10.Глобальні фінансові інституції :тнк, транснаціональні банки, центральні бан-
ки та ін.) Глобальні фінансові інститути (далі: ГФІ) здійснюють неоліберально-монетарну стабілізаційну та структурно-адаптаційну політику шляхом використання жорстких механізмів монетарного контролю фінансово-економічного регулювання країн-реципієнтів та послаблення керуючої ролі державних та урядових структур в умовах лібералізації та дерегулювання зовнішньоекономічної діяльності.
глобальні фінансові інститути не лише значно впливають на уряди національних держав, а й розбалансовують їхню політику, віддаючи перевагу питанням захисту приватних інтересів еліт, а не задоволенню колективних потреб і забезпеченню соціальної справедливості
11.Регіональні фінансові інституції
Міжнародні та регіональні фінансові установи - це інститути, створені на основі міждержавних угод з метою регулювання міжнародних економічних відносин, в тому числі валютно-кредитних і фінансових. Основними з міжнародних фінансових установ є: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ) та група установ, що входять до його складу, Банк міжнародних розрахунків (БМР). Міжнародний валютний фонд є міжурядовою організацією (спеціалізованою установою ООН), що призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та для фінансової допомоги їм через надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті.
12.Фінанси Європейського Союзу
Фінанси Європейського Союзу є багаторівневою, проте ще не повною мірою ієрархічно впорядкованою, системою, яка водночас характеризується певною органічною цілісністю, взаємопов'язаністю її складових та структурною єдністю її функціональних елементів. За своєю організацією та функціональним призначенням фінанси ЄС значною мірою подібні до державних фінансів. Функціонування ЄС, як і окремої держави, пов'язане з виконанням певних функцій, фінансове забезпечення виконання яких здійснюється через централізований міждержавний фонд грошових коштів країн-членів — Євро бюджет. Проте головним суб'єктом фінансових відносин у цьому випадку є не держава, а багатонаціональне інтеграційне об'єднання, що відповідає якісно іншому рівню організації фінансової системи.
13. Фінансовий ринок як економічна категорія і економічні передумови його функціонування
Фінансовий ринок - важлива складова ринкової економіки та сфера фінансової системи. Предметом курсу є сукупність економічних відносин в грошовій формі, які виникають в процесі купівлі-продажу фінансових ресурсів. Місце фінансового ринку у фінансовій системі визначається тим, що він виступає координатором функціонування всієї фінансової системи, всіх сфер і ланок. Фінансовий ринок - це "кровоносна" система економіки, через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Для суб'єктів господарювання, фізичних осіб фінансовий ринок, з одного боку, є забезпечуючою структурою, через яку залучаються необхідні фінансові ресурси, з іншого боку - суб'єкти господарювання та фізичні особи мають можливість розміщувати на фінансовому ринку тимчасово вільні фінансові ресурси і отримувати від цього додаткові доходи. Для сфери державних фінансів фінансовий ринок виступає, в основному, як забезпечуюча структура. На фінансовому ринку здійснюється розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів в економіці (між окремими суб'єктами, галузями, сферами економіки, територіями). Фінансовий ринок створює умови для об'єднання невеликих заощаджень з метою здійснення крупних інвестицій. Суб'єкти, які отримали необхідні фінансові ресурси на фінансовому ринку, мають можливість здійснювати реальні інвестиції, а це сприяє економічному розвитку і зростанню.
14. Суб'єкти фінансового ринку. На фінансовому ринку діють різні суб'єкти (учасники ринку), функції яких визначаються метою їх діяльності та участю у здійсненні угод. Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: фізичні особи, не обмежені законом у правосуб'єктності та дієздатності, групи громадян (партнерів), трудові колективи, юридичні особи усіх форм власності, держава.
Класифікація суб'єктів фінансового ринку є досить складною і не завжди точно визначеною. Вона ускладнюється в міру деталізації й розгляду в різних аспектах, зважаючи на різноманітність операцій з фінансовими активами і багатогранність функцій, які можуть виконувати різні учасники фінансового ринку.
Найбільш узагальнено суб'єктів фінансового ринку можна класифікувати за формою:
— домогосподарства (населення);
— суб'єкти господарювання (інститути позафінансової сфери);
— держава.
15. Структура фінансового ринку. Структура фінансового ринку - це його побудова за певними ознаками: функціональною, інституціональною, сегментарною тощо.
За економічною сутністю фінансовий ринок - це сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів, цінних паперів та інших фінансових активів. Об'єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери, фінансові послуги тощо. Суб'єктами відносин - держава, підприємства різних форм власності, фінансові інститути, окремі громадяни.
В організаційному плані фінансовий ринок - це сукупність ринкових фінансових інститутів, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників і виступають як суб'єкти ринку.
При характеристиці функціональної структури фінансового ринку всю систему фінансових ринків можна представити ринком капіталу, який поділяють на ринок власних капіталів, де об'єктом купівлі-продажу є титули власності - акції, облігації і ринок позикових капіталів, який включає ринок довгострокових позичкових капіталів (боргових зобов'язань, середньо-та довгострокових кредитів) і ринок грошей (міжбанківський, обліковий, валютний).
Якщо розглядати фінансовий ринок з точки зору функціонуючих на ньому суб'єктів, то можна представити інституціональну структуру фінансових ринків.
Основними суб'єктами ринку є:
A) інститути позафінансової сфери - це юридичні особи-резиденти певної держави, які займаються виробництвом різноманітних товарів та наданням послуг, включаючи і фінансові послуги. До інститутів позафінансової сфери належать промислові і сільськогосподарські підприємства, корпорації, установи, організації тощо. Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів виступають банківські кредити, інші види позичок, облігації та акції;
Б) держава, як суб'єкт, виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку. Державний сектор пов'язаний з усією економічною системою через податки, державні закупівлі і через позики;
B) населення, як суб'єкт, виконує на ринку роль інвестора під час придбання цінних паперів або запозичуючи кошти на кредитному ринку. У країнах з розвиненою ринковою економікою близько 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням у цінні папери. Практично відсутнє також довгострокове кредитування населення банківськими установами, що є ознакою перехідного періоду з нестабільним і нерозвиненим фінансовим ринком. Населення, як соціальний елемент інфраструктури ринку, формує менталітет довіри до фінансових установ, до посередників, що діють на ринку, до послуг, які вони надають;
Г) фінансові інститути, як суб'єкти фінансового ринку, представлені комерційними банками, кредитними спілками, пенсійними фондами, страховими та інвестиційними компаніями, біржами тощо. (На табл. 1.3 за сегментами фінансового ринку представлені основні його учасники і їх види діяльності).
16. Сутність цінних паперів, їх класифікація. Цінні папери - документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.
Цінні папери знаходяться в обігу у таких сферах діяльності, як брокерська, депозитарна, реєстраторська, трастова, клірингова, консультаційна та інших. Вони виступають як економічна та юридична категорії, є інструментом залучення коштів, об'єктом вкладання фінансових ресурсів, мають вільний характер переходу від одного власника до іншого, не обмежені в обігу, поділяються на два великих класи - основні і похідні.
Основні цінні папери - це цінні папери, в основі яких лежать майнові права на будь-який актив (товар, гроші, капітал, майно, різні ресурси та ін.). До основних відносяться акції, облігації, векселі, інвестиційні сертифікати та інші поширені цінні папери, які називають базовими активами.
Похідні цінні папери є зобов'язаннями, які виникають у зв'язку зі зміною ціни або умов контракту щодо базового активу.
17. Фондові біржі, їх роль. Фондова біржа - це передусім місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на товар визначаються під впливом попиту і пропозиції на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.
Найбільш ефективне та справедливе ціноутворення відбувається на біржі. Якщо говорити про ринок капіталів, то тут принципи біржової торгівлі є найдоречнішими. Різкі зміни цін зацікавлюють інвесторів , змушують їх дістати правдиву інформацію про стан компанії, і правильно відреагувати на зміни ринку. Правильно організований ліквідний ринок, цікавить інвесторів та спекулянтів, які в свою чергу підвищують ліквідність та стабільність ринку. Активні торги цінними паперами встановлюють справедливі ціни. І саме тут справедливо розподіляється велика маса фінансових ресурсів. На біржі ніхто не встановлює ціни на товар, ціни встановлюються автоматично за допомогою комп'ютерних технологій, методом балансування попиту та пропозиції. Фондова біржа допомагає найбільш ефективно розподілити фінанси, в умовах біржової торгівлі їх отримають тільки ті хто реально щось може і чогось вартий. В процесі використання фінансів, отриманих від продажу акцій, виробляються потрібні блага для суспільства, отримується прибуток, інвестори мають свою винагороду, більше сплачуються податки, формується бюджет, збільшується рівень соціального забезпечення, розвивається вся економіка. Отже фондова біржа є регулятором фінансового ринку, тобто організованим і регулярно функціонуючим ринком з купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів.
Ринок цінних паперів поділяється на первинний та вторинний, первинний ринок - це відносини емітента і банків, банки в свою чергу розміщують цінні папери на вторинному, вторинний ринок є фондова біржа. Ринок цінних паперів ще називають фондовий ринок або ринок капіталів. На фондовому ринку здійснюється емісія, купівля та продаж цінних паперів. Тут йде передача тимчасово вільних фінансових ресурсів у використання за відповідну плату у вигляді дивідендів або процентів. Робота фондового ринку спрямована на те щоб, на принципах ринкової економіки фінансові ресурси зосереджувались там де вони будуть найефективніше використатись. Ефективне використання фінансових ресурсів в свою чергу позитивно впливає на розвиток економіки держави. В кожній державі робота цього ринку регулюється відповідними законами, але основні принципи біржової торгівлі, та принцип біржового ціноутворення є присутнім на всіх біржах світу. Для того щоб краще зрозуміти яку функцію виконує фондова біржа (ринок цінних паперів), давайте подивимось на історію виникнення перших бірж (товарних бірж), та проаналізуємо умови що спонукали до появи саме такого виду торгівлі.
18. Державне регулювання фінансового ринку і ринку фінансових послуг. Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов’язкових для всіх – і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх «свободи» державним контролем – лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль. Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.
По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов’язують з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів. По-друге, якісний, добре відрегульований ринок – це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.
По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.
За допомогою планів і директив неможливо досягти позитивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невизначеності. Але завжди можна правильно організувати процес і отримати позитивні результати. Фінансовий ринок – це та сфера економіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск – адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення та певною мірою дезінформувати ринок. Тут навіть чесне ім’я має свою ціну. З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конкуренцію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона – дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави повинно бути обов’язковим.