14.Поясніть, чому християнство називають соборною релігією? Чому для нього таким важливим постає спілкування?

У Християнських Церквах, за прикладом Собору Апостолів, од початку II ст. Соборність, як система управління й життя церковного, де право керівництва й вирішення справ мають усі члени Церкви - єпископ, духівництво і народ, що збереже Церкву від корупції. Соборно, така близька здавна демократичному єству нашого народу, була одною з головних передумов розквіту, внутрішньої сили і величі Української Церкви впродовж усього часу незалежного її існування. Найвищим керівним органом Української Церкви завжди був Церковний Собор, який складався з трьох частин: 1. Єпископів, 2. Духівництва, 3. Представників од вірних. Церковний Собор без котроїсь із цих трьох складових частин Церкви не вважався законним. Літописи свідчать про Українські Церковні Собори з давнього часу. Єпископів завжди вибирало духівництво з народом. Виборність єпископату завжди мала ті добрі наслідки, що між єпископами і народом був міцний живий зв'язок. У єпархіях керували Єпархіальні Собори, на яких у великому числі брали участь з правом рішального голосу вірні від парафій. У єпархіях ніхто з ієрархів не керував самовладно, ніхто з духівництва не приходив до громади непрошений. На основі Св. Письма, Св. Канонів та Св. Передань, в українській Церкві обиралися всі священики і церковнослужителі і всі члени єпархіальних та деканальних установ. Всю парафіяльну церковну владу вибирала собі сама парафія, - вона вибирала кандидата на настоятелів, а єпископ благословляв його чи висвячував. Коли парафія не мала свого кандидата на Настоятеля, то такого призначав єпископ, за згодою парафії.

15.Поясніть основні значення терміну «релігія» та окресліть її відповідні функції в житті суспільства.

Не має одностайності у визначенні поняття «релігія» серед науковців. Всього нараховується понад 200 визначень релігії. Але жодне з них, на думку релігієзнавців, не відображає це специфічне явище у всій його повноті. Іноді його тлумачать у значенні об'єднання, зв'язку однодумців або одновірців, передовсім представниками атеїстичного напрямку. В релігійному значенні цей термін означає зв'язок людини з вищими, священними чи надприродними силами. Розкриття функціональної ролі релігії - це виявлення тих суспільних та індивідуальних потреб, які вона задовольняє. Способи такого задоволення й визначають поняття функцій релігії. Таким чином під поняттям функції релігії розуміється характер і напрямок впливу релігії на суспільство в цілому і на окремі його елементи. Першою функцією можна назвати світоглядну - релігія формує в людини певну систему поглядів, досить своєрідну і специфічну. Особливість релігійного світогляду полягає у тому, що у ньому світ відображається через призму віри в реальне існування надприродних сил. У ньому відображається релігійна картина світу, визначається місце людини у цій системі та її призначення. Близька до світоглядної є функція сенсоформуюча, пов’язана із виробленням життєвих ідеалів, які б підносили людину над потоком повсякденного життя. Релігія дає відповідь на так звані «вічні питання життя» і цим допомагає віруючій людині осягнути внутрішню сутність цього світу в трансцендентних координатах виміру, своє місце в ньому, збагнути сенс людського буття. До цьому ж ряду відноситься ціннісна функція, сутність якої полягає у розумінні людиною того, що духовні цінності є найважливішими ознаками людини. Таким чином релігія є специфічною відповіддю на духовні пошуки людей. Дуже важливе значення відіграє соціальна функція релігії, тобто така, що сприяє введенню людини в соціальні відносини, як настанова про необхідність дотримання певних суспільних норм життя, як прилучення людини до суспільної моральності та ін. Не менш важливою функцією релігії у суспільному житті можна вважати регулятивну. У межах релігії, як правило, закладаються і впродовж віків дбайливо підтримуються відповідні норми релігійної моралі, які сягають глибин загальнолюдських етичних принципів, уявлень про добро, зло, справедливість, права і обов'язки. Варто наголосити на значенні інтегруючої функції релігії, що дозволяє поєднати людей у спільноту, котра може долати межі окремих держав, регіонів і навіть континентів. Безпосередньо до регулятивної та інтегруючої є комунікативна функція. Релігія сприяє спілкуванню людей близьких поглядів в межах певних релігійних організацій чи груп, не зважаючи на їх державну, етнічну, національну приналежність. Дослідники одностайно виділяють також компенсаторну або ілюзорну функцію релігії. Багато з них вважають її основною функцією релігії. Релігія дійсно за своєю сутністю виконує роль соціального компенсатора. Релігія здатна компенсувати безсилля, обмеженість людей, надати їм психічну підтримку та надію на краще у майбутньому, або в потойбічному житті. Усі перелічені функції релігії реалізуються не ізольовано, а в комплексі і виявляються як на рівні суспільства в цілому, так і на рівні соціальних груп та окремих особистостей. Їх здійснення визначається конкретною соціально-історичною обстановкою, в якій живе та діє певне релігійне об'єднання.

16.Поясніть, коли і за яких умов виникла професійна філософія в Україні. Вагому роль в суспільно-політичному, культурному, релігійно-духовному житті України відігравали церковні православні братства, які й поставали самостійними одиницями організації церковного громадського життя. За історичними джерелами у 1542 р. був затверджений статут братства Успенської церкви, а в 1544 р. - церкви Св.Миколая у Львові; це були перші відомі нам церковні братства. Братства поступово стали відкривати братські школи, перша з яких почала діяти у 1586 р. при православній Успенській церкві у Львові. Саме із діяльністю братських православних шкіл пов'язана поява професійної філософії в Україні, бо саме тут філософія постає в якості обов'язкової навчальної дисципліни. Історія української філософії привертає увагу вчених кінця XIX -початку XX стст. У 20-ті роки XX ст. Дмитро Чижевський, розвиваючи їх ідеї, у книжці «Філософія на Україні» стверджує, що українська філософія починається з періоду Григорія Сковороди. Пізніше, в 60-ті роки ця думка поділяється в «Нарисах історії філософії на Україні». Та в 70-ті роки XX ст. формується нова тенденція: київські філософи доводять, що в братських школах формується професійна філософія України, філософські ж ідеї формуються ще в культурі Київської Русі. У 80-ті роки утверджується думка: філософія - специфічна сфера духовної діяльності — займає особливе місце в культурі як самопізнання Духу і розглядається в контексті культури, а не в системі науки, бо лише на досить високому рівні розвитку культури формується філософське теоретичне знання з функціями науки. Структура філософії України визначається в залежності від соціокультурного фону. Функціонування філософських ідей створює філософсько-світоглядний ґрунт тієї культури, що об'єднує людей, які живуть в Україні і формують її народ. Історія філософії в Україні охоплює філософські проблеми і теорії, розроблені і сформовані саме філософами вихідцями з України. До історії української філософії входять дослідження її специфіки, національних особливостей, традицій. Мова йде про світоглядну ментальність, що визначає власне українське бачення світу, про комплекс світоглядних ознак, що зумовлюють визначеність духовного світу нації в контексті історії культури юдства. Урахування усіх складових у їх взаємодії дозволяє усвідомити самобутність філософії в Україні, починаючи з Київської Русі. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. її вершина - філософія Григорія Сковороди. У Київській Русі ідейно-філософський клімат складався по суті інакше, ніж на Заході, але в той же час немає підстав абсолютизувати відмінність у характері історико-філософського процесу в Західній Європі і в Київській Русі. У всякому разі філософська спадщина доби Київської Русі виразно засвідчує, що українські інтелектуали були непогано обізнані з творчістю професійних філософів Сходу та Заходу, і самі робили перші кроки на шляху до створення власної професійної школи. Становленню професійної філософії, як і інших галузей гуманітарного знання, сприяла діяльність письменників-гуманістів в Україні. Професійність філософії в Україні знайшла свій найбільший вираз у братських школах, у Замойській, Острозькій та Києво-Могилянській академіях.