22. Народна педагогіка. Народна педагогіка

У східних слов’ян склалася гуманна система виховання, яка відображала досвід народу у вихованні в підростаючого покоління і разом з тим ті соціальні суспільні взаємини, в яких вона виникла і розвивалась.

В процесі трудового життя люди виробляли свої вимоги щодо навчання та виховання своїх дітей, народ творить свою систему виховання, виникає народна педагогіка.

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань, які полягають у прояві певних поглядів народу на завдання і мету виховання та сукупність засобів, умінь та навичок виховання та навчання.

Цей термін уперше вжив О. Духнович у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ й учителей сельских».

Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ.

Це галузь емпіричних знань і досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання у сукупності народних засобів і навичок виховання та навчання. Народ охоплює всі соціальні групи населення.

Термін “народна педагогіка” вперше в наукових оббіг ввели К.Д.Ушинський, а в Україні О.В.Духнович.

Народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання.

Мета, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі: казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях, а також в іграх і танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.

У 60-х роках XX ст. у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка» (Г. Волков). Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства.

Педагогіка народознавства — напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує практичне засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв і обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів і прадідів.

Народознавство у вузькому значенні (етнографія) — наука про культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому значенні — це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного і професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.

Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.

Педагогічна деонтологія — народне вчення про виховні обов'язки батьків перед дітьми, вчителів — перед учнями, вихователів — перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них педагогічних функцій.

Педагогіка народного календаря передбачає виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.

Козацька педагогіка — частина народної педагогіки, спрямована на формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам’яті народу постійно ним використовується, систематично збагачується й вдосконалюється і передається з покоління в покоління.

Народна педагогіка наймудріша тому, що вона створювалась протягом віків, шліфувалась і перевірялась досвідом мільйонів людей багатьох поколінь. Її ще справедливо називають школою, яка завжди з нами, школою сім’ї і оточуючого дому, маминою і батьковою наукою, першим університетом життя, через який проходить кожна людина.

Нещодавно в педагогічній науці з’явився термін етно-педагогіка. У науковий оббіг ввів її чуваський педагог Г.Н.Волков.

Етно-педагогіка охоплює народні засоби та методи впливу виховання порівнюючи невеликої групи населення. Якщо народна педагогіка включає в себе емпіричні педагогічні знання народу, то етнічна педагогіка включає в себе конкретні емпіричні педагогічні знання певної етнічної групи народності, краю.

Змістом виховання і навчання народної (етнічної) педагогіки є реальний процес повсякденного побутового і трудового життя людей, а основними засобами – спостереження, образ і багаторазові повторення дій різних людей.

Рисами народної педагогіки, які виховували дітей у старослов’янському роді, а пізніше у сім’ї були такі: повага до людей, повага до старших, працьовитість, чуйність, совість, хоробрість, стійкість, витривалість, чуйне ставлення до слабих і хворих, слухняність та ін.

Молодь з ранніх дитячих років залучалась до праці дорослих і на очах їх і під керівництвом здобувала певні трудові навички і вчилась виконувати працю землероба, скотаря, мисливця, рибалки тощо. Засобами виховання було також незначне фізичне покарання дітей.

Ідеалом людини у слов’ян були люди, які зображені у фольклорі. Це люди працьовиті, мудрі, чесні, совісні, гуманні, патріоти, відважні захисники Батьківщини…Такими людьми є Іван, Василиса Премудра, Ілля Муромець, Добриня Нікитич та інші.

Джерелами народної педагогіки є фольклор – усна народна творчість.

Усна народна творчість – народні пісні, казки, прислів’я, легенди, приказки були тим матеріалом, на якому виховувались діти східних слов’ян ще за довго до виникнення писемності. Однак і після впровадження письма народна педагогіка продовжувала і продовжує функціонувати у кожній сім’ї.

Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ.

Народна педагогіка – це галузь педагогічних знань, одержаних на основі досвіду трудящих мас, що виробляється в домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання.

Народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань та умінь у справі виховання і навчання підростаючого покоління.

Цілі, завдання та засоби народної педагогіки відображені у фольклорі: казках, легендах, прислів’ях, піснях, приказках, а також у святкових обрядах, традиціях сімейного виховання.