Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ДЕК питання з Особливої частини.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
05.09.2019
Размер:
195.07 Кб
Скачать

Умисне тяжке тілесне ушкодження

(ст. 121 КК).

Елемент складу злочину

Зміст (ст. 121 КК)

Безпосередній об’єкт

є здоров’я особи

Об’єктивна сторона

Характеризується:

  • діянням (дією або бездіяльністю);

  • наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;

  • причинним зв’язком між діянням та наслідками;

часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Суб’єкт

будь-яка осудна особа, яка досягла 14 років

Суб’єктивна сторона

умисел (прямий або непрямий); мета впливає на кваліфікацію лише у випадку, коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121);

ставлення винного до смерті потерпілого є необережним.

Момент закінчення злочину

з моменту настання суспільно небезпечних наслідків – тяжкого тілесного ушкодження (матеріальний склад злочину).

Кваліфікуючі ознаки

злочину

вчинення його (ч. 2 ст. 121 КК):

- способом, що має характер особливого мучення;

- групою осіб;

- з метою залякування потерпілого або інших осіб;

- на замовлення;

- спричиненням ним смерті потерпілого.

Незаконне розголошення лікарської таємниці

(ст. 145 КК)

Елемент складу злочину

Зміст (ст. 145 КК)

Безпосередній об’єкт

є порядок збереження лікарської таємниці

Предметом є лікарська таємниця – певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина.

Об’єктивна сторона

Характеризується:

- діями у вигляді розголошення лікарської таємниці;

- тяжкими наслідками (самогубство, самокалічення особи, серйозне загострення його хвороби внаслідок переживань);

- причинним зв’язком між діянням та наслідками.

Суб’єкт

спеціальний (мед. працівники та інші особи, яким відповідна інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків).

Суб’єктивна сторона

змішана форма вини: умисел до діяння і необережністю до його наслідків

Момент закінчення злочину

з моменту настання тяжких наслідків (матеріальний склад злочину).

1. Поняття та види злочинів проти волі, честі та гідності особи.

Конституція України у розділі II закріпила достат­ньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав особи. До їх числа, зокрема, належать пра­во кожної людини на повагу до іі гідності (ч. 1 ст. 28), право на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29). Розділ III Особливої частини КК містить норми, що передбачають кри­мінальну відповідальність за порушення зазначених прав. Ви­ходячи із сутності злочинів, передбачених цим розділом, їх ро­довим об'єктом є суспільні відносини, що забезпечують осо­бисту волю, честь та гідність особи.

З об'єктивної сторони злочини проти волі, честі та гідності особи за загальним правилом можуть бути вчинені шляхом активної поведінки — дії. Для деяких із них обов'язковою озна­кою вчинення злочину є спосіб (використання обману, шанта­жу чи уразливого стану потерпілої особи — ст. 149) або місце (психіатричний заклад — ст. 151).

Із суб'єктивної сторони зазначена група злочинів може бу­ти вчинена лише з прямим умислом. Певні з них обов'язковою ознакою вчинення злочину передбачають мотив (корисливий або інший особистий мотив — ст. 148) чи мету (отримання при­бутку — ст. 150).

За загальним правилом суб'єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи є фізична особа, осудна, яка досягла 16-річного віку. Лише за вчинення злочину, передбаченого ст. 147 (захоплення заручників), відповідальність настає з 14 років. Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 151, — спеціаль­ний, ним може бути лише лікар-психіатр або член комісії лікарів-психіатрів, ч.1 ст. 150-1 батьки або особи, що їх замінюють.

Отже, злочини проти волі, честі та гідності особи — це пе­редбачені кримінальним законом суспільно небезпечні умис­ні діяння, що посягають на особисту волю, честь та гідність особи.

Враховуючи специфіку безпосередніх об'єктів, можна ви­ділити наступні групи злочинів проти волі, честі та гідності особи:

1) незаконне позбавлення волі або викрадення людини, за­хоплення заручників, підміна дитини та незаконне поміщення в психіатричний заклад (статті 146—148, ст. 151);

2) торгівля людьми або інша незаконна угода щодо люди­ни, експлуатація дітей та використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (статті 149, 150, 150-1).

1. Загальна характеристика злочинів проти власності, їх види.

Родовим об'єктом злочинів проти власності є суспіль­ні відносини власності, що охороняються кримінальним зако­ном як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Юридичною формою відносин власності є право власності, яке відповідно до статей 316, 317 Цивільного кодексу України (далі — ЦК), є правом власника на володін­ня, користування та розпоряджання своїм майном за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

На підставі статей 324—327 ЦК суб'єктами права власнос­ті виступають народ України, фізичні та юридичні особи, дер­жава, територіальні громади.

Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захис­ту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство рівним чином охороняє права всіх суб'єктів власності.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охо­рони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функ­ціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, державне та комунальне майно, яке має певні обо­в'язкові ознаки: 1) юридична — право на майно належить пев­ному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввіре­но, перебуває у її віданні чи під її охороною; для винного майно є чужим; 2) економічна — майно має становити певну матері­альну цінність, певну вартість. Іноді цю ознаку називають со­ціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена пра­ця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею; 3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Предметом злочинів проти власності можуть бути також гроші, цінні папери, документи, які є еквівалентом вартості.

Не є предметами злочинів проти власності такі, що пере­бувають у природному стані: ліс на корені, риба та інші водя­ні тварини в природних водоймах, звіри у лісі тощо. їх незакон­не знищення, пошкодження, вилов відносять до злочинів про­ти довкілля (статті 246, 248 і 249). Однак ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже вилучені з природного стану працею людини або вирощуються люди­ною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметами злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні мате­ріали (статті 262—267); наркотичні засоби, психотропні речо­вини, їх аналоги та прекурсори (ст. 312 та ін.); військове майно (статті 410, 411 та ін.), які внаслідок особливих (небезпечних) своїх властивостей віднесені до предметів злочинів проти гро­мадської безпеки, народного здоров'я.

Не є предметами злочинів проти власності об'єкти інте­лектуальної та промислової власності (статті 176, 177).

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру. Це такі злочини, як вимагання (ст.189) та шахрайство (ст. 190).

Специфіка об'єкта і предмета злочинів проти власності ви­значають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки цих злочинів.

З об'єктивної сторони переважна більшість з них сконст­руйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом: їх обов'язковою ознакою є спричинення суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди в певному розмірі від­носинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настан­ня цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів, як роз­бій, вимагання, погроза знищенням майна, не потрібно фактич­ного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

Із суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризується прямим умислом, при якому особа усвідом­лює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, од­ночасно бажаючи власного незаконного збагачення. Певні особливості суб'єктивної сторони мають злочини, передбачені стат­тями 194, 196, 197, про що буде сказано далі при аналізі цих злочинів.

За наявності низки загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між со­бою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами та метою. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні гру­пи, побудувати їх систему.

Так, за наявності як обов'язкових ознак корисливих моти­ву та мети злочини проти власності поділяються на корисливі й некорисливі. Корисливі злочини, своєю чергою, за характе­ром діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: 1) пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і 2) не пов'язані з таким обертанням.