16.Гарантії охорони праці жінок.

Державна політика у сфері правового регулювання охорони

праці жінок спрямована на створення належних умов для повно­цінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного вирішення проблеми охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціаль­но-економічних питань. «Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства», за­тверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431, та «Програма вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996—1998 ро­ки», затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 381, визначили шляхи реалізації держав­ної політики у сфері охорони праці жінок та поліпшення умов їх праці. Більшість із них не втратили своєї актуальності і визнані як першочергові заходи в «Основних напрямах розвитку трудо­вого потенціалу в Україні на період до 2010 року», схвалених Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. № 958/99.

Одним з основних заходів поліпшення умов праці жінок є їх вивільнення з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці. До повної реалізації цього положення пропонується роз­ширити пільги і компенсації жінкам, які працюють у таких умо­вах, та усунути вплив негативних виробничих факторів на їх здоров'я.

Система превентивних заходів передбачає технічну модер­нізацію робочих місць, скорочення тривалості дії негативних ви­робничих факторів. З цією метою існує необхідність визначення науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на ви­вільнення жінок з виробництв зі шкідливими і важкими умова­ми праці; поетапного обмеження використання праці жінок у нічний час, виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей; встановлення скороченого робочого дня і неповного робочого часу незалежно від наявності дітей та їх віку.

При вивільненні жінок з виробництв із важкими і шкідливи­ми умовами праці потребують вирішення питання щодо їх пра­цевлаштування та адаптації у нових умовах. Реалізація держав­ної політики у цьому напрямі передбачає навчання жінок новим професіям, які не пов'язані зі шкідливими і важкими умовами праці, організацію спеціальних робочих місць для раціонально­го працевлаштування вагітних жінок згідно з медичними реко­мендаціями.

Поліпшення умов праці жінок можливе лише за безпосередньої зацікавленості роботодавців, що забезпечується шляхом застосу­вання системи економічного стимулювання та надання їм пільг, у тому числі щодо сплати податків і обов'язкових платежів.

Диференціація правового регулювання охорони праці жінок зумовлюється фізіологічними особливостями жіночого організ­му, у тому числі у зв'язку з материнством. Норми, що регулю­ють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:

ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;

ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку з їх мате­ринством.

Зміст додаткових гарантій прав жінок на безпечні та нешкід­ливі умови праці полягає у встановленні заборони застосування їх праці на певних роботах, обмеження використання праці жінок на нічних роботах та встановлення граничної маси перене­сення жінками вантажів. Наказом Міністерства охорони здоро­в'я України № 256 від 29 грудня 1993 р. затверджено «Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок». Не до­зволяється застосовувати працю жінок на підземних роботах, крім деяких з них, що пов'язані з виконанням нефізичних робіт, робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню.

У законодавчому порядку заборонено залучати жінок до пі­діймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановле­ні для них граничні норми. Наказом Міністерства охорони здо­ров'я України № 241 від 10 грудня 1993 р. затверджені «Гра­ничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками». Маса вантажу, що є допустимою для підіймання і переміщення жінками, обумовлюється характером виконуваних робіт. Вста­новлено два види гранично допустимої маси вантажу: разова та сумарна. Наприклад, сумарна маса вантажу, який переміщується з робочої поверхні протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати 350 кг.

Законодавством України не допускається залучення жінок до роботи у нічний час (ст. 175 КЗпП України). Водночас встановле­ні виключення, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викликано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів Украї­ни1. Положення законодавства щодо обмеження застосування праці жінок у нічний час не поширюється на жінок, які працю­ють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї.

Спеціальні гарантії встановлюються жінкам у зв'язку з мате­ринством. Вони надаються для вагітних жінок і жінок, що ма­ють малолітніх дітей, понад гарантії, встановлені для всіх пра­цюючих жінок.

Жінкам у зв'язку з материнством встановлюються пільги і компенсації у сфері робочого часу і часу відпочинку. Забороня­ється залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти їх у відрядження. Залучення жінок, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт або направлення у відрядження можливе лише з їх згоди. Жінкам у зв'язку з материнством надано право пра­цювати на умовах неповного робочого часу, першочергове право на надомну роботу. Роботодавці за власний кошт можуть запро­ваджувати для них роботу на умовах скороченого робочого часу, встановлювати інші пільги та гарантії. Для жінок, що мають дітей віком до півтора року, надаються додаткові перерви для го­дування дитини, що включаються у робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

На необхідність розроблення та прийняття цього Переліку було за­значено у «Програмі вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження вико­ристання їх праці у нічний час на 1996—1998 роки», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 381. Нею також встановлено суб'єктів та строки виконання цього зобов'я­зання. Але станом на 2005 р. такий перелік не прийнято.

Трудове право України . Жінкам надаються соціальні відпустки у зв'язку з материнст­вом:

відпустка по вагітності і пологах тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70 календарних днів). Працюючим жінкам, які віднесені до 1-4 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка надається тривалістю 90 календарних днів до і 90 календарних днів піл я пологів;

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, три­валістю 7 календарних днів (за наявності декількох підстав — 14 календарних днів);

відпустки без збереження заробітної плати:

матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дити-ну-інваліда, тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

для здійснення домашнього догляду за дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до досяг­нення дитиною шестирічного віку;

для догляду за хворою дитиною тривалістю, визначеною у ме­дичному висновку, але не більше 30 календарних днів.

У зв'язку з материнством для жінок встановлені пільги у поряд­ку надання щорічних відпусток. Вони мають право на одержання відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання шес­тимісячного терміну безперервної роботи, право на одержання що­річних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку на­стання строку відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами.

Забороняється залучати вагітних жінок, як і будь-яких ін­ших працюючих жінок, до роботи у шкідливих і важких умовах праці. Тому вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збере­женням середнього заробітку за попередньою роботою. Якщо ро­ботодавець не може забезпечити вагітну жінку відповідною робо­тою, то до вирішення питання про надання легшої та нешкідли­вої роботи вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені робочі дні.