1. Лозаннська школа (теорія «загальної рівноваги»).

Проблема рівноваги – не лише теоретична проблема. Основоположником теорії загальної економічної рівноваги вважається Леон Вальрас - великий французький економіст-математик, основоположник Лозаннської школи. Хоч його і називають інколи “чистим теоретиком”, Вальрас не обмежився теоретичними дослідженнями, а застосував свої розробки на практиці. В центрі уваги Вальраса знаходилася загальнотеоретична проблема – проблема загальної економічної рівноваги. Її основний зміст можна звести до відповідей на три питання :

• Чи досягається рівновага насправді?

• Чи є ця рівновага ( якщо вона досягається) стійкою?

• Які умови стійкості рівноваги?

У своїх дослідженнях, Вальрас виходив з того, що рішення проблеми може бути досягнуто за допомогою математичного апарату. Рівновагу Вальрас характеризував як “стан, за якого ефективний попит і пропозиція виробничих послуг є рівними, існує постійна стійка ціна на ринку продуктів і, нарешті, продажна ціна продуктів дорівнює витратам, втіленим у виробничих послугах. Дві перші умови належать до рівноваги обміну, третя – до рівноваги виробництва”. Ці умови Вальрас відобразив за допомогою чотирьох взаємозв’язаних систем рівнянь. Побудувавши досить складну систему взаємозв’язаних рівнянь, він доводить, що система рівноваги може бути досягнута як якийсь “ідеал”, до якого прагне конкурентний ринок.

Сам Вальрас сприймав природу рівноваги в такий спосіб. Людина приходить на ринок з певною кількістю товарів і з певним бажанням реалізувати їх за різними цінами. Якщо всі товари пощастило реалізувати за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це і є загальна теорія рівноваги обміну, завдяки якій Вальрас став відомим у політекономії.

Стан рівноваги передбачає наявність трьох умов:

По-перше, попит і пропозиція факторів виробництва однакові, на них установлюються постійні і стійкі ціни;

По-друге, попит і пропозиція товарів (і послуг) однакові і реалізуються на основі постійних стійких цін;

По-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва.

В основу теорії загальної економічної рівноваги (за Вальрасом) покладені наступні принципи:

• Всяке ринкове господарство прагне до рівноваги у вигляді тенденції;

• Існує принцип взаємозалежності основних елементів ринкової економіки, який забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнень до рівноваги;

• Вихідним пунктом аналізу рівноваги є аналіз обміну продуктами між виробниками і споживачами, який здійснюється на основі взаємовигідності та еквівалентності.

Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але вона може бути досягнута лише через ринковий механізм, через обмін. Основним інструментом у цьому механізмі є ціна. На теорію загальної економічної рівноваги опираються вчення про динаміку економічного росту, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв’язків. Створена Вальрасом модель загальної економічної рівноваги відображує взаємозв’язок ринків готової продукції з ринками факторів виробництва в умовах ринкового механізму господарювання з досконалою конкуренцією, яка призводить до загальної рівноваги ринків.

Внесок Вальраса в економічну науку великий. Йому ми завдячуємо концепцією економічної системи і теоретичним апаратом, який вперше в історії економіки охопив логіку взаємозв’язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22

1. „Змішана" соціально-економічна система: закономірності формування, елементи, моделі.

Змішана соціально-економічна система - модель соціально-економічного розвитку, що передбачає оптимальне поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституційно-соціальних реформ та національного економічного планування з метою побудови прогресивнішого ладу.

Виникла в перші десятиліття XX ст. розрізняють три основні варіанти (моделі): 1) консервативний 2) ліберальний 3) соціал-реформістський. Кожний із них набуває специфічних ознак в окремій західній країні, що зумовлено особливостями її економічного, соціального, політичного, національного, історичного розвитку. Водночас відбувається їх взаємозбагачення, наповнення елементами якісно нового змісту в процесі еволюції соціально-економічної системи. В межах окремих варіантних моделей змішаної соціально-економічної системи виділяють різні течії, школи.

Консервативний варіант змішаної соціально-економічної системи (амер. представники Л.Мізес, Ф. Хаєк, М.Фрідмен) передбачає обмежене втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора, ринкових важелів саморегулювання економіки.

Згідно з ліберальним варіантом змішаної соціально-економічної системи необхідне проведення важливих інституційних і соціальних реформ, раціональна взаємодія приватного і державного секторів, впровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектора інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки. Найвидатнішими представниками є американські економісти Дж. Гелбрейт, Р.Хейлброннер.

Соціал - реформістський варіант змішаної соціально-економічної системи передбачає оптимальне поєднання децентралізму і централізму, планування ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму у прогресивніше суспільство. Представники теоретики Лейбористської партії Великобританії, автори концепції демократичного соціалізму.

Останні два варіанти змішаної соціально-економічної системи мають чимало спільного. Зокрема, їх представники виступають за пряме втручання держави в економіку в суспільних інтересах, значний розвиток державного сектора, пріоритет колективних і суспільних інтересів порівняно з індивідуальними.

За соціально-економічним змістом між консервативним варіантом змішаної соціально-економічної системи і ліберальним та соціал-реформістським варіантами великі розбіжності. Він представлений прихильниками неокласичного напряму економічної науки, тому лише незначною мірою відповідає тим принципам і критеріям, які формують змішану економіку, тобто поєднання двох форм власності.

Ідейні витоки змішаної економіки – насамперед у німецькій історичній школі, представники Г.Шмоллер, А.Вернер, В.Зомбарт, в останній чверті XX ст. відстоювали державне втручання в економіку з метою її модернізації, за проведення соціальних реформ. Джерелом цієї моделі економіки є також інституто-соціальний напрям (або інституціоналізм), представники Т.Веблен, А.Гобсон, Д.Коммонс різко критикували неокласичну теорію ринкової рівноваги з її методологічним принципом граничної корисності, стверджували, що ринок перетворився лише на один з економічних інститутів поряд з такими інститутами як корпорація, держава.

На противагу неокласичному напряму, представники якого вважали несумісними ринкові механізми самоуправління економіки з державними централізованим управлінням, Дж. Кейнс розробив механізм активного державного регулювання економіки з використанням ринкових важелів. Зокрема, в його теорію “вмонтовані” методи безпосереднього втручання держави в макроекономічні процеси.

Модель змішаної економіки збагатилися елементами нового змісту завдяки неокласичному синтезу – узагальнюючій економічній концепції, в якій поєдналися раціональні аспекти теорії ціноутворення і розподілу доходів неокласичного напряму з положенням макроекономічної рівноваги і зростання національного доходу в межах кейнсіанського напряму. Найвідомішими представниками неокласичного синтезу вважають американських економістів П.Самуельсона, Дж.Хікса, Е.Хансена. Вони відстоювали необхідність державного втручання в економіку через використання різноманітних методів антициклічного регулювання (сукупного попиту) для досягнення загальної рівноваги існуючої системи, її збалансування на макро- і мікроекономічних рівнях. Головними умовами досягнення такої рівноваги є рівність інвестицій і заощаджень, а також попиту на ліквідність і грошової маси.