Заключні зауваження

У науковій літературі про Українську революцію 1917-1920 років, у тому числі і в “Спогадах” Павла Скоропадського, наголошується переважно на переломних подіях того часу - наприклад, па геть­манському перевороті Скоропадського 29 квітня 1918 року та на повстанні Директорії УНР проти Гетьманату в середині листопада 1918 року після проголошення гетьманом федерації України з Росією грамотою від 14 листопада 1918 року. Водночас не акцентуються і достатньо не обговорюються причини, які призвели до згаданих переломів, зокрема - неспроможність українських політичних еліт досягнути необхідного компромісу на самому початку формування основних елемент ів української державності у 1917 році, що остаточно вплинуло на падіння Української держави у 1920 році. Тим часом гетьманський переворот і антигеї ьманське повстання були тільки тра­гічними наслідками фатальних помилок, зроблених па самому зародку визвольних змагань.

Чи не першою такою помилкою був розкол в українському націо­нальному русі на початку революції між його народницько-соціа­лістичним крилом і національно-консервативною течією. Що призвело до розколу? Маловагома деталь у порівнянні з роллю тогочасного ук-

■гп

раїнського державного будівництва - конфлікт серед національних сил, серед інших причин якого була й популярність Скоропадського у військових колах.

Від початку свого виходу па політичну арену в Україні Скоро­падський усвідомлював, що для успішного функціонування Української держави необхідно сформувати збройні сили, які б захищали її від ворожого нападу. У порозумінні з Генеральним Секретаріатом, тобто урядом Центральної Ради, він зукраїнізував 34-й корпус російської імперської армії, згодом названий Першим Українським Корпусом. Це було перше і найбільш дисципліноване українське військове форму­вання па центральноукраїнських землях, яке нараховувало близько ЗО тисяч офіцерів та вояків. Завдяки йому не дійшло до окупації значної чистини України, особливо Києва збільшовизованими загонами російсь­кої армії в останні місяці 1917 року. Можна напевне ствердити, що без дій Першого Українського Корпусу проголошення III і IV Універсалів було б неможливим. Завдяки намаганням Скоропадського вплинути па подальшу розбудову українських військових частіш та й взагалі з огляду на його популярність серед військових кіл, з’їзд Українського Вільного Козацтва, тобто українських військових формувань 1917-1918 років, що нараховували близько 60 тисяч чоловік, 16-18 жовтня 1917 року в Чигирині обрав його Почесним військовим отаманом. Ця попу­лярність, серед іншого, призвела до конфлікту з Українською Цент­ральною Радою, що завершився відходом Скоропадського з посту головнокомандувача Першим Українським Корпусом, а також - що суттєвіше, уже згаданим політичним розколом в українському націо­нальному русі між народницько-соціалістичним крилом і національно- консервативною течією.

Цей розбрат так і пе вдалося подолати аж до кінця Української революції, особливо після гетьманського перевороту та відмови полі­тичних партій, у тому числі Української хліборобсько-демократичної, співпрацювати з новим урядом. Шанси на успіх українського націо­нального руху, який до Першої світової війни па центральних і схід­ноукраїнських землях не був достатньо сильним, у ситуації політичних катаклізмів - війни, революції чи розвалу Російської імперії - залежали від консолідації в один неподільний фронт усіх національно зо­рієнтованих сил незалежно від їхніх суспільно-політичних програм. Потрібен був національний компроміс, на який на той час спромігся, наприклад, польський визвольний рух (тобто, з одного боку - його центрово-ліве крило під керівництвом Юзефа Пілсудського, особливо Польська соціалістична партія, а з другого - права течія, репрезен­тована головно національними демократами на чолі з Романом Дмовсь- ким, які, до речі, до Першої світової війни принципово не висували концепції незалежної Польщі). Тільки такий компроміс міг врятувати українську державність 1917-1920 років. Неспроможність національ­ного руху об’єднати сили Центральної Ради з групами, які підтриму­вали Павла Скоропадського, не кажучи вже про анархістські течії, очолювані різними отаманами, особливо Нестором Махиом, котрі в жодному випадку не підпорядковувалися б Українській національній державі, та й загалом усі неуспіхи Гетьманату і Директорії були наслідком розколу, що відбувся восени 1917 року і став однією з головних причин провалу української визвольної боротьби 1917- 1920 років.

Безсумнівно істотну роль відігравали й зовнішні фактори. Зокрема, постійний натиск і відверта агресія більшовицької Росії супроти українських державних утворень, політична і мілітарна інтервенція некомуністичних російських імперських сил та негативне ставлення західних союзників до справи української незалежності були, беручи разом, чи не найголовнішою причиною того, що спроба побудови Української держави у 1917-1920-х роках не здійснилася.

Сьогодні “Спогади” Павла Скоропадського публікуються в кри­тичний для України момент. Український народ і його еліти нама­гаються - уже вкотре' - збудувати Українську державу. Але історія повторюється, і зарисовується поділ між силами, які прямують до остаточного утвердження незалежності, та силами, що, негативно настроєні до національного руху, закликають до відновлення СРСР (тобто перетворення сучасної Російської імперії на російську надімпе- рію) та підтримують реорганізацію СНД у двоконтинентальну надім- перію на ленінсько-сталінських федералістських основах. Крім того, провідники і лідери цих сил пропагують, як це було і в 1917-1920 роках, згубні концепції федералізму і соціалізму в його тоталітарно-кому­ністичному варіанті, використовуючи страх, зубожіння і відсутність національної свідомості певних прошарків українського населення, а водночас обіцяючи їм, як це робили колись більшовики, світле майбутнє у безкласовому і нібито безнаціональному, а в дійсності російському імперському суспільстві.

Тому надруковані тут “Спогади” є не лише цінним історичним джерелом, а й важливим повчальним документом про будівництво Української держави та її падіння у 1917-1920 роках. Вони покликані донести сумний урок історії до покоління, зацікавленого в побудові сьогоднішньої держави, а разом з тим стати усвідомлюючим чинником для відповідальних за державне будівництво українських політичних еліт. Державне будівництво - це справа політичного розуму. Тому не можна допустити повторення трагічного досвіду 1917-1920 років та, уникаючи його, треба об’єднати всі сили для збереження української

державності. Історія - це суворий суддя. Вона судить не за красиві слова і добрі наміри, а за розумні рішення і корисні справи. Її присуд за невикористаний сьогоднішній шанс може бути набагато жорстокіший, ніж усі дотеперішні покарання.

Ярослав Пелепський

1. Грушевський М. Спомини // Київ. -1989. - № 8. - С. 102-154; № 9. - С. 108-149; № 10.-С. 122-158; № 11,-С. 113-155.

2. Скоропадский П. Воспоминания: конец 1917 года по декабрь 1918 года. Цитую за другою редакцією “Спогадів”, надрукованих у цьому томі (далі ССДР-3; пор. с. 47).

3. Von Hindenburg P. Aus meinem Leben. - Leipzig, 1920; Horlliy M. Memoirs. - New York, 1957; Mannerheim C.G.E. The Memoirs of Marshall Mannerheim. - New York, 1954. При цій пагоді треба згадати “Спогади” генерала Вільгельма Гренера, шефа штабу армійської групи Лйхгорна, найважливішого німецького представника в Україні в 1918 році, який тісно співпращовав з П. Скоропадським; Croener VV. I.cbcnscrinncrungcn // Von Brest-Litovsk zur deutschen Novemberrevolution / Baumgart W. (red.). - Göttingen, 1971. - C. 259-451. Спогади Гренера є цінним джерелом для зрозуміння німецько-українських взаємин у 1918 році.

4. Дневники П. П. Скоропадского (далі Дневники)-ї. 1. -Тетрадь І.-С. 3,1 січ­ня 1919 - 6 травня 1919. Хочу висловити іциру подяку Пані Олені Огг-Скоропадській, наймолодшій дочці гетьмана Павла Скоропадського, за дозвіл використати пеопуб- ліковані “Дневники” для тукової мсти.

5. Дневники - Т. 2. - Тетрадь 1. - С. 15 (запис датований б травня 1919 p.). Треба зазначити, іцо в 1919 році Скоропадський користувався поперемінно поняттями “вос­поминания”, “дневник” і “записки” для окреслення своїх “Спогадів”. А. Маляревський, який був шефом Пресового бюро у головній квартирі гетьмана Скоропадського, співпрацював із ним певний час в еміграції у Берліні.

6. Інформацію про те, що машинописна копія перших дванадцяти зошитів (тет­радей) першої редакції “Спогадів” П. Скоропадського (тобто ССПР-2) була надрукована на машинці дружиною П. Скоропадського Олександрою, завдячую Пані Олені Отт- Скоропадській.

7. Дневники. - Т. 1. — Тетрадь 1. - С. 14.

8. Український переклад “Уривка зі ‘Споминів’ Гетьмана Павла Скоропадського” був перевиданий нещодавно під заголовком “Гетьман Павло Скоропадський. Спо­мини”. - Київ, 1992.

9. Скоропадский П. Мое детство на Украине (див. Додаток цього тому. С. 388).

Ю Прикладами такого підходу є: Склярепко Є. М. Боротьба трудящих України

проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини. - Київ, 1960; Hunczak Т. The Ukraine under Hetman Pavlo Skoropadskyi // The Ukraine, 1917-1921: A Study in Revolu­tion. - Cambridge; Mass, 1977. - C. 61-81.

11. ССДР-3.-С. 145.

12. Скоропадський П. Уривок зі “Споминів” Гетьмана П. Скоропадського // Хлібо­робська Україна. - 1924/1925. - Кн. V. - С. 78.

ССДР-3. - С. 245-246 (зокрема, С. 244, 245 про Гренера).

33

14 ССДР-3. - С. 246. Німецький посол у Києві барон Мумм був одним з найвиз­начніших професійних дипломатів Рейху. До Першої світової війни виконував обов’язки представника вТокіо і Вашингтоні. Фон Берхем був асистентом Мумма в Україні у 1918

2 5 169

1