3.2. Господарство

Господарство було тісно пов’язано з міфологічними уявленнями про світ і природу. Варто відмітити ковальську справу, ткацтво та прядіння.

Народна традиція наділяла сакральними властивостями ковальську справу (рис. 3.1). Залізо було особливим металом, яке було одарено богами людям. Цей метал, як виключно корисний, був «головним» та наділявся оберігаючою силою. Згідно з міфами, злі сили були в давнину заперті за міфічними Залізними Горами. Тому, демонологічні злі духи не могли потрапити у двері, зачинені на залізний засув. Охоронні властивості перейшли на військову зброю і спорядження. Кольчуга і шолом не просто рятували воїна від ворожих ударів та стріл, вони і відбивали будь-яке чаклунство [9, C.70, 527].

Творець – Коваль, повелитель заліза і побратим святого Вогню (з яким зв'язували виникнення людей), в усіх міфологічних уявленнях з'являється світлою героїчною фігурою. Він бере участь у всесвіті – виковує Сонце, чинить його, кує зброю для богів. Згідно з міфом, у Перуна був смертний помічник – Коваль, без якого впоратися не зміг би із Змієм – Волосом (божество тварин, пастир душ у світі померлих), який викрав його дружину і Сонце [96, C.71-75]. Велес зображений на так званних амулетах – змійовиках (рис. 3.2).

Прядіння і ткацтво супроводжувалося міфологічними уявленнями, що надавало сакральне значення. З цими заняттями була пов'язана богиня Макошь [96, C.284]. Макоши поклонялися у джерел, в якості жертви дівчата кидали їй пряжу в колодязі. Макошь була також богинею жіночих робіт, дивною пряхою (рис. 3.3). Вона пряде нитки долі, разом з помічницями Доль і Недолею визначаючи долю людей і богів [96, C.287].

Коли дівчинці виповнювалося 5 років, її починали залучати до домашніх робіт, вона випрядала свою першу нитку. Ця подія супроводжувалась магічними обрядовими діями. За іншими уявленнями, цю першу нитку змотували в клубок і урочисто спалювали, а попіл дівчинка повинна була випити з водою. Це робилося для того, щоб працьовитість і мистецтво не покидали рукодельну до кінця життя. Нитка з самого першого прядіння була оберігом проти псування, нечмстої сили, яка була досить небезпечною для нової сім’ї, що не встигла набути містичного покровителя .

Варто відмітити, що нерозлучної супуницею жінки була прядка. Прядильниця, що пряла на веретені (пізніше на ткацькому станку, який з’явився у IX ст.) створює форму (нитка) з безформного (грудка волокна), певним чином організовує простір, заповнюючи порожнє місце тканиною, при цьому беручи участь в «створенні світу» [96, C.286; 96] (рис. 3.4; рис. 3.5).

Згідно з нородним віруванням, Доля була речовою ниткою. Цьому свядчить вираження «зв'язати свою долю». Льяна нитка, якою перев'язували пуповину дитини, «прищеплювала» до нього його Долю – маленьке божество особистої долі, що дарувало Матір'ю Ладою [27].

Окрім льна, жінки використовували коноплю, з якої ткали тканину. Цоьму свідчать знахідки VIII ст. зерна коноплі і конопляні вірьовки, якими славилась Русь.

Таким чином, господарське життя давніх слов’ян було оточено певними міфологічними уявленнями, що супроводжувалося обрядовими діями. Ковальська справа, як чоловічє ремесло, набувала сакрального знаяення, тому що була пов’язана з віруваннями про Священий Вогонь, який був здібний відчмстити від злої сили. Ковалі вважалися помічниками верховного бога грози та блискавки, військової дружини – Перуна. Жіночі заняття (ткацтво, прядіння) також вважалися сакральними. Вони відображали процес створення картини світу та повязувалися з найважливішими поняттями долі та подальшого життя людини.