2. Середні, зважені за розмірами ринкової капіталізації, розраховують за формулою
де Pі — ціна акції і-ї корпорації, що входить до бази індексу; k — дільник, який забезпечує рівність індексу на початок розрахунку базовому значенню; w. — ваговий коефіцієнт, який відображає частку цього виду акцій у загальному обсязі всіх акцій, що входять до індексу:
де Р1п1—
кількість акцій і-ї корпорації, розміщених
серед інвесторів; Р1п1.
—
ринкова капіталізація і-ї корпорації;
— сумарна ринкова капіталізація
корпорацій, що входять до бази індексу.
Зважені за розмірами ринкової капіталізації
індекси розраховують за обсягами
базового (індекси Ласпейреса) або за
обсягами поточного (індекси Пааше)
періоду.
За методом Ласпейреса обчислюють індекс цін акцій 30 найбільших німецьких компаній DAX (Deutscher Aktienindex). За методом Пааше розраховують французькі індекси САС-40, САС-240 (Compagnie des Agents de Change), американські індекси SP500, SP100 (Standard & Poor's), індекси компаній Великої Британії FT-SE-100, FT-SE-30 (Financial Tames Stock Exchange).
Історично першим і найбільш відомим з понадбіржових індексів є індекс Доу-Джонса, запропонований у 1884 р. Чарлзом X. Доу і Едуардом Д. Джонсом. Цей індекс розраховувався за цінами акцій 12 найбільших американських компаній. З часом на зміну цьому індексу прийшла система індексів Доу-Джонса, яка сьогодні є системою чотирьох самостійних індексів: промислового, транспортного, комунального та комплексного. Кожен із цих індексів формується на основі цін на акції компаній — лідерів відповідних галузей економіки. Найбільш відомий із них — промисловий (Dow Jones Industrial Average), що розраховується на основі цін акцій 30 найбільших промислових компаній:
Початкове значення дільника k забезпечує на момент початку розрахунку рівність значення індексу деякій величині. Індекс коригується за допомогою дільника k так, що події, безпосередньо не пов'язані з біржовою кон'юнктурою, не впливають на його величину. Тобто такі події, як дроблення акцій компанії, що входить до індексу, зміна однієї компанії, що входить до індексу, на іншу і т. п. змінюють величину середнього арифметичного цін акцій, але не змінюють сам індекс. Новий дільник k визначається за формулою
де kc — попереднє значення дільника; Pcj — стара ціна і-ї акції; Риі — нова ціна і-ї акції. Величина коригуючого дільника k має тенденцію до зменшення, а величина самого індексу — до збільшення. Тому можна вважати, що абсолютне значення індексу має значно менше значення, ніж динаміка зміни його величини. Індекс Доу-Джонса має характер поточної експрес-інформації і протягом біржового дня на Нью-йоркській фондовій біржі фіксується 7 разів.
Сьогодні значення цього індексу виходить за межі США, оскільки на NYSE концентрується близько 50% світового біржового обороту капіталу. До недоліків цього і подібних до нього індексів, які розраховуються як середнє арифметичне, можна віднести те, що акції з вищою ціною мають більший вплив на величину індексу.
У США крім індексу Доу-Джонса іншим важливим біржовим показником є індекс інформаційно-рейтингового агентства "Standard & Poor's" SP500. Серед п'ятьох біржових індексів, які розраховує це агентство, індекс SP500 є найбільш популярним і важливим (додаток №3). Він є прикладом індексу, що обчислюється як середнє, зважене за розміром ринкової капіталізації, і розраховується як відношення поточних ринкових цін акцій 500 провідних компаній США до відповідних цін у базовому періоді, помножене на 10.