22. «Лимерівна »: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце

Серед драматичних творів Панаса Мирного найвизначнішою є п’єса «Лимерівна» (1892).Драма в 5 справах і 6 постановах Тема: конфлікт пореформенного села, що виник між багатою верхівкою та експлуатованим селянством. Вона написана за сюжетом і мотивами однойменної української народної балади.основу драми становила не уся сукупність подій у баладі, а лише вузлові моменти її сюжету: зіткнення Лимерівни з матір’ю, насильне видання її заміж за нелюбого Шкандибенка, протест проти насильства, самогубство і запізніле каяття матері над мертвим тілом своєї дочки. Завдяки цьому Панасові Мирному вдалося викристалізувати народно-світоглядну основу ідейно-творчого задуму свого твору, а саме: на підставі баладного сюжету розкрити народне розуміння долі людини як життєвого присуду, як крутого зламу в житті. Основний конфлікт драми розгортається навколо боротьби Наталки й Василя за своє кохання (дівчина змушена одружитися з багатим нелюбом Шкандибенком, який ще й «шкандибає на голову»), а ширше — за своє щастя й волю. На докучливі запитання Шкандибенка Лимерівна прямо й відверто говорить йому, що він хоч і молодий, але не до мислоньки їй. Про її ж коханого у баладі не йдеться зовсім. Введення у драму образу Василя поглибило мотив духовних мук і моральних випробувань героїні, глибше вмотивувало її відмову Шкандибенкові, загострило й без того драматично напружену дію. Василь – сирота, годованець, не випадково Панас Мирний дає йому характерне народно-поетичне прізвище – Безродний. Воно глибоко вмотивоване ідейним задумом твору, бо ж і Наталя росте без батьківської опіки, отже у долі Василя вбачає й свою долю, а Василь – свою у її долі. Тому вони такі й рідні одне одному. Шкандибенко хоч і залишився без батька, не виявляє розуміння духовного світу Наталі, залишається черствим і байдужим до нього, що психологічно взаємовіддаляє їх, але супроти цього волею матері та в результаті безчесних розрахунків її хрещеного батька Остапа Кнура Наталю віддають саме за осоружного їй Карпа Шкандибенка, бо він хотів аби його донька Маруся вийшла за нього,адже він із дитинства з ними, роботящий та надійний. Остап обманом вмовив Наталю одружитися з нелюбом. Маруся ж й сама хоче вийти за Василя, але вона сама спочатку того не розуміла. Була гарною подругою.Прибігла поділитися новиною та радістю про те, що буде за Василем, гадала що Наталі байдуже, бо в неї є Шкандибенко, якому вона сама допомагала у відносинах із Наталею. Духовний світ, характери Наталі та Василя у драмі розкриваються на ґрунті благородства, краси, чесної праці, свободи і взаємної любові. Василь живе цим світом, ним визначається ставлення хлопця до дівчини, їх взаємини. Наталя для нього – сизая горличка, зірочка ясная, очі, чорні брови та щира ласка коханої – для нього найвищі цінності у всьому світі, усе його багатство

Пожадлива до багатства, завжди зла і неприязна Шкандибиха, придуркуватий Карпо, підступні та непослідовні Кнурі – живе втілення народних уявлень про зло і потворність. Конфлікт цих героїв у драмі не лише наочно зображає ті чи інші явища дійсності, а й розвиває їх морально-етичний та соціальний зміст, відкриваючи тим самим значно ширші можливості художнього зображення і перетворення, узагаль-нення та індивідуалізації в характерах героїв.

Смерть головної героїні розставила все на свої місця: нещира й підступна подруга Маруся лементує, що пострижеться після цього в черниці, її мати йде за нею, Лимериха зізнається, що це вона сама «пропила» свою дочку, а Василь збирається йти за Дніпро в гайдамаки, адже там «правда карає кривду».Особливістю художнього узагальнення у “Лимерівні” Панаса Мирного є те, що світоглядний зміст та сюжет балади він розвинув у згармонізовану та чітку систему філософського розуміння долі людини в суспільстві, залежності та обумовленості її різними чинни-ками, з-поміж яких морально-етичні та соціальні відіграють провідну роль, але соціальне начало розкривається крізь призму народних взірців морально-етичної досконалості, виз-начається ними. Драмою «Лимерівна» автор створив щось дуже суттєве в українській літературі, спонукав читача вжахнутися на вид кричущого суспільного зла, стати людянішим, милосерднішим.

23. «повія»: просто аналіз твору, головні образи, роль і місце Твір складається з 4 частин. Перші дві частини («У селі» і «У городі») мають по 8 розділів. Третя («Сторч головою») має 10 розділів, і остання («По всіх усюдах») – 15 розділів. Роман писався протягом 40 років, уперше надрукований у 1883 р. в альманасі «Рада» М. Старицького. Остаточно завершений у 1900 р. «Повія» – один з найвизначніших творів української класичної прози. Панас Мирний вважав його вершинним у своєму доробку. Письменник малює життя села й міста після реформи 1861 року, правдиво показує класове розшарування селянства й безправне становище трудящих, у гостросатиричному плані зображує дворянство, міську й сільську буржуазію, розкриває їхню антинародну суть. Роман «Повія» – соціально-психологічний твір. Соціальне дослідження дійсності поєднується тут з психологічним аналізом поведінки персонажів. Щоб глибше розкрити психологію героїв, письменник вводить портрет, пейзаж, ліричний відступ. Тему і план роману «Повія» автор визначив так: «...головна ідея моєї праці – виставити пролетаріатку, в минулому просту селянську дівчину, показати її побут в селі (І ч.), в місті (II ч.), на слизькому шляху (III ч.), попідтинню (IV ч.)». Ми визначимо тему так: моральне падіння і трагічна доля селянської дівчини-наймички в умовах буржуазного суспільства другої половини XIX століття. Панас Мирний своє головне завдання бачить у тому, щоб показати неймовірно тяжку долю жінки, розкрити деградацію суспільної системи, яка постійно глумиться над трудящою людиною і штовхає її на слизький шлях.

Героїня роману наділена інтелектом, красою, вразливою психікою. У першій частині («У селі») автор малює її образ чарівними фарбами. В описах домінують такі риси: «кругле обличчя», «чорні брови», «чорні очі», «уста, мов корали, довга коса», «біле чоло», «невисокий зріст», «очі грають, як ті зорі». Чарівність Христі, вся магія її привабливості не чорні очі, а іскорки в темній безодні зіниць, що неодноразово підкреслюються. Доля її була типова за тих соціальних умов. Батьки дівчини, в недавньому кріпаки, любили свою єдину дочку – вродливу, добру душею, веселу вдачею. Христю гнітили злидні, але вона не падала духом. Та долю її перевернув Грицько Супруненко – сільський зборщик податків. Сфабрикувавши злочинний наклеп разом із Загнибідою, він змушує Христю йти в найми до міста. З ранку до пізньої ночі, не розгинаючись, працювала Христя у Загнибіди. Тут відчула усю гіркоту життя підневільної людини.В образі Христі найприкметнішою рисою є доброта. Христя має ясний розум і чутливе, щире серце, їдучи до матері в гості, вона помічає соціальну нерівність, бачить багаті крамниці і злиденних людей: «...бідноту виперли аж на край міста, в смітники та пустки...». Чи могла Христя залишитися в селі? Мати померла, землю забрали сільські власті, Карпо Здір привласнив хату Притик, а згодом продав її жидові. Тому про село, де панували Супруненки і Здори, Христя говорить так: «Далося мені це село узнаки, провались воно крізь сиру землю». Повернувшись до міста, Христя наймається до секретаря думи Рубця. Знову гірке наймитування, важка праця. Та Христі не звикати, вона пнеться з усіх сил, намагається догодити. У ІІІ частині («Сторч головою») Христя розкривається новою гранню – до неї прийшло справжнє кохання. Обранцем Христі був панич Проценко, що квартирував у Рубця. Дівчина зачарована його ставленням до неї: увагою, ласкою, щирістю. Дівчина й гадки не мала, що перед нею підступна людина, ловелас. І знову Христя на вулиці, вигнана Рубцем. Проминуло п'ять років. І в IV частині («По всіх усюдах») вона з'являється перед читачем у образі співачки. Вона молода, весела, гарна, і ті сумні колізії її життя, хоч і завдали їй страждань, проте не зламали молодечого завзяття.Згодом вона стає коханкою Колісника – члена земства. Він відвозить Христю до маєтку Веселий Кут, купленого ним за земські гроші. Цей період життя героїні особливо гнітючий і важкий. То вона задумується: хто вона – утриманка Колісника, яка віється від одного пристановища до іншого; то згадує свою хату, й думки про рідні місця ще більше додають їй болю. В образі Христі показано цільну натуру, що, пройшовши крізь важкі життєві випробування, зберегла кращі якості людини. Автор особливо наголошує на доброті, щирому серці героїні.Героїня має тонку душевну організацію, складну гаму почуттів.Її життя – це ціла низка утрат та горя, ціла вервечка випадків, котрі піднімали її вгору, щоб впустити сторч головою. Крах авантюри Колісника (привласнив 20 тисяч земських грошей), його самогубство стають початком останнього акту трагедії жінки. Зруйновано останній прихисток Христі. А далі йде стрімкий, неминучий рух униз, до вуличної повії, до безносся, до загибелі. Через Книша вона влаштовується в готель, стає професійною проституткою. Та недовго їй довелося орудувати грошима, пити дорогі вина, носити шовки. Невзабарі безносою від страшної хвороби, загорнутою у ряднину жебрачкою-повією з'являється вона на темних, брудних вулицях.

Головна сюжетна лінія – життєвий шлях Христі – наскрізна, стержнева, організуюча. Вона переплітається з лініями інших персонажів роману, які допомагають повніше розкрити головний образ. Майстерно змальовано представників новоспеченого панства, сільських глитаїв, породжених капіталістичною дійсністю. Зловісна постать для Христі – Грицько Супруненко. Не одну душу занапастив, не одну сім'ю розорив. Він жорстокий, скупий, по-звірячому ставиться до беззахисних селян. Це він – причина всіх Христиних бід. Якщо Супруненко почав розорювати сім'ю Притик, то Карпо Здір розорив родину остаточно. Не встигла померти мати Христі, як він розпорядився їхнім майном: хату спродав жидові, а землю привласнив, – і цим самим вижив Христю з Мар'янівки. Викрито у творі й міську буржуазію. Загнибіда, Колісник, Рубець, Проценко були безпосередньо причетні до долі головної героїні. Христя потрапляє в найми до Загнибіди. Це жорстока, розпусна людина, вбивця своєї дружини. Розбагатів на шахрайстві. Це він своїми злочинними діями змусив Христю віятись від одного прихистку до іншого. Проценко – український «народолюбець». Він видає себе за інтелігента, українофіла. Говорить про народне горе, про українську мову, літературу, на словах проповідує любов до людини, а насправді робить зворотне. Це егоїст, розпусник. Негідник і лицемір, удаючи з себе заступника бідних людей, Проценко зваблює і підманює Христю, чим штовхає її на згубний шлях. Колісник – у минулому крамар, тепер земський діяч, великий землевласник. Він накрав земських грошей, «строячи мостки та греблі, жорстоко експлуатував селян і від цього розбагатів». Загарбавши сотні десятин землі,графський маєток Великий Кут, Колісник став одним із керівників земства, крав, обдурював, пригноблював людей. Цей 80-річний багач підманює Христю. Дарує їй гроші, дорогі шовки, тримає її біля себе як утриманку, ревнує, докоряє, гнітить її, перетворює Христю на рабиню. Рубець і його дружина Пистина Іванівна також виявились не з привітних хазяїв наймички Христі. Рубець хвалиться перед гостями: «Добра робітни-ця»,– але не жаліє дівчини, змушує тяжко працювати. Хазяї виганяють Мар'ю, а «Христя виконує тепер усю роботу за двох...». Під кінець Рубець зводить рахунок і з Христею: дає їй дві зелені бумажки... і – на вулицю. Проти хижацтва, сваволі буржуазії і дворян підносить голос протесту інтелігент і демократ, товариш Христі Лука Федорович Довбня: «Я вам усе по правді скажу. Не вірте ви нікому, усе то брехня. Як давно колись крали, так і тепер крадуть...» Про Довбню говорили, що він «розумний чоловік», «нігіліст», «просвітитель». Критика пореформеної дійсності в романі «Повія» має різко викривальний, революційно- демократичний характер. Роман «Повія» відзначається високою художньою майстерністю, справжньою народністю. Високу оцінку твору дав І. Франко: «Точне знайомство з життям, пластичне зображення, тонке і глибоке психологічне спостереження, прекрасна багата мова»