Місцеві бюджети Франції

Місцеві бюджети в частині видатків складаються з двох основних розділів: бюджети поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового будівництва (інвестування). Джерела доходів поділяються на внутрішні (доходи від муніципальної власності, місцевого господарства, податкові) та зовнішні (дотації, кредити, як державні, так і приватні).

У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади доводиться на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна оборона, пожежна охорона, управління), третина — на освіту, культуру; важливою статтею витрат є розвиток інфраструктури. Місцеві органи влади здійснюють великі капіталовкладення — понад 52 % всіх капітальних державних витрат. Частка податків у місцевому бюджеті — 40 %, субсидій — ЗО, власні надходження і позики ЗО %. Місцеві бюджети, як правило, дефіцитні і потребують додаткових ресурсів для фінансування власних програм.

Місцеві бюджети є основним фінансовим інструментом адміністративних одиниць. Франція поділена на 22 регіони, 96 департаментів і близько 36 тис. комун. Адміністративно-територіальні одиниці мають власну систему виборчих органів самоврядування: регіональних, генеральних і муніципальних рад, які затверджують відповідні бюджети. Бюджетна політика департаменту є компетенцією Генеральної ради, а в окремих випадках — комісара Республіки і регіональної рахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійснює казначей департаменту, який призначається міністром економіки і фінансів за рекомендацією представника Генеральної ради.

Спеціальні фонди

До спеціальних фондів у Франції належать численні спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, різні фонди фінансово-кредитних установ і соціальний бюджет. Організаційно вони відділені від бюджетів і є відносно самостійними. Спеціальні фонди можна поділити на дві основні групи:

1) фонди доходів і витрат, які включаються до бюджету;

2) позабюджетні фонди.

Найбільшість фондів пов'язані з соціальною сферою. Сукупність таких фондів називають соціальним бюджетом Франції. Ресурси соціальних спеціальних фондів формуються із внесків підприємців (60 %), внесків за страхуванням (18 %), надходжень з бюджету (20 %), інших доходів (2 %). До фондів належать пенсійний фонд, фонд страхування по хворобі, інвалідності, материнству, фонд допомоги сім'ям, національний фонд допомоги безробітним. Найважливіші спеціальні фонди знаходяться у розпорядженні центрального уряду. Серед спеціальних фондів, що створюються місцевими органами влади, найбільше значення мають позикові фонди, ресурси яких використовуються для інвестицій, а в окремих випадках — для покриття, касових розривів у місцевих бюджетах. Це численні спеціальні рахунки казначейства, приєднані бюджети, фонди фінансово-кредитних установ.

Спеціальні рахунки казначейства відкриваються державним організаціям, які не мають права юридичної особи і фінансової автономії. Ці рахунки затверджуються парламентом. Ресурси спеціальних рахунків відображені яку дохідній, так і видатковій частинах бюджету. Найбільшим є Фонд економічного і соціального розвитку країни, який надає кредити строком від трьох до п'яти років державним та приватним підприємствам, які здійснюють інвестиції відповідно до загальнодержавної програми розвитку. Окремі рахунки відкриваються на військові цілі.

Приєднані бюджети складають організації, які не є юридичними особами, але користуються певною фінансовою автономією. Всього налічується сім приєднаних бюджетів — один військовий (виробництво пального) і шість цивільних: бюджети пошти, телеграфу, телефону; соціальної сільськогосподарської допомоги; національної друкарні; монетного двору; ордену Почесного легіону; ордену Визволення. Витрати кожного приєднаного бюджету покриваються власними доходами організації.

Франція займає одне з перших місць серед розвинених країн за величиною державного сектору, що отримав розвиток у післявоєнні роки у результаті буржуазної націоналізації. На нього припадає близько 10 % ВВП, більше чверті всіх інвестицій, тут працюють близько 15 % зайнятого населення. Державні підприємства зосереджені в енергетиці (вугільній, нафтовій, газовій промисловості), майже у всіх видах транспорту, а також у найбільш динамічних і нових галузях (аеронавтика, електроніка, хімія).

Специфічними рисами французької приватизації стало поєднання централізованого регулювання з ринковими важелями, а також використання принципу сегментації пропозиції акцій між різними групами акціонерів. Це було викликане намаганням забезпечити стабільність контролю над управлінням приватизованим підприємством і зберегти середньострокову стратегію його розвитку, а також захистити від безконтрольного скуповування акцій зовнішніми інвесторами. Решта активів реалізовувалася на французькому фінансовому ринку.