2. Особливості перевезення небезпечних вантажів окремими видами транспорту

2.1 Перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом

На сьогоднішні залізничний транспорт є основним видом транспорту України. В статті 1 закону України «Про транспорт» визначено, що залізничний транспорт – це виробничо – технологічний комплекс організацій і підприємств залізничного транспорту загального користування, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця.

Залізниця – це статутне територіально – галузеве об’єднання, до складу якого входять підприємства, установи, організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі[30].

Законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України "Про транспорт" , Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України ( від 06.04.1998 року), та інших актів законодавства України.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України[4].

Вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі[19].

Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії). Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями, що будуються, до здавання їх у постійну експлуатацію здійснюється згідно з порядком, який визначають власник або орган управління будівництва та відповідна залізниця за погодженням з Держнаглядохоронпраці.

Найбільш важливими міжнародними угодами у сфері між­народних залізничних перевезень тривалий час були Бернські міжнародні конвенції про залізничні перевезення вантажів та про залізничні перевезення пасажирів і багажу (скорочено — МВК та МПК). Після чергового пере­гляду Бернських конвенцій та цієї Додаткової угоди 9 травня 1980 p. приймається Угода про міжнародні залізничні переве­зення (далі — КОТИФ).

Сторони, що приєдналися до цієї Конвенції як держави-члени, утворюють Міжурядову організацію з міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ), далі - "Організація".

Метою Організації є сприяння, поліпшення й полегшення з будь-якого погляду міжнародного залізничного сполучення. Регламент міжнародних залізничних перевезень небезпечних вантажів (РІД), додаток містить текст, прийнятий Комісією експертів з питань перевезення небезпечних вантажів відповідно до параграфа 4 статті 19 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення,прийнятої 9 травня 1980 року.

Часто у міжнародних угодах обумовлюється заборона пере­везень вибухонебезпечних і легкозаймистих предметів, само­займистих та радіоактивних речовин, боєприпасів тощо. Транспортування негабаритних, важковагових чи довгомірних вантажів, а також вантажів, що перевозять у спеціальних ци­стернах, наприклад, кислот, дозволяється, як правило, у ви­падку отримання попередньої згоди країни призначення (транзиту). У міжнародних договорах можуть вказуватися ви­моги до тари й упаковки. При оголошенні цінності вантажу враховується його фактична вартість, а якщо вантаж не при­значений для продажу — ринкова вартість. За оголошення цінності стягується плата на користь перевізника.

Щодо міжнародних перевезень, можно зазначити транспортування радіоактивних вантажів та виробів на їх основі регламентується національними нормами і правилами, а також міжнародними (міждержавними) угодами. 

Головною метою такої регламентації є запобігання в максимально можливій мірі нещасних випадків з людьми, пошкодження майна, транспортних засобів та інших вантажів за допомогою встановлення норм безпеки, що забезпечують прийнятний рівень контролю за радіаційною та ядерної небезпекою при перевезеннях радіаційних вантажів.

Правила безпечного перевезення радіоактивних речовин МАГАТЕ від 1989 p.; Угода між Урядом України, Урядом Угорської Республіки і Урядом Російської Федерації про спів­робітництво в галузі транспортування ядерного палива між Угорською Республікою і Російською Федерацією через територію України від 29 грудня 1992 p. Вказаний договір деталі­зує норми Угоди про основні принципи співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії, підписаної дер­жавами-учасницями СНД у Мінську 26 червня 1992 p. Він спрямований на регулювання безпечного транзиту через тери­торію України свіжого ядерного палива для однієї з атомних електростанцій в Угорській Республіці та повернення відпра­цьованого ядерного палива з Угорщини до Російської Феде­рації на завод регенерації.

Основним документом, що встановлює вимоги до перевезень радіоактивних речовин за кордоном, є «Правила безпечного перевезення радіоактивних речовин МАГАТЕ»

В Україні існують Правила перевезення небезпечних вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 05.11.2009 № 1135, в яких зазначено маркування для кожного класу вантажів, який транспортуються.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000року, на перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом залізниці мають бути отримані ліцензії, які видаються Міністерством інфраструктури на підставі розроблених Технічних умов. Технічними умовами передбачається, що рідкі вантажі, зокрема, соляна та сірчана кислоти можуть перевозитися у спеціалізованих цистернах відправників згідно з Законом України «Про перевезення небезпечних вантажів» та Правилами перевезення вантажів. Залізниці приймають до перевезення від відправників на адресу одержувачів кислоти у запломбованих відправниками спеціалізованих цистернах.

Отже, перевезення небезпечних вантажів ґрунтується на єдиній міжнародній системі забезпечення безпеки, що базується на Рекомендаціях ООН, міжнародних правилах перевезення небезпечних вантажів та національному законодавстві. Відповідно до класифікації та ідентифікації небезпечного вантажу визначаються умови перевезення, нанесення на транспортні засоби знаків небезпеки та інших надписів, встановлення технічних вимог до тари та транспортних засобів, оформлення перевізних документів, а також  заходи у разі виникнення аварійної ситуації, але на сьогоднішній день Україна має досить обширну нормативну основу і на мій погляд, було б на багато краще аби ми спирались на національне законодавство.