2.2. Реформування державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального господарства

Незважаючи на суттєві зрушення, які відбулися внаслідок реформування системи фінансування комунального господарства протягом останніх років, нині залишаються нерозв’язаними важливі питання, які ускладнюють процес капітального та фінансового планування комунальних підприємств. До них можна віднести проблеми ціноутворення, оподаткування, практики збору платежів за послуги від населення, відсутність методик довгострокового фінансового і капітального планування підприємств та недостатній розвиток ринку капіталу для забезпечення фінансування інвестиційних проектів комунальної галузі.

На місцевому рівні стримується процес переходу до повного відшкодування населенням вартості комунальних послуг. Наприклад, у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Кіровоградській областях та Автономній Республіці Крим тарифи на послуги теплопостачання відшкодовували тільки 46–68 % їхньої вартості, а рівень відшкодування послуг водопостачання та водовідведення в цих областях був найнижчим в Україні і становив 44–53 %. Така ситуація пояснюється переважно тим, що з політичних міркувань місцеві органи влади стримують прийняття непопулярних серед населення рішень, посилаючись на складність економічної ситуації у відповідному регіоні [85].

Зберігається практика перехресного субсидіювання одних категорій споживачів за рахунок інших. При переході підприємств комунальної галузі до повного відшкодування населенням вартості комунальних послуг в Україні зберігається практика встановлення дискримінаційних тарифів для промислових споживачів. На місцях вважають, що такий підхід є майже єдиним способом забезпечення беззбиткового функціонування комунальних підприємств. Ми вважаємо, що така практика суперечить державній політиці підтримки вітчизняного виробника. Дані з деяких міст України є тому свідченням. Так, наприклад, тариф на воду для підприємств перевищує тариф для населення в Горлівці в 7 разів, у Маріуполі – майже в 9 разів, у   Миколаєві – у 6 разів, у Полтаві – у 3 рази. Тарифи на тепло для підприємств у Кіровограді, Кременчуці та Полтаві вдвічі перевищують тарифи для населення[110, с.69–72].

Недосконалою залишається методика планування тарифів на комунальні послуги. Найсуттєвішими недоліками чинної системи ціноутворення є неповне відшкодування в тарифах витрат операційної діяльності підприємств, відсутність методики планування витрат (або їхньої частини) на капітальні інвестиції для врахування їх при формуванні тарифів, відсутність методики планування витрат із урахуванням інфляційних змін, відсутність стимулів до ресурсозбереження.

При плануванні витрат операційної діяльності підприємства включають в розрахунки тарифів лише ті витрати (або тільки в тих обсягах), які при визначенні розміру прибутку до оподаткування відносяться до валових. Така практика існує, оскільки існує суттєва різниця між оцінкою активу або зобов'язання за даними фінансової звітності та податковою базою цього активу або зобов'язання. Наприклад, суми амортизаційних відрахувань, які включають у тарифи, розраховуються згідно з податковим законодавством, що не відображає економічної ролі амортизації (реального знецінення основних засобів у процесі виробництва та надання послуг). Зокрема, норми амортизації застосовуються до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду, а не до їх первісної вартості, що зменшує суми фактичних відрахувань і продовжує термін корисної дії основних фондів понад реальний. До того ж, ці суми враховуються з понижуючим коефіцієнтом 0,8 до норм амортизації. При цьому частина податку на прибуток підлягає зарахуванню до Державного бюджету України. Така практика планування витрат не забезпечує відшкодування всіх затрат операційної діяльності в тарифах.

Розмір витрат на капітальні інвестиції підприємства залежить від того, який рівень рентабельності при затвердженні тарифів визначить орган, що здійснює державне регулювання цін на комунальні послуги. Така практика не дає можливості розробляти фінансові плани капітальних проектів і забезпечувати їхнє планове впровадження.

Розрахунок витрат, які можна включати до собівартості послуг при обчисленні тарифу, відбувається в поточних цінах. Це не дозволяє враховувати інфляційні процеси, які впливають на зміни цін продукції виробників електроенергетичної, паливної, хімічної та інших галузей промисловості протягом дії фіксованого тарифу або коригувати тарифи відповідно до змін у податковому законодавстві та при зміні інших макроекономічних показників.

Існує також декілька проблем, результатом яких є відсутність у підприємств стимулів до ресурсозбереження. Однією з них можна назвати те, що сума планового прибутку, яка затверджується при встановленні відсотку планової рентабельності тарифів, розраховується виходячи з розміру витрат, на основі яких формується ціна на послугу. Зменшення розміру витрат зменшує розмір планового прибутку, який підприємство може отримати (за умови 100% збору платежів). При високих не облікованих втратах (води або теплоносія) в системах, більша частина оборотних коштів має покривати фактично більші операційні витрати порівняно з плановими, що зменшує фактичні прибутки підприємств та обмежує ресурси для фінансування капітальних проектів і подальше поліпшення технологічних систем.

Відсутніми є економічні стимули для здійснення інвестицій в комунальну галузь. Нині не з'ясовано питання щодо оподаткування житлово-комунальних послуг з метою здешевлення їхньої вартості та посилення фінансових стимулів до здійснення інвестицій. Чинна система оподаткування капітальних інвестицій не сприяє залученню коштів на їх реалізацію. У дійсності тільки 70% від суми, включеної в тариф на здійснення капітальних інвестицій, може залишитися для їхнього фінансування. Наприклад, якщо на впровадження проекту необхідно лише сто гривень, то до тарифу має бути включено сто сорок три гривні для того, щоб врахувати витрати з податку на прибуток.