5. Вчення т.Гоббса про право

Видатний англійський мислитель Томас Гоббс (1588—1679) — теоретик природного права, на початку револю­ції виступив захисником королівської влади,основний твір «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651р.).

Своє вчення Гоббс будує на вивченні природи людини. На його думку, люди рівні від природи («рівність здіб­ностей»), але через рівність виникає взаємна недовіра.

У природному стані, за Гоббсом, кожен індивід рівною мірою мав природне право. Останнє він визначає як свободу всякої людини використовувати власні сили за своїм розсудом для збереження власного життя.. Цей шлях указують предписания розуму, природні закони. Отже, право і закон розріз­няються між собою так само, як свобода і зобов´язання. Приро­дне право Гоббс визначає як свободу людини робити чи не робити що-небудь (для свого збереження). Природний закон зобов´язує прагнути до миру, забороняє робити те, що згубно для життя.

Основний природний закон проголошує: необхідно шукати миру і слідувати йому. З нього випливає і другий природний за­кон: в інтересах миру і самозахисту варто задовольнятися таким ступенем свободи стосовно інших людей, яку людина допусти­ла б у інших стосовно себе.

З другого природного закону випливає третій: люди повинні ви­конувати укладені ними угоди. Вони — початок і джерело спра­ведливості.

Щоб усунути небезпеку порушення природних законів, пише Гоббс, необхідна сила, примусова влада.Така примусова влада з´являється із заснування держави, а сила — з появою гро­мадянських законів. Піддані не можуть засуджувати дії суверена.

Подібно тому, як люди для досягнення миру і самозбере­ження створили «штучну людину», тобто державу, вважав мис­литель, точно так вони створили штучні ланцюги, тобто грома­дянські закони, прикріплені до вуст верховної влади і вух підданих:

1. ,воля підданих полягає в свободі робити те, що не зазначено в угодах із владою: укладати договори одне з од­ним, обирати своє місцеперебування, спосіб життя, наставляти дітей за своїм розсудом і т.д. Таким чином, тут свобода розуміється як право робити все те, що не зазначено в угодах із владою, що не заборонено законом.

2. право суверена, за Гоббсом, обмежено природними правами підданих. «Суверен, таким чином, має право на все з тим лише обмеженням, що, будучи сам підданим Бога, він зо­бов´язаний в силу цього дотримуватись природних законів».

3., обов´язки підданих стосовно суверена зберігаються доти, поки суверен у стані захищати їх. Тому що дане природою право захищати себе, говориться в книзі, не може бути відчуже­но ніяким договором.

Громадянські закони - це ті правила для кожного піддано­го, які держава усно чи письмово предписала йому, щоб він користався ними для розрізнення між правильним і неправиль­ним, тобто між тим, що узгоджується і не узгоджується з прави­лами.

Позитивними є ті закони, що ста­ли такими з волі верховної влади. Закон — установлення розуму і наказ держави. Тлумачення закону залежить від верховної вла­ди і його можуть тлумачити тільки ті, кого призначить для цього суверен.

Позитивні закони він ділить на розподільні (визначають права підданих) і каральні (визначають покарання за порушення законів), основні (визначають державний лад і обов´я­зки підданих стосовно влади) і неосновні (приватноправові). Гоббс робить висновок: право є свободою, що нам лишає громадянський закон.