2.1.5. Завдання соціального педагога в підготовці та проведенні словесних групових форм соціально-педагогічної роботи

Розглядаючи диспут як форму соціально-педагогічної роботи, важливо влучно визначити місце соціального педагога у процесі підготовки та проведення диспуту. Методична допомога на етапі підготовки, участь у доборі матеріалу, розробка стратегії попереднього опитування, анкетування потенційних учасників диспуту гарантує соціальному педагогу, як мінімум, запрошення на диспут в якості учасника ініціативної групи.

В процесі проведення диспуту соціальний педагог не повинен займати місце ведучого і, навіть, активного учасника. Краще обмежитись позицією зацікавленого спостерігача. Звичайно приємно, якщо учасники диспуту будуть цікавитись думкою соціального педагога, запрошувати його до виступу. Проте, якщо це не відбувається ображатися не варто. Така поведінка може свідчити про достатньо високий рівень самостійності, „самодостатність” аудиторії, її моральну зрілість чи про наявність лідера з числа учасників, який перетягує на себе відповідальність за хід диспуту.

Існують певні „табу” в поведінці соціального педагога в якості учасника диспуту. Назвемо їх:

Не заперечувати висловів учасників;

Не робити підсумки після виступів учасників, не давати їм будь-яку оцінку;

Не наводити приклади з життя учасників;

Не намагатись допомогти ведучим.

Від такту соціального педагога, його професійної етики, поваги до особистісних якостей учасників диспуту багато в чому буде залежити успіх цієї форми роботи.

Важливим аспектом підготовки диспуту є вибір та оформлення приміщення. Воно має бути затишним і трохи затісним. Не бажано розміщати учасників по колу, як для проведення тренінгу. У учасників повинна бути можливість сісти довільно, невимушено, “сховатися” за спину друзів. Емоційне забарвлення диспуту можуть створити плакати, ілюстрації, тиха музика. Але не варто перетворювати диспут у літературно-монтажну композицію чи виховну годину.

Бесіда, диспут та дискусія – це впливові словесні, групові, прості форми соціально-педагогічної роботи, що розв’язують завдання діагностики морально-етичних позицій членів групи, формування толерантного ставлення до поглядів, думок, висловів учасників, профілактики ризикованої поведінки дітей та молоді, які в разі їх влучного і системного застосування виступають впливовими чинниками формування особистості клієнта, розвитку його комунікативних якостей, формування засад відповідального ставлення до свого життя.

2.2. Гра та ігрові техніки в соціально-педагогічній роботі

2.2.1. Сутність та специфіка гри в соціально-педагогічній роботі

Потреба формування соціально-активної особистості, спрямованість соціально-педагогічного процесу на її розвиток спонукають до життя нові нестандартні форми педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку особистості дитини чи молодої людини. Специфіка гри як одного з провідних видів діяльності дозволяє використовувати ігрові техніки як істотний та впливовий профілактичний засіб соціально-педагогічної роботи. Ця специфіка полягає у свободі дій, абсолютній зануреності учасника гри, підкоренні його певним правилам, наявності особливих групових стосунків і емоційної забарвленості.

Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає, на наш погляд, в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобіганні асоціальної діяльності клієнтів. У цьому контексті гра є одним з провідних інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю напруги, посиленню відчуття радості від подолання певних труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває насолоду від вільного прояву своїх здібностей. Ця ситуація ігрової творчості, що неодноразово повторюється, закріплюється і створює певний “творчий ключ”, яким кожний соціальний педагог може користуватись у своїй діяльності. “Творчий ключ — це вміння свідомо, енергійно, в будь-який час діяльності вмикати внутрішні резерви, стимулювати творче самопочуття, оптимізм.

Психолого-педагогічна література дає широкий спектр відповідей на питання в чому і як взаємодіють ігрова діяльність і процес соціалізації особистості. Дидактичні аспекти ігрової діяльності вивчались у працях Л.О.Венгер, О.Е.Селецької, Д.М.Узнадзе та інших. Рекомендації щодо використання гри в системі виховної роботи запропоновані в дослідженнях Н.П.Анікєєвої, З.А.Веселої, О.С.Газмана, Р.М.Миронової, О.Л.Немежанської, В.М.Терського, С.А.Шмакова та інших. Н.Я.Безборода, А.Б.Добрович, В.В.Петрученко, В.Р.Прауде, М.Л.Смульсон та інши розглядали питання використання гри з метою діагностики і психокорекції міжособистісних стосунків, окремих якостей творчої особистості. В працях Д.Б.Менжерицької, Є.М.Мінскина, Б.П.Нікітина, О.Ю.Приходько, О.Я.Савченко, А.М.Тюттюникова та інших висвітлені різні аспекти використання ігор у навчально-виховному процесі сучасних середніх загальноосвітніх навчальних закладів.

Проте, аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем застосування гри з метою розвитку особистості дозволив нам побачити, що недостатня увага приділяється обґрунтуванню і практичному застосуванню ігор, ігрових технік, що доцільно було б використовувати в практиці соціально-педагогічної роботи.