12. Форми роботи на уроках музики в загальноосвітній школі.

Навчальна дисципліна «Музика» в загальноосвітній школі у відповідності до програм, затверджених на рівні Міністерства освіти складається з таких напрямків роботи, як вокально-хоровий спів, музична грамота, сольфеджіо та слухання музики.

Пріоритетним завданням на уроках музики має бути виховання у школярів здатності до сприйняття та відтворення музики як мистецтва звуків, так і усвідомлення комплексу структурних чинників, що беруть участь у формуванні цього виду мистецтва. Оскільки, комплексне виховання музичних здібностей вимагає тісного взаємозв,язку між формою та змістом, структурним усвідомленням та емоційним переживанням - програмування уроків музики необхідно здійснювати з врахуванням постійних змін форм роботи і взаємозв,зку між ними.

Так, вокально-хорова робота не може розпочинатися без осмислення принципу звуковидобування, а музично-теоретичний блок (вивчення нотної грамоти) – без усвідомлення мистецтва музики, як емоційного поштовху до співпереживання. Слухання музики повинно підводити підсумок всієї роботи на уроках даної дисципліни, включаючи й усвідомлення соціальної складової в формуванні особистості композитора та втілення ним творчого задуму на прикладі конкретного твору.

Форми роботи на уроках музики в загальноосвітній школі повинні плануватися у відповідності до методичних вимог: 1. Від простого - до складного. 2. Від загального – до конкретного – до узагальненого. 3. Від переміни форм роботи – до цілісного сприйняття. 4. Від теорії – до практики – до філософсько-поетичної ідеї.

Перший методичний принцип диктується психологією сприйняття дитини. Другий принцип допомагає включати в процес навчання дитини інтелектуальні здібності до узагальнень. Третій принцип вимагає підключення до інтелектуального осмислення інформації емоційного забарвлення через поновлення зацікавлення. Четвертий принцип, у підсумку, вимагає пробудження у дітей творчого начала через підключення до емоційно-інтелектаульного мислення ще й принципів філософсько-поетичного символізму: музичний звук – сфера, об,єм, у якому захована сутність речей, музична інтонація – образ, реальність, що формується з простору-часу, обидва – знак Бога, тому виникають і зникають у невідомості.

13. Використання суміжних мистецтв на уроках музики в загальноосвітній школі.

В роботі з дітьми слід пам,ятати про емоційність та чуттєвість дитячої психіки, а, отже, засвоєння теоретико-технічних складностей слід поєднувати з візуальними, ігровими принципами впливу на них.

Перш за все, має відбуватися формування у дітей розуміння музики, як виду мистецтва, що «створює звукові картини реальних образів». Для цього залучають дітей до складання таких картин і, навіть, розігрування театралізованих сцен на основі музичних вражень. Театралізовані уявлення про слона, який ходить «цілими нотами», ведмедя, який «топає половинними», солдата, який «крокує четверними» і дітей, які «бігають вісімками» - допомагають яскраво відчути необхідні для засвоєння теоретичні поняття.

Розвиток відчуття ритму у дітей необхідно поєднувати з рухом. Це можуть бути танцювальні рухи, а можуть бути цілі сценічні композиції, в яких переміщення дітей мають відбуватися «під музику». Точний розрахунок рухів, пов,язаний з сюжетом допоможе розвивати дітей фізично, емоційно й інтелектуально.

Ще одним методичним прийомом можна зацікавити й розвивати дітей – це музичні іграшки, дитячі музичні інструменти, ребуси, загадки, вікторини, які роблять оволодіння музичним мистецтвом невимушеним і цікавим.

Дослідження психологів доводять, що збудження, яке виникає у зорових центрах головного мозку людини, поширюється також на слухові органи, і, навпаки, слухові відчуття іррадіюють, перекривають зорові центри. Таке повне, цілісне сприйняття мистецького образу уподібнюється сприйманню навколишньої дійсності, яка відображається у головному мозку різнобічно, в єдності зорових і слухових вражень.

Тож, інтегроване виховання дитини – це сучасна модель особистісно-орієнтованого навчання й виховання дітей.