту Кримінального кодексу окре­мі статті або вносить відповідні зміни до окремих його статей.

Законом, що встановлює злочинність діяння, вважається за­кон, який визнає злочином діяння, яке попереднім законом не визнавалось злочином.

Це означає, що діяння, яке раніше не визнавалось злочином, вчинене після набуття чинності законом про встановлення зло­чинності цього діяння, вже містить склад злочину, а тому є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності. У той же час, якщо діяння, яке стало визнаватися злочином, було вчинене до набуття чинності законом про встановлення злочин­ності цього діяння, воно вважається таким, що не містить складу злочину, а тому не є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності.

Закон про кримінальну відповідальність вважається таким, що посилює кримінальну відповідальність, у випадках коли;

• він збільшує встановлену раніше максимальну або міні­ мальну межу покарання;

• при незмінності меж основного покарання включається додаткове покарання як обов'язкове або передбачається обов'яз­ кове додаткове покарання, що раніше було факультативно-додат­ ковим;

• при незмінності меж основного покарання передбачається суворіший, ніж існував раніше, вид додаткового покарання;

• при незмінності меж основного покарання передбачається той же вид додаткового покарання, але із більшою максимальною або мінімальною межею покарання;

— замість однієї відносно-визначеної санкції запроваджу­ ється альтернативна санкція, яка передбачає суворіше покарання;

• альтернативна санкція, не змінюючи меж основного пока­ рання, встановлює суворіший другий вид альтернативного пока­ рання;

• стаття закону, що діяв раніше, не мала поділу на части­ ни, а відповідна стаття нового закону складається з декількох частин, одна з яких передбачає суворіше покарання за діяння, яке підпадає під її дію.

3. Якщо новий закон одними своїми нормами пом'якшує кримінальну відповідальність, а іншими посилює її, зво­ротну дію в часі мають лише ті його норми, які пом'якшують кримінальну відповідальність

3. При відповіді на третє запитання студент повинен акцентувати увагу на тому, що чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів:

а) територіального;

б) громадянства;

в) космополітичного (універсального);

г) реального.

Перші два принципи вважаються основними.

1.Територіальний принцип. Сутність цього принципу виражена в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію. За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, або, якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки наступили на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена. Частина 3 ст. 6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину - за кордоном. 2. Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України"'. Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору". Поняттям "територія України" охоплюються: а) суша, море, ріки, озера і решта водойм, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, що відлічуються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, належних Україні, або від прямих початкових ліній, що з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а при відсутності договорів - у відповідності із загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права; б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав; в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі; г) іноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону України "Про державний кордон України" прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України; ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України. Виділяють також об'єкти, які не є територією України, але на які поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це: а) континентальний шельф - поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна впадин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому відмітити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов'язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом; б) підводні телеграфні кабелі і трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; в) наукова станція, розташована в Антарктиді. Таку станцію Україна має на острові Галиндес цього материка; г) запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції "Про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір" 1975 р. у реєстр космічних об'єктів України. Такі об'єкти підпадають під юрисдикцію і сферу дії кримінального законодавства України. 3. Із ч. 1 ст. 6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (останніми вважаються особи, які проживають або знаходяться на території України, але не є її громадянами і не мають доказів своєї належності до іноземної держави), які, знаходячись на території України, вчинили злочини, передбачені КК. Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України. Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них Положення від 10 червня 1993 р. про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні надають дипломатичного імунітету і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян, або частково, на засадах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників та інших осіб. Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України. Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків. Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до ст. 13 Положення від 10 червня 1993 р. поширюється лише у випадках ясно вираженої згоди на це акредитуючої держави, що виражається в позбавленні певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування. 4. Принцип громадянства. Відповідно до цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 7 КК). Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином в тій країні, де воно було вчинено. Таким же чином визначається відповідальність і для осіб, які мають подвійне громадянство - України та іншої держави. Якщо особи, які мають таке громадянство, вчиняють злочин поза межами України, то незалежно від того, чи є вони також громадянами держави, на території якої вчинений злочин, або ні, вони підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК 2001 р. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення". Разом з тим засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч. 2 ст. 9 КК рецидив злочинів, не-відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України. 5. Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип виходить з міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст. 8 КК іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі Україні. Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до КК 1960 р. і відтворені у КК 2001 р. згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Так, у ст. 199 "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї" закріплені положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеною в Женеві 20 квітня 1929 р. У ст. 284 "Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха" закріплені положення брюссельських конвенцій 1910 р. Ці статті включені до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскільки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і зараз такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, а й до іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають. В останні роки уведення таких норм до КК здійснюється на підставі міжнародних договорів, учасницею яких Україна стала після проголошення нею незалежності. Наприклад, Міжнародна конвенція по боротьбі з вербуванням, використанням та навчанням найманців від 29 грудня 1989 р. була ратифікована Верховною Радою 14 липня 1993 р. Відповідно до цієї конвенції до КК 1960 р. була уведена ст. 63 "Найманство". У КК 2001 р. положення Конвенції відтворені, з деякими уточненнями, в ст. 447. 6. Реальний принцип. Цей принцип також закріплений в ст. 8 КК. Він полягає в тому, що іноземці та особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо цей злочин є особливо тяжким та був спрямований проти прав і свобод громадян України або інтересів України, наприклад, за ст. 115 у разі вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч. 2 ст. 258 за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу безпеку держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають, не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України. 8. Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут видачі осіб, що вчинили злочин (екстрадицію), хоча міжнародному праву він відомий давно. Основні його положення закріплені у ст. 10 КК. Під видачею осіб, які вчинили злочин (екстрадицією), розуміють передачу таких осіб однією державою (що запитується), на території якої вони знаходяться, іншій державі (що запитує), на території якої був вчинений злочин або громадянами якої вони є. Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки. Так, згідно з ч. 1 ст. 10 КК громадяни України та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземні громадяни та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст. 26 Конституції України). Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчинили злочини: видача для виконання покарання і видача для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Згідно з ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України. Видача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов'язком. Підставою такої видачі служить вирок, винесений судом держави, що запитується, відносно громадянина запитуючої держави, який набрав законної сили, а також міжнародний договір, учасниками якого повинні бути Україна і запитуюча держава. При цьому видача для виконання вироку може бути здійснена лише відносно осіб, які вчинили діяння, що відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є кримінальне караними. Наприклад, така видача злочинців передбачена Конвенцією про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була укладена державами - членами СНД 22 січня 1993 р.

Згідно з ч. 3 ст. 10 КК іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України. Так, видачу з метою проведення кримінального переслідування встановлено п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р.

4. При відповіді на четвертє запитання студент повинен акцентувати увагу на тому, що стаття7КК України визначає чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК, якщо інше не передбачено міжнародними дого­ворами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Ук­раїні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

1. Ч. 1 ст. 7 доповнює територіальний принцип відповідаль­ності за злочини, вчинені на території України, який встанов­люється ст. 6, національним принципом відповідальності за зло­чини, вчинені за межами території України. Останній відображає необмежений у просторі правовий зв'язок фізичної особи з Ук­раїною і знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов'язках, у тому числі і у її обов'язку нести відповідальність за вчинення за межами України злочинів, передбачених її Кримінальним кодексом. У громадян України такий зв'язок з українською державою і, відповідно, їх взаємні права і обов'язки виникають з факту наявності у них громадянства України.

Розповсюдження кримінальної відповідальності за вчинення злочинів за межами України на осіб без громадянства, що по­стійно проживають в Україні, має дещо інші підстави.

Особи без громадянства — це особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами. Таким чином, у цієї категорії фізичних осіб відсутнє грома­дянство будь-якої держави, а значить і відповідні взаємні права і обов'язки. У той же час, у відповідності з ч. 1 ст. 26 Конституції України, особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і сво­бодами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, зако­нами чи міжнародними договорами України. Звідси випливає, що у осіб без громадянства, що постійно на законних підставах проживають в Україні, лише з нею існують взаємні права і обов'язки, у тому числі і обов'язок нести відповідальність за вчинення злочинів, передбачених Кримінальним кодексом Ук­раїни.

Притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчи­нені нею за межами України злочини передбачає необхідність точного встановлення того, що дана особа на момент вчинення цього злочинного діяння була громадянином України чи особою без громадянства, що постійно проживає в Україні на законних підставах.

У відповідності із Законом України "Про громадянство Ук­раїни" від 18 січня 2001 р. громадяни України — це особи, які набули громадянства України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Громадянами України є:

• усі громадяни колишнього СРСР, які на момент прого­ лошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно про­ живали на території України;

• особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р., проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина ко­ лишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ Ук раїни внесено напис "Громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

— особи, які набули громадянства України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

При цьому особи, зазначені у п. 1, є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р», а у п. З — з моменту внесення відмітки у паспорті про грома­дянство України.

Вказаним законом встановлено, що документами, які під­тверджують громадянство України, є:

• паспорт громадянина України;

• свідоцтво про належність до громадянства України;

• паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

• тимчасове посвідчення громадянина України;

• проїзний документ дитини;

• дипломатичний паспорт;

• службовий паспорт;

• посвідчення особи моряка;

• посвідчення члена екіпажу;

• посвідчення особи на повернення в Україну.

2. Якщо громадяни України або особи без громадянства, що на законних підставах постійно проживають в Україні, за вчи­нені діяння, які Кримінальним кодексом України визнаються злочином, вже зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть за ті ж самі діяння бути притягнені до кримінальної відповідальності в Україні. При цьому не має значення, де було вчинене таке діяння: на території України чи за її межами. Це положення чинного Кодексу е втіленням у кримінальне законодавство норми, що міститься у ч. 1 ст. 61 Конституції України, у відповідності з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (див. також коментар до ч. З ст. 2).

Слід зазначити, що Кримінальний кодекс 1960 року не міс­тив імперативного припису про неможливість притягнення вка­заних категорій осіб до кримінальної відповідальності в Україні, але містив норму (ч. З ст. 5), яка надавала можливість суду відповідно пом'якшити призначене цим особам покарання або повністю звільнити від його відбування.

С т а т т я 8 КК України визначає чинність закону про кримінальну від­повідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадян­ства за межами України

Іноземці або особи без громадянства, що не прожива­ють постійно в Україні, які вчинили злочини за її ме­жами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особ­ливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

1. У ст. 8 йдеться про іноземців — осіб, які мають гро­мадянство інших держав, та осіб без громадянства, що не про­живають постійно в Україні. Ці суб'єкти не мають з Україною правових зв'язків, які обумовлюють їх взаємні права та обо­в'язки, у тому числі обов'язок нести кримінальну відповідаль­ність за вчинення за межами України злочинів, передбачених її Кримінальним кодексом, але за певних умов вони підлягають відповідальності за такі злочини.

По-перше, коли це прямо передбачено діючими міжнарод­ними договорами України і на їх підставі до Кримінального кодексу внесено відповідні норми, що передбачають кримінальну відповідальність за такі злочини. Наприклад, на підставі Міжна­родної конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків, що була укладена у Женеві 20 квітня 1929 р., до Кримінального ко­дексу України включено норму, яка передбачає кримінальну від­повідальність за виготовлення або збут іноземної валюти (ст. 199), у відповідності з Брюсельскою конвенцією "Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі" від 23 вересня 1910 р. — норм, що передбачає кримінальну відповідальність за неподання допомоги при зіткненні пароплавів (ст. 284) та ін.

По-друге, коли вказані суб'єкти вчинили за межами України передбачені чинним Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України, що є однією з форм реалізації норми конституційного положення, яке зобов'язує Україну гаран­тувати піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. З ст. 25 Конституції України).

По-третє, коли вказані суб'єкти вчинили за межами України передбачені чинним Кодексом особливо тяжкі злочини, що нано­сять шкоду політичним, економічним та іншим інтересам України.

Особливо тяжкими, злочинами є злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

С т а т т я 9 КК України визначає правові наслідки засудження особи за межами України