3. «Класична традиція»: неокласицизм, неокласичний синтез (від «недосконалої конкуренції» Дж.Робінсон до «неокласичного синтезу» п.Самуельсона).

Можна штучно відокремити дві великі течії – “кейнсіанську традицію” та історично першу “класичну традицію”.

Основоположний вихідний принцип “класицизму” (класичної традиції) – принцип “лібералізму” – “вільне ціноутворення на вільних ринках” врівноважує попит і пропозицію, а ринковий спосіб розподілу доходів зумовлює прийняття економічними суб’єктами оптимальних господарських рішень. Цьому основоположному принципу у 30-ті роки було завдано відчутного удару “кейнсіанством”, з його головним постулатом про необхідність державного втручання і регулювання. Але зі зміною соціально-економічної ситуації та новими умовами змін зазнавала і “класична традиція”.

Консервативна (ортодоксальна) течія “неокласицизму” в основу покладає саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держави в економіку.

Неолібералізм – течія в “неокласицизмі”, яка вже визнає можливість часткового, обмеженого впливу держави на економіку.

Засадничі методологічні позиції у Джоан Робінсон все ж з арсеналу “неокласиків” - граничні доходи, еластичність попиту і пропозиції, принципи ринкової поведінки фірм тощо. Її головна праця “Економічна теорія недосконалої конкуренції” - конкуренція за умов монополії зберігається, але видозмінюється. Вона розглядає ситуації “чистої монополії” (наявність одного продавця певної продукції на багато покупців), “монопсонії” (протилежність монополії), “олігополії” (на ринку діє кілька товаровиробників, які можуть контролювати ринок), що призводить до різних форм монополізації ринків. Вона досить докладно проаналізувала механізми і форми “недосконалої конкуренції”, а зокрема: лідерство в цінах, угоди виробників і постачальників сировини, практику цінової дискримінації за допомогою поділу ринку збуту, практику зняття вершків. Цінова конкуренція за умов “недосконалої конкуренції” не припиняється: товари модифікуються, запроваджуються нові форми торгівлі, поліпшується реклама, обслуговування, форми надання кредиту.

Теоретична система, яка склалася на основі поєднання “кейнсіанства та неокласицизму”, отримала назву “неокласичного синтезу” - це поєднання в одній теорії кейнсіанської ідеї регулювання економіки через державний вплив /“ефективний попит”/ з неокласичною концепцією, згідно із якою темпи зростання визначаються факторами самого конкурентного механізму. Довершеного вигляду теорія “неокласичного синтезу” набула в працях першого американського лауреата нобелівської премії – П. Самуельсона, якого вважають одним з найвпливовіших економістів-теоретиків другої половини ХХ ст. Завданнями економічної теорії він вбачає в тому, щоб спочатку кейнсіанськими заходами домогтися “оптимальної” зайнятості всіх ресурсів, а потім з істотного скорочення втручання держави шляхом “вільного ринкового руху” цін та доходів домогтися оптимального використання цих ресурсів.

“Неокласичний синтез” виявляється логічно суперечливою системою, що складається з двох несумісних концепцій. Якщо в неокласичній частині “синтезу” відтворюються всі всі основні постулати “класичної традиції”, то у “кейнсіанській його частині” - кожний з них спростовується.