3.2. Вплив Кубинської революційно-визвольної війни на формування політичних поглядів Че

Починаючи з 1956 року центральною ідеєю в революційних інтересах Гевари стає участь у новій Кубинській революції. Всі його дії спрямовані на цю мету. Че активно займається фізичною підготовкою, адже Ф. Кастро його попередив, що виключатиме із загону людей з надмірною вагою по причині обмеженості вантажопідйомності судна, яке мало доставити революціонерів. Ернесто жертвує більшістю свого часу на практичне освоєння ведення партизанської боротьби. Тренером загону був Альберто Байо, професійний військовий, досвідчений інструктор ведення герильї.

Детальний опис навчання і основні моменти партизанської підготовки і діяльності Ернесто описав у своїй книзі "Партизанська війна".

Хоча його безпосередньою роллю, як учасника партизанського загону, було виконання професійних обов'язків лікаря, Ернесто водночас займався й вирішенням питань з підбору кадрів. Це свідчило про неабияку довіру до двадцятисемирічного Гевари з боку Кастро. Крім того, до нього швидко прив'язалися кубинці, від яких власне й веде початок знамените звертання до

Ернесто Гевари - "Че", так у Венесуеллі та Колумбії називали всіх вихідців з Ла-Плати. Латиноамериканський дослідник Енріке Сальгадо пише про Ернесто: "Йому був виданий аргентинський патент, перетворений на власне ім'я. "Че" для нього було символом батьківщини..." [1, с. 50].

Вже під час подій на Кубі, після висадки загону, можна було помітити надмірний рівень ідеалізму в поглядах Че. Особливість світосприйняття Ернесто полягала в тому, що він, будучи на острові по суті іноземцем і чужаком, сприймав кожного гуахіро (селянина), як жертву тиранії, що з нетерпінням має чекати, звільнення.

Наступним, окремим фактором, доречно вважати події на Кубі під час сходження на пік Туркіно. Саме тоді Ернесто задумався про свою роль в революції, про те, що Фідель є безсумнівним лідером, вождем, оточеним безмежною повагою оточуючих його людей. А сам Че - був самотнім, у нього не було оточення, що вважали його б своїм лідером. На підтвердження цього можна скористатися щоденниковими записами Гевари, де описується ситуація прибуття підкріплення до табору повстанців. З ними прибув і командир Хорхе Сотус, котрий навідріз відмовився передавати свій загін Геварі. Перед цим Че якраз відновив свою репутацію "хорошого" бійця, після хвороби. Саме Че було доручено Фіделем взяти новобранців під командування, але цього не вдалося зробити, його наказ не був виконаним. Че описував ті події наступним чином: "В той час я, як іноземець, ще переживав комплекс меншовартості і не захотів йти на крайні міри, хоча і бачив значне незадоволення в загоні..." [70, с. 78]. Проте таку поведінку було згодом засуджено Фіделем, а сам Ернесто отримав сувору догану за нерішучість в конфліктній ситуації. Ернесто зрозумів, що треба оточити себе людьми, які б йому беззаперечно вірили і в яких він би користувався беззаперечним авторитетом.

Все це свідчить, що становлення Че, як самостійного революціонера, практика і теоретика герильї все ще продовжувалося, він набував досвіду, його ідеї проходили перевірку життям. Комплекс іноземця, щоправда проявився і під час нового військового конфлікту під Уверо, оскільки Че знову був не серед керівників загонів, а в статусі лікаря, залишеного з пораненими.

З бою під Уверо (травень 1957 р.) Че виніс і позитивний урок, який навчив його простому принципу - великодушно ставитися до полонених. У результаті, герильєрос "домоглися" схожої реакції від армії - залишених поранених кубинців не стратили, а доправили в лікарню. Ернесто завжди відпускатиме на волю полонених бійців, після відходу на безпечну відстань. Це сприяло позитивній оцінці революціонерів з боку населення, так як протиставляло їх кровожерливим корумпованим урядовим військам.

Починаючи з липня 1957 р. ситуація із ставленням до Че поступово змінюється, перебуваючи в районі Сьєрра-Маестри, Ернесто збирає загін із 75 озброєних бійців, готуючись до з'єднання із підрозділами Ф.Кастро. Гевара виконував функції адміністратора, годував, вдягав, навчав і лікував своїх солдат, завоювавши таким чином їхню довіру та віру у власне верховенство. Це також означає, що він подолав хворобливий статус "чужого", який заважав йому адаптуватися до армійської ієрархії. На думку В. Алексєєва, "саме в цей період, коли в ньому прокинувся професіонал (а не ідеолог-аматор), Е. Гевара переламав власну долю - і вже назавжди..." [1, с. 67].

У свідомості Ернесто продовжується активне формування картини світу, прочитавши про заколоти та вбивства на Кіпрі, в Алжирі, Іфні й Малайзії, він пише свою першу політичну статтю (у газеті "Ель Кубано лібре"). Результатом аналізу зазначених подій буде висновок про принципову однорідність світу. "Як увесь світ схожий на Кубу! Всюди відбувається одне й те саме... Комуністами вважаються всі, хто береться до зброї, бо вони втомилися від злиднів, в якій з країн би це не відбувалося... Демократами себе вважають всі, хто вбиває звичайних людей..." [12, с. 32]. Він певним чином ідеологічно спрощував розуміння міжнародних подій, щоб вони стали більш зрозумілими для втомлених від герилья бійців.

Помітно зростає довіра до пропагандистських здібностей Че з боку Ф. Кастро, завдання, які йому доручаються постійно ускладнюються. Зокрема, у серпні 1958 р. Че отримує наказ очолити Восьму колону (200 бійців), спуститися з Сьєрро-Маестри і через провінцію Ла-Вільяс дістатися гір Ескамбрай. Складність задачі полягала як в тому, що у провінції зосереджувались великі сили ворога, так і в тому, що в цьому районі діяли озброєні угрупування інших антибатистівських організацій, які вважали його зоною свого впливу. Гевара мав згуртувати ці розрізнені угрупування, скоординувати їх дії та забезпечити їхню співпрацю з наявним там озброєним загоном Народно-соціалістичної партії [1, 12, 28, 44, 64, 69].

Користуючись своїми адміністративними вміннями та схильністю до самостійного прийняття відповідальних рішень, Че наважився на проголошення першого закону нової влади в провінції Лас-Вільяс: "першою нашою акцією в провінції ... стало обнародування революційного закону про аграрну реформу, який звільняв дрібних орендарів від орендної платні поміщику... Цей закон не був нашим винаходом, самі селяни зобов'язали нас видати його..." [12, с. 41]. Зрозуміло, що навіть серед керівників "Руху 26 липня" в провінції Лас-Вільяс, не всі підтримали цю радикальну реформу.

Військових операції із звільнення Куби, вдосконалюють не тільки теоретичні, але й стратегічні й тактичні навички коменданте Гевари. Починаючи з грудня 1958 р. Повстанська армія розпочала взяття міст, причому, перевага герилья мала здебільшого психологічний характер. Зокрема, Восьма колона зайняла м. Фоменто, м. Гуантанамо, витримала бій у м. Санта-Клара. Це місто - столиця провінції Лас-Вільяс і важливий транспортний вузол у центрі острова. Фактично, Санта-Клара вважалася ключем до Гавани. Цікавим, на наш погляд, є такий факт: у м. Санта-Клара оборону тримали 400 батистівців, бронепоїзд і 10 танкеток. Для знешкодження солдат, які засіли у бронепоїзді, Че знадобилося лише 18 герильєрос [1, 12, 69, 71]. Звичайно, слід пам'ятати, що вся країна пов'язувала надії на закінчення війни тільки із поваленням диктатури: міське населення, незважаючи на недовірливе ставлення до нього Че, всіляко сприяло діям повстанців.

З січня 1959 р. загін Че входить до Гавани, де єдиним осередком спротиву була міцна фортеця Кастильо-де-Сан-Карлос-де-ла-Кабанья. Хоча за її мурами знаходилось біля 1 тис. солдат, Гевара отримав ключі без жодного пострілу.