2. Теорія і практика «соціальної ринкової економіки».

У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарювання. Попри певні відмінності як між моделями, так і всередині їх можна згрупувати у три різновиди – вільний (США), соціально орієнтований (Західна Європа) і керований ринок (Японія).

Більша частина західноєвропейських країн жила в умовах феодальної системи, за законами, побудованими на принципах монархізму, що й визначило роль держави в економічному і соціальному житті.

Специфіка історичних традицій і політичної філософії європейських держав відбивається на організації економічного життя цих країн. У країнах Європейського Союзу висока частка урядових витрат. Це відбиває особливе ставлення європейських країн до системи державного соціального забезпечення як способу обмеження нерівності доходів і підтримання суспільної стабільності.

Основна мета “соціальної ринкової економіки” – соціальна: ефективне виробництво; справедливий розподіл доходів.

Основні риси “соціальної ринкової економіки”:

• наявність багатоманітних форм власності – приватної, колективної державної;

• конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави;

• суттєве втручання держави в економіку. Вона відіграє головну роль у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби;

• розвинена система соціального забезпечення (державне страхування здоров’я, грошова допомога родинам). Державні виплати отримують безробітні, пенсіонери та інші категорії населення.

Ринкова економіка (або ринкове господарство) згідно з теорією А. Сміта, - це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил. Відповідно до цієї теорії за допомогою конкуренції досягається економічна рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність і т. ін., тобто здійснюється саморегулювання економіки. У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона виконує лише ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це економічно неефективно. Такими функціями є: організація громадського порядку, державної поштової служби, запровадження обов’язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія крупних банкнот, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та їх утримання в належному стані.

З часом теорія ринкової економіки зазнала істотних змін. Так концепція “соціального ринкового господарства”, основоположниками якої є західнонімецькі економісти Л.Ерхард та В. Ойкен, значно відрізняється від теорії класичного ліберального господарства (тобто від концепції “ринкової економіки.”), в якій державі відводилася роль “нічного сторожа”. Вони визнають, що “перед сучасною державою стоять сьогодні величезні завдання”, що в середині ХХ ст. можливість звільнити державу від обов’язків малоймовірна. Одним із найважливіших завдань держави Л.Ерхард вважає забезпечення вільної конкуренції. Вільна власна ініціатива і конкуренція повинні поєднуватися з активною роллю держави в господарському житті. Головним критерієм свободи, за Л.Ерхардом, є свобода споживання, що “знаходить своє логічне доповнення у свободі підприємця виробляти та продавати ті продукти, які відповідають попиту...”Один із найважливіших критеріїв соціально ринкового господарства (поєднання соціального з ринковим) – досягнення ефективного господарського порядку, коли із зростанням продуктивності праці знижуються ціни, підвищується реальна зарплата. Через конкуренцію (як найефективніший засіб досягнення та забезпечення добробуту) “може бути досягнута – у кращому розумінні цього слова – соціалізація прогресу і прибутку…”

Другим важливим критерієм соціально ринкового господарства є оптимальне поєднання ринкової економіки та планового господарства (централізовано регульована система економіки). У пізніших виданнях німецьких авторів “соціально ринкове господарство” визначається як “сучасна форма економ. організації ринкового типу з налагодженим механізмом державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціально захисту населення”.

Водночас Л. Ерхард відкидав концепції “товариства колективної відповідальності”, “держави добробуту”. Остання є складовим елементом теорії “змішаної економіки” і в цьому її головна відмінність від теорії “соціально ринкового господарства”. Якщо для досягнення соціальної спрямованості економіки потрібно, на думку батька німецького економічного дива Л.Ерхарда, не вдосконалювати розподіл, а піднімати виробництво, то на думку Е.Хансена (одного з представників концепції “змішаної економіки”), “держава добробуту” є передусім перерозподільником виробленого доходу. Друга важлива функція такої держави –здійснення тих чи інших форм національного економічного планування.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 29