103.Які нетрадиційні релігійні культи Ви знаєте? Поясніть причини їх виникнення.

Нетрадиційний релігійний культ – релігійна організація, що культурно, ментально не укорінена в Україні, історично не успадкована нашим народом від попередніх поколінь, не притаманна його релігійній духовності, проте набуває популярності внаслідок місіонерства проповідників з їх історичної батьківщини.

На сьогодні в Україні є дуже багато різних культів.

Досить велику групу утворюють нехристиянські рухи. Їх виникнення зумовлене потребою адаптації християнського вчення до т. зв. «західних цінностей», побудованих на приматі раціональних засад світорозуміння, зокрема релігійних. Нехристиянські релігійні культи виникають переважно як відгалуження протестантських церков або як самостійні осередки, організовані певним лідером, котрий, як правило, оголошує себе покликаним богом до створення нового рухк відродження первісного християнства. До таких культів належать: Свідки Єгови, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), «Церква Христа», Новоапостольська церква.

Також існують східні культи, до яких належать індуїсти, буддисти, тантристи – це загалом модернізовані форми східних культів. Також поширені кришнаїти. Останнім часом на теренах України значно активізувалася діяльність китайських, південнокорейських і в’єтнамських релігійних груп, культова практика яких часто – густо призводить до психічних і фізичних травм людей.

Поширеними є неоязичницькі релігії. Сучасне відродження язичництва підтверджує той факт, що віра наших предків не була абсолютно втрачена з прийняттям християнства, а дуже добре асимілювалася з ним. Представниками цього культу є організації: «Рідна віра», РУНВіра, «Ладо віра», «Ягновіра», з сатаністів – «Орден чорного кола», «Зірка смерті», «Партія сатаністів», «Церква Сатани», «Чорний орден».

Також існують сайєнтологічні (Діанетика, Наука Розуму тощо), синтетичні (Велике Біле Братство, Церква Муна тощо).

104.Охарактеризуйте в загальному плані особливості розвитку української філософії радянських часів.

У радянській Україні філософія, як і інші гуманітарні науки, перебувала під особливим контролем партійних органів і перетворена ними у засіб обгрунтування комуністичних догм. Опрацювання класичної філософської проблематики стало неможливим. Філософію оголосили “класовою наукою”, теоретичною і методологічною основою марксизму. Все, що не вписувалось у марксистську систему ідеологічних координат, переслідувалось і радикально винищувалось. Те ж саме стосувалось і усіх інших сфер духовного життя. Красномовний приклад: в період між 1930 і 1938 рр. з 259 українських письменників публікувалися лише 36.

Проте і за таких умов філософи, що залишились в Україні, продовжували розпочаті раніше дослідження. Перш за все філософи вивчали погляди Сковороди, суспільно-політичні позиції Кирило-Мефодіївського братства, методологічні засади природознавства. Достатньо активно опрацьовувались проблеми логіки та соціології. Далеко не всі вчені поділяли погляди фундаторів комуністичної доктрини. Значна частина університетської інтелігенції висловлювала незгоду з матеріалістичним розумінням історії, марксистськими законами суспільного розвитку, а саме це й було визначене офіційними колами як предмет філософських досліджень.

Філософські пошуки пожвавились після того, як 1937 року був створений Інститут філософії і природознавства, що проіснував до 1936 р. Проте доля більшості вчених склалася трагічно: вони були репресовані як, фактично, і вся українська інтелігенція.