18.Охарактеризуйте зміст категорій прекрасного і потворного.

Потворне в естетичних теоріях визначається як антиномія прекрасного. В естетиці античних часів потворне осмислювалась у двох аспектах – потворне в дійсності і потворне в мистецтві. Потворне в природі (смерть, хвороби, жахливі тварини або рослини), в моралі і політиці (омана, корупція, несправедливість) - оцінювалось негативно, як те, що суперечило ідеалу античного полісу - упорядкованому космосу. В християнській традиції потворне в природі і людині розглядалося як наслідок гріхопадіння і псування початкового досконалого стану буття, як наявність дефіциту краси. Потворне - це "негативно-прекрасне", його тіньова сторона, "вторинне буття". Внутрішній діалектичний зв'язок між прекрасним і потворним полягає в можливості саморуйнування прекрасного при його переході від духовного ідеалу до матеріальної реалізації. У мистецтві потворне самореалізується в комічному. Він виділяє три основні види потворного з їх підвидами: безформність (аморфність, асиметрія, дисгармонія); неправильність, або помилковість (взагалі, в стилі, в окремих видах мистецтва) і, як "генетична основа" будь-якого потворного, дефігурація, або потворність, яка також має свої підвиди. Потворне як феномен художньо-естетичної свідомості посіло чільне місце в культурі і мистецтві ХХ ст., що орієнтовані на естетичне задоволення потворним, і в натуралізмі, спрямованому на збудження негативних емоцій протесту, гидливості аж до страху, жаху, шокового стану, що викликаються негативними сторонами дійсності, на смакування насильства, жорстокості, садизму і мазохізму (наприклад, у фільмах жаху, в бойовиках, "фентазі" та ін.).Коли виникає потреба навести приклади прекрасного, то частіше звертаються до мистецтва. Зв’язок прекрасного з мистецтвом ні в кого не викликає сумніву. Проте античні натурфілософи джерело і критерій прекрасного бачили в космосі. В грецькій мові „космос” означає не тільки порядок, але й красу, прекрасне привабливе оздоблення. Навіть кошик для гною може бути прекрасним, а золотий щит потворним, „якщо для свого призначення перший зроблена гарно, а інший погано”. прекрасне є об’єктивною властивістю самої дійсності (речей), а його головними формами – „порядок у просторі, спів розмірність (пропорція), визначеність”; прекрасне – те, що цінне само по собі і варте схвалення.

19.Поясніть, за якими основними ознаками ту чи іншу релігію відносять до світових релігій. Чим світові релігії відрізняються від етнічних, національних? Назвіть світові релігії.

Етнічні релігії – це сукупність вірувань, обрядів, ритуалів, яка притаманна певному народу і діє в межах конкретної держави, тобто в рамках державних народів. Формуючись, ці релігії несли на собі відчутні відбитки традиційних народних вірувань і звичаїв, які своєю чергою зазнавали певної трансформації в процесі становлення та утвердження національних держав. Ці релігії синтезували найдавніші форми анімістичних, тотемічних і магічних вірувань (див. попередню тему), зберегли найважливіші родоплемінні і землеробські культи, складні обряди жертвопринесень, пишні поховальні ритуали, пов’язані із вірою в загробне життя. Як правило, усі ранні релігії були різновидами багатобожя (політеїстичними), хоча в їх подальшому функціонуванні в більшості випадків виокремлюється значення якогось одного бога як головного (що називається генотеїзмом, тобто один бог постає в якості прородителя усіх інших), а ще згодом, на пізній стадії еволюції етнічно-державних релігій з’являється монотеїзм ( mono - один; teos – Бог), тобто єдинобожжя. Національні релігії сприяли й певній диференціації суспільства – як соціальній, так і етнічній. В давніх цивілізаціях саме визнання та здійснення якихось релігійних культів, обрядів, відправ часто поставало вирішальною ознакою для визнання або невизнання певних угрупувань людей своїми або ж чужинцями. Інколи перемога одного народу над іншим подавалась в релігійних переказах як перемога справжнього бога (або справжніх богів) над удаваним. Таким чином, із розгляду цього питання можна зробити висновки, що національно-етнічні релігії характеризуються такими провідними ознаками: їх державною та етнічною приналежністю; синтезом в їх змісті попередніх, більш ранніх форм релігійних культів та вірувань; органічним зв’язком процесів їх формування із процесами етногенезу та становлення давніх цивілізацій; обмеженим (державним або регіональним) характером їх поширення; тенденціями до деталізацій свого змісту, більшої структурної стрункості та монотеїзму. На сьогодні існують такі основні світові релігії: християнство, буддизм, іслам, індуїзм, юдаїзм. Від етнічних і національних світові релігії відрізняються міжетнічністю, космополітизмом, рівністю усіх перед богом.

Отже, головними рисами світових релігій є: виникнення у зв’язку радикальними історичними змінами; орієнтація на всіх людей; відмова від специфічної обрядовості, яка розділяла людей різних національностей; величезна роль засновників релігії у її встановленні; відображення способу життя великих регіонів; виражена активна проповідницька діяльність з метою привернення нових віруючих.