Дія шуму на організм людини

Шумове забруднення є наслідком збільшення інтенсивності шуму понад природний рівень.

Виробничим шумом називається шум на робочих місцях, на дільницях або на територіях підприємств, який виникає під час виробничого процесу. Шуми негативно впливають на здоров'я людей, знижують їх працездатність, призводять до захворювань серцево-судинної (гіпертонія), нервової та ендокринної систем та органів слуху.

За характером порушення фізіологічних функцій шум поділяється на такий, 1)що заважає (перешкоджає мовному зв'язку),

2)подразнювальний (викликає нервове напруження і внаслідок цього - зниження працездатності, загальну перевтому),

3)шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий період і викликає розвиток хронічних захворювань, які безпосередньо або опосередковано пов'язані зі слуховим сприйняттям, погіршення слуху, туберкульоз, виразку шлунку),

4)травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини).

Рівень звукового тиску шумів вимірюють белами (Б) і децибелами (дБ). Це умовні одиниці характеристики сили звуку, які показують, наскільки звук (шум) вищий за поріг слухового сприйняття людини. Звичайна розмова ведеться в межах інтенсивності звуку 30-60 дБ, що відповідає частоті 250-10000 Гц (герц). Допустимі межі сили звуку становлять 45-85 дБ, больовий поріг - 140 дБ. У разі постійного шуму силою 70 дБ виникає розлад ендокринної та нервової систем, 90 дБ- порушується слух, 120 дБ - з'являється нестерпний фізичний біль. В середині приміщень різного призначення рекомендують діапазони шумів: для сну, відпочинку – 30 - 45 дБ; для виробничих приміщень – 56-70 дБ. Європейська економічна комісія ООН визначила максимально допустимі рівні шуму: для легкових автомобілів – 80 дБ, автобусів і вантажних машин – 81-88 дБ.

Методи та засоби захисту від шуму

1.Боротьба з шумом в джерелі його виникнення.

2.Зниження шуму звукопоглинанням та звукоізоляціею. Об'ект, який випромінює шум, розташовують у кожусі, внутршні стінки якого покриваються звукопоглинальним матеріалом. Різновидом цього методу є кабіна, в якій розташовується найбільш шумний об'ект

3.Зниження шуму звукоізоляцією. Суть цього методу полягае в тому, що шумовипромінювальний об'єкт розташовуються окремо, ізольовано від основного, менш шумного приміщення звукоізолювальною стіною або перегородкою.

4.Зниження шуму акустичною обробкою приміщення. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стіни звукопоглинальним матеріалом.

Іонізуюче випромінювання

Джерела випромінювання мають місце в різних галузях вироб­ництва: промисловості, сільському господарстві, медицині, атомній енергетиці (ядерні реактори). Ризик випромінювання виникає також при роботі на рентгенівських установках, з радіоактивними ізотопами, при дефектоскопії металів, контролі якості зварних з’єднань, під час роботи на комп’ютерах тощо.

Термін «іонізуюче випромінювання» характеризує будь-яке випромінювання, яке прямо або опосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів). Проникаючи до організму людини та проходячи через біологічну тканину, воно призводить до загибелі клітин, порушує функції центральної нервової системи, що, у свою чергу, викликає порушення функції заліз внутрішньої секреції, зміни судинної проникності. Внаслідок цих змін порушується нормальний перебіг біохімічних процесів та обмін речовин, що призводить до променевої хвороби. Діючи на шкіру, іонізуюче випромінювання викликає опіки або сухість, випадіння волосся, під час дії на очі — катаракту.

До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля

(альфа-, бета-частинки, нейтрони) та електромагнітні випромінювання (рентгенівське та гамма-випромінювання), котрі при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони.

Іонізуюче випромінювання

Е лектромагнітне (фотонне)

К орпускулярне

Гамма випромі- нювання

Рентге- нівське випромі- нювання

Альфа- випро- міню- вання

Бета- випро- міню- вання

Потік частинок (нейтрони, протони)

Класифікація іонізуючих випромінювань

Альфа-випромінювання - це потік ядер гелія, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектровольт (МеВ). Ці частники мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність.

Бета-частинки - це потік електронів та протонів. Проникна здатність (2,5 см в живих тканинах і в повітрі - до 18 м) бета-частинок вища, а іонізуюча — нижча, ніж у альфа-частинок.

Нейтрони викликають іонізацію речовини та вторинне випромінювання, яке складається із заряджених частинок і гамма-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють.

Гамма-випромінювання - це електромагнітне (фотонне) випромінювання з великою проникною і малою іонізуючою здатністю з енергією 0,001—5 МеВ (мегаелектровольт). Поширюється воно зі швидкістю світла і використовується в медицині для стерилізації приміщень, апаратури, продуктів харчування.

Рентгенівське випромінювання - випромінювання, яке виникає в середовищі, яке оточує джерело бета-випромінювання, в прискорювачах електронів і є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювань, енергія фотонів яких не перевищує 1 МеВ. Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома.

Гальмівне випромінювання - це фотонне випромінювання з неперервним спектром, яке виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.

Радіоактивне забруднення пов’язане з підвищенням природного радіаційного фону і концентрації в середовищі радіоактивних речовин. Радіонукліди, потрапляючи з їжею, водою або повітрям в організм, руйнують його клітини і тканини, органи і гени. Одиницею еквівалентної дози випромінювання є зіверт.

Зіверт дорівнює дозі будь-якого виду йонізуючого випромінювання, що чинить таку саму біологічну дію, як і доза рентгенівського чи гамма-випромінювання в 1 Гр (грей).

Грєй - одиниця поглинутої дози випромінювання; 1 Гр дорівнює поглинутій дозі випромінювання, за якої опроміненій речовині масою 1 кг передається енергія йонізуючого випромінювання 1 Дж.

Розрізняють природну

та штучну радіацію. Природними є випромінювання Сонця, космічне випромінювання, а також випромінювання внаслідок радіоактивного розпаду мінералів у надрах Землі (базальт, граніт). Інтенсивність цього випромінювання залежить від висоти над рівнем моря та географічного положення.

Джерелами штучної радіації є медичні рентгенівські установки, ядерна медицина, атомні електростанції, відеотермінали, деякі будівельні матеріали, випробування ядерної зброї. Постійний викид радіоактивних частинок відбувається з димами ТЕС, які спалюють вугілля, під час видобутку радіоактивної сировини, її обробки й транспортування, захоронення радіоактивних відходів, проведення досліджень в інститутах атомно-енергетичного профілю. В організмі вільні радикали можуть руйнувати клітини і порушувати їх генетичний код. Таким чином, біологічні ефекти радіації скорочують тривалість життя, спричинюючи захворювання на рак, лейкемію, призводять до серцево-судинних захворювань, а також до зменшення опірності організму різним інфекціям.

Одноразове опромінення дозою 25-50 бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80—120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270-300 бер. Опромінення може бути

1)внутрішнім, при проникненні радіоактивного ізотопа всередину організму, т

2)зовнішнім;

3)загальним (опромінення всього організму),

4)місцевим;

5)хронічним (при дії протягом тривалого часу),

6)гострим (одноразовий, короткочасний вплив). Особливо чутливі до дії радіації діти та люди зі слабким здоров'ям.

Інтенсивність випромінювання

Згідно з нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії:

А - персонал - особи, які постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання;

Б - обмежена частина населения - особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню;

В - населення області, країни.

Контакт з іонізуючим випромінюванням являє собою серйозну небезпеку для життя та здоров’я людини.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення яких спричиняє найбільший збиток здоров'ю:

I - все тіло, червоний кістковий мозок;

II - щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III - шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

Захист від іонізуючого випромінювання

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів:

• використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа;

• скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;

• віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;

• екранування джерела іонізуючого випромінювання.