2.2 2 Зайнятість населення України в аграрному секторі

Зайнятість населення України в аграрному секторі здебільшого залежить від співвідношення працюючих і утриманців. Економічне навантаження на одного працездатного перевищує в селах порівняно з містами у 1,5 рази. Цей показник на 1 тис. осіб працюючих становить 791 чол., а в сільській місцевості – 1037, у тому числі 596 осіб старших від працездатного віку і 448 дітей. Водночас збільшився показник економічного навантаження на зайнятого у сфері матеріального виробництва, де припадає понад 2,2 чол., зайнятих у невиробничій сфері, дітей та пенсіонерів.

Вивчення демографічних процесів населення є одним із головних елементів економічного механізму державного регулювання зайнятості населення за сферами і галузями економіки. Проблеми позитивного функціонування підприємств аграрної політики і організацій усіх сфер економіки в умовах посилення конкуренції зможуть вирішувати лише ті, які мають постійний моніторинг сучасного стану зайнятості й використання робочої сили з чіткими орієнтирами розвитку на перспективу. Як наслідок реформування відносин власності, реструктуризації й реорганізації виробництва спостерігаються значні зміни в політиці державного регулювання зайнятості населення. Головна тенденція полягає в тому, що у сфері матеріального виробництва неухильно скорочується чисельність зайнятих. Цей показник у 2001 р. зменшився на 0,5 млн. чол., причому основне скорочення чисельності зайнятих припадало на сферу матеріального виробництва і, найперше, на промисловість і будівництво. Чисельність зайнятих скорочується і в галузях невиробничої сфери, особливо в освіті, науці й культурі.

Основні тенденції до скорочення зайнятих, характерні для останніх дев'яти років, нині уповільнюються. Так, за відповідний періоду 2001 і 2000 рр. загальна чисельність зайнятих в аграрному секторі скоротилась на 10%, тоді як за аналогічний період 1999 р. щодо 2000 р. цей показник становив 13%. Впродовж останніх років найбільше скорочення зайнятих спостерігалось у промисловості й будівництві і становило 87% усіх вивільнених. Чисельність зайнятих в інших сферах діяльності, в основному індивідуалів–підприємців, згідно з офіційною статистичною звітністю становить 2,2 млн.чол., що на 7% менше, ніж у 2000 р., знизилась самозайнятість населення. Ця тенденція до скорочення категорій самозайнятих і зайнятих індивідуальною діяльністю пов'язана зі зниженням купівельної спроможності населення і попиту на товари індивідуального використання. Водночас держава продовжувала протекціонувати цьому виду діяльності, що дало змогу оптимально підтримувати рівень безробіття, а відтак знизити соціальну напруженість.

Загальний рівень економічної активності населення у 2001 р. становив 48,0%, тоді як відсоток зайнятих у галузях економіки дорівнював 52,0%. На тлі загального незадовільного стану формування зайнятості населення як позитивну тенденцію слід виокремити скорочення чисельності незайнятого населення, що становило 0,8% у 2001 р. порівняно з 2,3% у 2000 р. Хоча ці зміни відбулись за рахунок підвищення рівня наявного безробіття і частина незайнятих перейшла до категорії безробітних з виплатою допомоги в разі безробіття.

Попри об'єктивну необхідність підтримки рівня зайнятості за рахунок самозайнятості й комерціалізації, оперативними і стратегічними заходами щодо державного регулювання зайнятості населення мають бути підвищений рівень продуктивності праці й впровадження активної політики ефективної зайнятості населення. Така зайнятість сприятиме створенню умов для мотивації до праці з метою ефективного використання трудового потенціалу.

Одним із головних інструментів упровадження ефективної зайнятості населення є економічний механізм державного регулювання зайнятості населення, який повинен розглядатися в системі глобальної стратегії в сфері зайнятості населення на всіх рівнях державного управління. В умовах соціально-економічної кризи існує загроза зникнення кадрового потенціалу в промисловості, будівництві, науці й науковому обслуговуванні. Оперативним заходом щодо державного регулювання зайнятості населення має бути забезпечення кожному зайнятому на виробництві мінімум вартості прожиткового рівня, з метою збереження існуючого кадрового потенціалу.

Характерною особливістю зайнятості населення для останніх дев'яти років є зменшення рівня зайнятості з-поміж жінок і молоді в основному в державному секторі економіки. За вказаний період питома вага жінок скоротилась приблизно на 30% у структурі працюючого працездатного населення. Це означає, що за такий короткий термін була звільнена кожна третя жінка-робітниця, що становить понад половину загального скорочення працюючих. В основі зниження зайнятості жінок перебувають суб'єктивні й об'єктивні причини.

В умовах масового скорочення працюючих послабився державний нагляд із виконання вимог законодавства щодо політики ефективної зайнятості населення. Через це роздержавлення і реструктуризація підприємств, їх перепрофілювання або банкрутство призводять до значних кадрових змін і без урахування інтересів робітників. Значна частина їх поповнює когорту безробітних, оскільки виникають проблеми з новими робочими місцями, відсутні умови для вільної міграції робочої сили і прискорення темпів розвитку приватної сфери господарювання.

Одним із стратегічних заходів щодо державного регулювання зайнятості населення є державний протекціонізм, який дає змогу зберігати стабільність у суспільстві й підтримувати на певному рівні життєзабезпеченість населення, хоча такі заходи призводять до імітації добробуту в сфері зайнятості. Стратегічною лінією держави має стати розширення приватного сектора, регулювання створенням малих і середніх підприємств. Головна мета таких заходів полягає в легалізації тіньового бізнесу зняттям обмежень в сфері підприємництва і вдосконалення механізму оподаткування, що дасть змогу більшості населення, незайнятого трудовою діяльністю, організувати приватний бізнес, а іншим легалізувати тіньовий бізнес.

Однією із форм залучення працівників і безробітних до системи ринкової соціально орієнтованої економіки є ринок праці, який в Україні існує у вигляді служб зайнятості на макроекономічному і регіональному рівнях.