24. Амортизація та відтворення основного капіталу. Фізичний та моральний знос основного капіталу.

Основний капітал – це частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Амортизація основних фондів – це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляються.

Основні фонди поділяються на такі групи:

Група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої;

Група 2 – транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно – обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації;

Група 3 – інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів.

Фізичне (матеріальне) зношування – поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і частини вартості, яка переноситься на вартість створюваного продукту.

Головними факторами фізичного зношування є тривалість та інтенсивність використання основного капіталу, вплив атмосферних умов, якість металу тощо.

Моральне зношування – втрата основними фондами частини своєї вартості без відповідного фізичного зношування, яка не переноситься на вартість створюваного продукту. Загалом таке зношування відбувається.

внаслідок появи дешевих або досконаліших засобів праці. Розрізняють два види морального зношування.

Моральне зношування першого роду зумовлене появою досконалішого і дешевого устаткування на основі зростання продуктивності праці; означає, що вартість устаткування визначається не тим суспільно необхідним робочим часом, який був колись витрачений на його виготовлення, а тим, який витрачається на створення нового верстата.

Моральне зношування другого роду полягає в певній втраті основними виробничими фондами своєї вартості незалежно від втрати споживчої вартості (за збереження фізичної придатності) внаслідок появи під впливом НТП основних фондів, досконаліших від раніше використовуваних фондів. Таке зношування спричинене умовами конкурентної боротьби. Коли підприємець не замінює стару техніку новою, ефективнішою (навіть якщо стара може ще тривалий час працювати), він вироблятиме дорожчі й не такі якісні товари і збанкрутує. Втрати від морального зношування другого роду можна зменшити шляхом інтенсивнішого використання машин.

25. Природа і генезис торговельного капіталу. Торговий прибуток. Товарна біржа.

Торговий капітал історично передував промисловому капіталу. Для його функціонування потрібен був певний рівень розвитку товарного виробництва, товарний і грошовий обіг. Всі ці умови існували задовго до капіталізму, що й послужило матеріальною передумовою появи торгового капіталу. З виникненням капіталізму торговий капітал втрачає свою самостійність. Торговий капітал не бере безпосередньої участі у виробництві вартості і додаткової вартості, проте він опосередковано сприяє збільшенню маси додаткової вартості і середньої норми прибутку, а отже й ВНП і національного доходу. Із самої формули руху торгового капіталу (Г - Т - Г ') видно, що функціонування торгового капіталу своєю кінцевою метою має одержання прибутку. І хоча торговий капітал, якщо не враховувати деяких виробничих операцій, таких як транспортування товарів, їх розфасування, зберігання і т.д., не створює ні „вартості, ні додаткової вартості, все ж таки він приносить прибуток і виникає тому, що промислові капіталісти передають торговим капіталістам частину додаткової вартості, створеної на їхніх підприємствах. Ціна, по якій торговий капіталіст реалізує товар, відповідає суспільній ціні виробництва. Джерелом торгового прибутку, як і промислового, є Додаткова вартість, створена у сфері виробництва. Беручи участь у привласненні частини додаткової вартості, створеної виробничими робітниками, торгові капіталісти тим самим опосередковано беруть участь в експлуатації найманих робітників виробничої сфери. Вартість робочої сили працівників торгівлі регулюється тими ж законами, що і вартість робочої сили робітників виробництва.  На практиці норму експлуатації торгових працівників можна визначити як відношення суми торгового прибутку до суми виплаченої заробітної плати.

Оптова торгівля здійснюється переважно через товарні біржі. Біржа - це оптовий ринок, на якому торгують не наявними товарами, а за зразками й стандартами, в яких фіксуються необхідні ознаки (якість, сорт­ність). Тому об'єктами біржової торгівлі є товари, які не мають індивідуальних особливостей і повністю можуть замінятися інши­ми товарами того ж роду, наприклад, пшениця, цукор, вугілля і т.д. В міру ускладнення виробництва і взаємозв'язків між учасниками торгівлі з'являється необхідність у залученні спеціалізованих торговельних агентів, які виділяються з середо­вища самих клієнтів-замовників або набираються зовні. Цей етап характеризується утворенням відкритої біржі змішаного типу, де поруч із самими продавцями і покупцями функціонує дві групи посередників: брокери, які працюють від імені і за рахунок Брокер (маклер) - фізична особа, зареєстрована на біржі Брокер спеціалізується на посередницьких біржових операціях Обов'язки брокера полягають у виконанні доручень членів біржі, яких він представляє (пошук контрактів, реєстрація операцій, що здійснюються на біржі, укладення угод) клієнта, і дилери, які здійснюють операції від свого імені за власний рахунок. Поява посередників-професіоналів дозволяє не тільки прискорити оборот товарної маси, але й мобілізувати необхідний для укладання угод з відстроченим платежем капітал. Закон України "Про товарну біржу" передбачає, що біржові операції дозволяється здійснювати членам біржі або брокерам. А це вже біржа закритого типу., яка торгує реальним товаром, характерними є дві основні ознаки: а)заборона на доступ покупців-продавців у біржове кільце; б)наявність периферійних служб (спеціалізованої системи органів збору й добіржової обробки замовлень за межами головного приміщення біржі).  Це види товарних бірж, які проводять операції з наявним, реальним товаром. Тобто, продавець, який продає товар на біржі, зобов'язаний мати його в наявності і поставити покупцеві в обумовлений контрактом термін. Згодом виникають біржі , які починають проводити операції на строк. Ці біржі отримали назву ф'ючерсних. Об'єктом торгівлі на них виступають не товари, а контракти на їх поставку. На ф'ючерсній біржі купуються й продаються стандартизовані по кількості, якості, часу й місцю поставки товарів контракти. Причому переважають угоди з метою хеджування, тобто страхування ціни контрактного товару від ризику падіння, небажаного для виробника, або зростання, невигідного для споживача (покупця). Контрактна система забезпечила практично повний відрив ціни від самого товару і можливість її виявлення до початку виробницт­ва продукції. А це, в кінцевому -рахунку, означає безтоварне хеджування, тобто страхування, ціни будь-яких об'єктів торгівлі, в тому числі і таких, які раніше не котирувалися на традиційних товарних біржах. Зокрема, номенклатура розширюється до опера­цій по стабілізації курсу валют, процентних ставок по облігаціях і дивідендів по акціях. Формується універсальна торгова строкова біржа. Певною мірою така біржа виконує роль гаранта діяльності валютної і фондової біржі, приймаючи частково "їхні функції на себе. Створюється новий тип інтегрального організованого ринку, який у найближчий час стане переважаючим. Принципи біржової торгівлі: - Біржові товари - це, по-перше, товари масові, легко замінювані, такі, які піддаються стандартизації. По-друге, це товари, які фізично відсутні на ринку. Така організація дає можливість укладати угоди з біржовим товаром без додаткової інформації про його технічні дані і візуального огляду.; - Порядок і умови біржових спорів чітко регламентовані. Дотримання учасниками біржі положень регламенту обов'язкове.; - На біржі застосовуються офіційно встановлені котировки. Котировка являє собою єдину ціну, яка встановлюється на біржі для кожного товару кожного біржового дня і визначається: а)за укладеними угодами; б)на основі ринкової кон'юнктури, співвідношення ціни покупців і продавців.

Біржові угоди: 1. Угоди на реальний товар завершуються переходом товару від продавця до покупця. Це означає, що продавець, який продав товар на біржі, зобов'язаний мати його в наявності й доставити покупцеві в обумовлений контрактом строк. Залежно від строку поставки угоди на реальний товар поділяються на угоди з негай­ною його поставкою й угоди з поставкою його в майбутньому (форвардні угоди). 2. Ф'ючерсні (строкові) угоди передбачають передачу товару з оплатою грошової суми через відповідний строк за ціною, вказа­ною в контракті.  Ф'ючерсний контракт  - передбачає купівлю права на партію товару за ціною, що склалася на момент здійснення угоди, при умові, що сам товар відвантажу­ється продавцем після перетворення ф'ючерсної угоди в угоду з реальним товаром. Ф'ючерсні контракти можна перепродувати за поточною ринковою ціною, що склалася на конкретній товарній біржі.  3. Опціон (угода з премією) - не договірне зобов'язання про купівлю або продаж ф"ючерсмого контракту за заздалегідь встановлену в момент укладання угоди ціну в межах погодженого періоду часу В обмін на отримання такого права покупець виплачує продавцю премію.

26. Генезис, природа і джерела позичкового капіталу. Норма позичкового проценту. Кредит як форма руху позичкового капіталу. Форми кредиту.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем-власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

1) амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2) частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необхідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3) тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів після реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4) кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і накопичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розширеного відтворення;

5) грошові доходи і заощадження населення;

6) грошові нагромадження держави тощо.

Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка (НВ):

На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби виробництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.

Формою руху позичкового капіталу є кредит.

Кредит - це побудований на довірі специфічний тип економічних відносин, які виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення, платності, строкового використання. В даному визначенні віддзеркалюється сутність; принципи кредитування і характер кредитних відносин.

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, а отже і кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний. Комерційний кредит — кредит, який надається одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим у формі продажу товару з відстрочкою платежу і оформляється векселем. Надається з метою прискорення реалізації товарів, ціна яких зростає на суму відсотка. Банківський кредит — кредит, який надається кредитно-фінансовими установами (насамперед банками) будь-яким господарюючим суб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позик.

Споживчий кредит — кредит, який надається банками, спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами та торговими компаніями приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

Іпотечний кредит — кредит, який надається банками та спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами у формі довготермінових позик під заставу нерухомості. Державний кредит — кредит, який надається державі (в тому числі місцевим органам влади) фізичними та юридичними особами. Існує у формі державних позик, про що йшлося у попередній темі. Міжнародний кредит — кредит, який надається у формі валютних та товарних цінностей підприємствами (в тому числі банками та державою) однієї країни підприємствам та урядам інших країн. 

27. Акціонерно-корпоративний капітал. Цінні папери. Фондова біржа та її функції.

В сучасних умовах важливе місце в організації в-ва і підприємн. діяльності відводять акціонерному капіталу (АК) і відповідним категоріям, які пов’язані з його рухом.

АК – це екон. форма реалізації акціонерної власності, тобто сукупності виробнич. екон. відносин між акціонер. товариством як суб’єктом і відповідними акціонерами та найманими працівниками щодо розпорядження та використання грошей, засобів в-ва та ін. майна з метою отримання прибутків, дивідендів та ін. доходів.

Реальний капітал – це гроші, засоби в-ва та ін. майно акціонер. товариства, які використовуються для створення реального багатства у речовій та вартісній формі.

Фіктивний капітал – це акції та облігації акціонер. товариства, які відображають його реальний капітал і надають право на отримання доходів у вигляді дивідендів та відсотків.

Акціонер. товариство виникає у зв’язку з тим, що для розширення процесу виробництва завжди потрібні кошти, а кредити є дорогими, тому вигідніше залучити кошти пайовиків-акціонерів, надавши їм право власності.

Акція – цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує про дольову участь акціонерів. Виплачуються дивіденди як частка від прибутку, отриманого акціонер. товариством.

Облігація – цінний папір на пред’явлення у вигляді боргового зобов’язання, який підлягає викупу і дає право власнику на одержання доходу у вигляді фіксованого відсотка від номінальної вартості.

Влада акціонер. товаристві залежить від частки акцій, якими володіють окремі особи і відповідно існує поняття контрольний пакет акцій, який складає 50% + 1.

Акції – цінні папери, які купують і продають на фондовій біржі.

Курс акцій залежить від: 1) величини дивіденду, 2) норми позичкового процента.

Фондова біржа – це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції : - відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу; - слугує важливим координатором розміщення державних цінних паперів; - забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу або переміщення капіталу з однієї країни до іншої; - виступає своєрідним економічним барометром ділової активності

28. Банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки.

Банківська система має своє особливе призначення, свої специфічні риси і функції в економіці, які не просто повторюють призначення і функції окремих банків. Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків у випадкову сукупність, а будується за заздалегідь виробленою концепцією, у межах якої відводиться певне місце кожному виду банків і кожному окремому банку.

Банківська система спроможна виконувати три такі функції1:

* трансформаційну;

* створення платіжних засобів та регулювання грошового обороту (емісійну);

* забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна).

Трансформаційна функція банківської системи базується на аналогічній функції окремих банків. Проте вона не є сумою механічного складання подібної функції всіх банків, що входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків.

банківська система - це не механічна сукупність багатьох окремих банків, але це і не єдиний банк, що керується з одного офісу (центрального банку), а специфічна економічна та організаційно-правова структура, що забезпечує своїми особливими методами та інструментами функціонування грошового ринку та економіки в цілому.

Особливості побудови банківської системи в Україні. Формування банківської системи України розпочалося з проголошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. До цього часу в Україні не було необхідних передумов для існування самостійної банківської системи. Більшість банківських установ, що діяли на її території наприкінці 80-х років, були не самостійними банками, а філіями союзних банків. Вони входили до складу банківської системи СРСР й управлялися з союзного центру . Сама союзна банківська система була далеко не ринковою, і тому після проголошення курсу на перебудову з 1988 р. розпочалося активне її реформування, у тому числі і на території України. Проте завдання створення закінчених банківських систем у кожній союзній республіці за часів існування Союзу не ставилось, хоча йшла мова про формування центральних банків у кожній з республік.

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України" відповідно до положень цього Закону.

У ринковій економіці комерційним банкам належить, велика роль, вони акумулюють значну частину кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, залучення депозитів, розрахункове обслуговування, займаються випуском і розміщенням цінних паперів тощо.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають “універмагами фінансових послуг”.

За сучасних умов спостерігаються тенденції розмежування функцій та операцій комерційних банків з метою універсалізації їх діяльності, підвищення ефективності банківської діяльності та одержання прибутків.

До цілей державної політики в банківській сфері належать:

• уникнення надмірної концентрації економічної влади, обмеження прояву монополізації і підтримання конкуренції в банківській діяльності;

• забезпечення відповідності діяльності банківської системи грошово-кредитний політиці держави;

• підтримання політики достатньої концентрації банків з метою посилення їх конкурентоспроможності;

• забезпечення додержання законів і правил, що передбачає високий рівень ведення банківської справи;

• задоволення потреб суспільства в різноманітних банківських послугах;

• поліпшення наслідків можливих кризисів у банківській системі;

• забезпечення спроможності банків задовольняти потреби і законні інтереси своїх клієнтів;

• стимулювання та сприяння високому рівню ефективності й прибутковості операцій щодо розміщення кредитів у різні галузі економіки.

29. Аграрні відносини, їх зміст та специфіка. Рентні відносини. Сутність земельної ренти, її види та механізм створення.(Гонтар)

. Аграрні відносини - це вся сукупність економічних відносин, що виникають у сільськогосподарському виробництві за виробництвом розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції.

Основу аграрних відносин складають відносини землеволодіння і землекористування.

Об'єктами аграрних відносин є: земля, земельна рента, сільськогосподарська продукція, засоби виробництва.

Суб'єкти аграрних відносин — це капіталісти-орендарі, землевласники, наймані сільськогосподарські робітники, фермери, селяни, держава. Типовою для сільського господарства є ситуація, за якою земельна ділянка здається в оренду. При цьому кожен суб'єкт аграрних відносин, володіючи властивим тільки йому одним фактором виробництва, одержує віддачу від цього ресурсу.

Землевласник здає в оренду земельну ділянку й одержує за це земельну ренту як складову частину орендної плати.

Капіталіст-орендар орендує земельну ділянку, вкладає в нього капітал і дістає середній прибуток.

Наймані сільськогосподарські робітники обробляють земельну ділянку, вкладають у неї свою працю і за це одержують заробітну плату.

Дотепер ще в сільському господарстві зберігаються напівфеодальні форми оренди землі.

Форми оренди землі:

Скіпщина - це форма оренди землі, при якій орендна плата вноситься часткою врожаю (до половини врожаю).

Половинщина — форма оренди землі, при якій орендна плата вноситься половиною врожаю; чи різновид скіпщини, при якій орендна плата вноситься половиною врожаю.

Суборенда - це повторна здача в оренду орендованої ділянки землі. Як відомо, у промисловості при визначенні орендної плати за користування яким-небудь об'єктом, її основу складає вартість самого об'єкта. Навпроти, у сільському господарстві основу орендної плати за користування землею складає земельна рента.

Орендна плата за користування землею визначається за формулою

АП=ЗР+А+%к,

де А — амортизація споруджень і будівель на землі; ЗР - земельна рента;

%к — відсоток на поміщений у землю капітал. Звичайно він дорівнює банківському відсотку і показує мінімальну границю економічної ефективності використання об'єкта, тому що, якщо землю продати і виручені гроші покласти в банк, то з банку на поміщений капітал можна щорічно одержувати доход у вигляді банківського відсотка.

Орендна плата за оренду цілинних і перелогових земель збігається із сумою земельної ренти.