3. Шляхи згуртування колективу.
Робота по формуванню колективу починається ще на І стадії і продовжується до ІV стадії. Існують різноманітні шляхи згуртування колективу:
Діалектика вимог педагога;
Організація учнівського самоврядування;
Висунення перспектив;
Організація колективної діяльності;
Формування традицій;
Принцип паралельної дії;
Громадська думка;
Організація дозвілля учнів;
Згуртованість в діяльності педагогів;
Гуманний стиль і тон в колективі.
Діалектика вимог педагога.
А.С.Макаренко радив починати виховну роботу із висунення вимог. Вимоги повинні бути направлені на те, щоб забезпечити у школі (класі) порядок, дисципліну, організованість. Вони повинні бути доступними, розумними. Не можна висувати вимоги нелогічні, незрозумілі, які не можна виконати. Не можна висувати зразу багато вимог. Краще брати 3-4 вимоги, на їх засвоєння відводити декілька днів, стежити за їх виконанням, а потім поступово висувати нові.
Вимоги повинні бути доведенні до кінця, тобто вчитель приймає міри, щоб учень вимоги виконував. Учень повинен бути впевнений, що вчитель вимоги пам'ятає і що не виконати їх неможливо.
Організація учнівського самоврядування.
Воно сприяє розвитку саморегуляції школярів і налагодженню педагогічно доцільних взаємовідносин між членами колективу. Самоврядування здійснюють органи колективу: збори класу та актив класу.
Головні органи самоврядування є класні збори. Проводити їх доцільно один раз на місяць. Визначають тематику зборів і планують їхнє проведення самі учні. Класні збори обирають актив класу (постійно діючий орган самоврядування): старосту, фізорга, сантрійку, книголюбів та ін.
Велике значення в роботі по створенню колективу має саме підбір активу і робота з ним. А.С.Макаренко говорив: "Я поспішав з цим (підбором активу), не дивився на те, що ці хлопчики або дівчатка мають також багато недоліків, намагався швидше набрати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги своїми вимогами". Актив не можна створювати штучно. Вчитель вивчає клас, помічає тих, хто має в класі найбільший авторитет, проводить з ними бесіди. Успішно створений актив – це успішна робота в майбутньому. Хоч би які функції виконував активіст, його треба навчити самостійно мислити, аналізувати й оцінювати конкретну ситуацію з громадянських позицій, приймати розумне рішення.
В своїй роботі з класом вчитель не тільки спирається на актив, але й піднімає його авторитет в очах учнів, звертаючись якомога частіше до його допомоги, радиться з ним, дає йому для самостійного рішення низку питань, висуває до нього підвищені вимоги.
Особливу увагу в роботі з активом звертають на вміння аналізувати поведінку і вчинки тих, хто часто порушує дисципліну і шкільний режим. Вчитель разом з активом так розподіляє постійні та тимчасові доручення, щоб не було жодного учня, який би протягом навчального року не виконав якого-небудь громадського доручення. Актив класу обов'язкової повинен звітуватися перед колективом. Жодне доручення не повинно залишитеся не перевіреним.
Організовуючи учнівське самоврядування, слід дотримуватися певних правил:
забезпечувати участь у ньому більшості учнів, а не вузького кола активістів;
підтримувати учнів, на рівноправних умовах співпрацювати з ними;
наділяти учнів реальними правами і обов'язками, пов'язаними з прийняттям і реалізацією важливих рішень, які впливають на життя всієї школи; самоврядування не повинно перетворюватись у гру, учні мають відчувати реальні наслідки своїх дій;
не обмежувати самоврядування окремими заходами (наприклад, днем самоуправління), важливо забезпечити реальну участь учнів в управлінні шкільними справами, для чого адміністрація і вчителі повинні передати частину повноважень учням;
не зводити самоврядування до одного лише самообслуговування: прибирання класів, території, чергування.
Висунення перспектив.
На всіх стадіях розвитку колективу особливо важливим, на думку А.С. Макаренка, є вибір цілей. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. При цьому Макаренко виходив з положення про те, що «дійсним стимулом людського життя є завтрашня радість». Він дав обґрунтування закону життя колективу: "рух вперед – життя колективу, зупинка – форма його смерті". Завдання вчителя – найти і підказати ціль (перспективу), яка була би цікава всім. Усвідомлена й сприйнята учнем перспективна ціль стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди. У міру розвитку колективу просту мету замінює складніша, глибша і соціально значуща мета.
А.С.Макаренко виділяв три види перспектив: близьку, середню і далеку.
Близька перспектива висувається перед колективом, що знаходиться на будь-якій стадії розвитку. Вона обов'язково повинна спиратися на особисту зацікавленість вихованців, кожен учень повинен сприймати її як завтрашню радість, задоволення. Такою близькою перспективою може бути цікава прогулянка в неділю, похід в цирк, кіно або театр, змагання тощо. Але треба висувати перед учнями перспективу, яка б вимагала певних зусиль. Наприклад, перспектива мати прикрашену до свята класну кімнату. Або перспектива виготовити подарунки до Нового року своїм підшефним з дитячого садка, тощо.
Середня перспектива – це очікувана подія, дещо віддалена в часі: підготовка до спортивного змагання, шкільного свята, вечорниць тощо. Таких подій мало, але колектив ними живе, прагне до них. Вона буде мати значення тільки тоді, коли вона втягує дітей в велику підготовчу роботу, коли всі учні беруть участь в цій роботі. Підготовча робота повинна контролюватися. Висувати цю перспективу краще тоді, коли вже є актив, який повинен сам по своїй ініціативі висувати перед іншими завдання по її реалізації.
Далека перспектива – найбільш віддалена у часі, найбільш соціально значима мета, досягнення якої потребує чималих зусиль. В шкільних умовах може заключатися в особистій перспективі кожного члена колективу, пов'язані з майбутнім Батьківщини, міста, школи. Наприклад, успішно закінчити школу, обрати професію, продовжити навчання. Виховання такої перспективи – одне з кінцевих завдань виховної роботи.
Система перспективних цілей будується так, щоб колектив у будь-який момент часу мав перед собою захоплюючу мету, жив нею, докладав зусиль для її здійснення. Головне в системі перспективних ліній – це безупинна зміна перспектив, постійне їхнє розширення, неприпустимість зупинки в житті колективу. Якщо життя в колективі стає нецікавим, з дня на день повторюється одне й те ж саме, немає захоплюючих справ, які формують спільні прагнення та інтереси, відсутня спільна організація діяльності, то колектив починає розпадатися. Колектив згуртовується і зміцнюється лише спільною, захоплюючою і складною метою, після досягнення якої виникає інша мета і т.д.
Організація колективної діяльності.
Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами. Об’єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій його членів. Наприклад, генеральне прибирання класу, чергування класу по школі, збір макулатури, робота на пришкільних ділянках, гра (подорож по країні Барвінчат, Козачат) тощо. Вихователь повинен враховувати інтереси учнів, залучати всіх дітей до спільної діяльності.
Для того, щоб спільна діяльність сприяла розвитку колективу, важливо враховувати та забезпечити такі педагогічні умови:
створення учням можливості самим планувати, організовувати та оцінювати наслідки своєї діяльності;
допомога учням в осмисленні морального сенсу їх діяльності (для добра, для людей, для Батьківщини, а не заради перемоги в змаганні чи "цінного подарунка");
розвиток у процесі діяльності таких рис, як взаємодопомога і вимогливість один до одного.
Формування традицій.
Для скріплення колективу учнів велике значення має створення і збереження шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим. А.С.Макаренко казав: "Ніщо не скріплює колектив, як традиції".
Традиції – це форми діяльності та поведінки, звичаїв, правил, які передаються з покоління в покоління. Справжній колектив завжди багатий хорошими традиціями, якими пишаються вихованці.
Виділяють три типи традицій:
традиційні масові заходи (шкільні свята, олімпіади, збори);
традиції проведення церемоній (традиція першого і останнього дзвоника, випуск);
традиції, які стосуються поведінки дітей (наприклад, точність – все починати вчасно, взаємодопомога, чесність та ін.).
Шкільні традиції виховують в учнів почуття обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.
Принцип паралельної дії.
Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А.Макаренко принцип паралельної дії – вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна використовувати вже на другій стадії розвитку колективу.
Громадська думка.
Громадська думка формується переважно на третій стадії розвитку колективу. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки та ін.
Організація дозвілля учнів – колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка до проведення шкільних свят, ранків, участь у художній самодіяльності й інших заходах – допомагає об’єднати учнів у повноцінний колектив.
Згуртованість в діяльності педагогів – це єдність вимог педагогів до учнівського колективу. А Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак про справи свого класу й лише потім – про власний успіх.
Гуманний стиль і тон в колективі.
А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності.
Стиль – внутрішня духовна сила колективу.
Тон – загальна духовно-емоційна забарвлена діяльність колективу.
Нормальне функціонування дитячого колективу можливе при правильному тоні та стилі спілкування, які проявляються у:
постійній бадьорості (мажорі);
дружньому єднанні його членів;
відчутті захищеності;
активності, що проявляється у постійній готовності до діяльності;
відчутті власної гідності на основі гордості за колектив.
Гуманізація взаємин в учнівських колективах доцільна на основі таких педагогічних дій:
глибокому вивченні й аналізі педагогами характеру взаємовідносин між дітьми;
розвитку культури спілкування між школярами (тренування у використанні "чарівних слів", розвитку дружніх стосунків між старшими і молодшими, хлопчиками і дівчатками, виробленні звички зробити приємне один одному);
створенні нормальної обстановки для кожної особистості, виховання поваги до інакомислення, обдарованих дітей, унікальності і неповторності;
вихованні поваги один до одного дітей різних національностей, які навчаються в школі;
тактовному регулюванні взаємовідносин між дітьми (посилена увага педагогів до проблем, які виникають у взаєминах, правильне вирішення конфліктів на гуманістичній основі);
послідовній реалізації принципу об'єктивності і справедливості щодо всіх дітей незалежно від посад батьків, національності, релігійної орієнтації, матеріального становища.
Всі вище перелічені шляхи формування колективу необхідно використовувати в єдності, враховуючи вікові, індивідуальні особливості учнів та ступінь зрілості колективу.