87.Окресліть основні аспекти та особливості взаємин релігії із політикою.

Сфера політики пов’язана перш за все з боротьбою за державну владу та із її використанням. На перший погляд релігія, яка має справу із духовними процесами, не повинна стикатись із державною діяльністю та політичною боротьбою; здавалося б, що останню релігія може хіба що оцінювати за критеріями гріховності або праведності. Проте в реальному своєму існуванні релігійні об’єднання, як і окремі віруючи, живуть в суспільстві – в певних державах, країнах, регіонах. Тому вони частково просто змушені вступати у відносини із політикою, а частково зацікавлені в тому, щоби обстоювати свої політичні інтереси. Йдеться в першу чергу про те, щоби визнаватись з боку державної влади в якості повноправного елементу суспільного життя, мати можливість без перешкод здійснювати відправи, мати можливість входити у стосунки із членами суспільства, організовувати певні молодіжні та інші релігійні об’єднання, вільно публікувати та поширювати релігійні видання, володіти храмовими приміщеннями та ін. З іншої сторони, державні діячі та окремі органи можуть звертатись до церкви та її представників за підтримкою або з пропозиціями про співпрацю у певних питаннях життя.

Релігію та політику єднає також і те місце, яке належить в їх функціонування вірі як форми позитивного безпосереднього прийняття чогось. Особлива необхідність віри проявляється там і тоді, де й коли ми не можемо точно переконатись у реальному стані справ чи-то шляхом прямого спостереження, чи-то через експеримент. Зрозуміло, що такої можливості ми позбавлені не лише у відношенні до тверджень різних канонічних релігійних текстів, а й в сфері політичної діяльності. Не зважаючи на всі заклики зробити політику відкритою та прозорою для суспільства, вона залишається значною мірою закритою з різних причин, тому і політичним партіям, лідерам, програмам та запевненням ми часто змушені вірити на слово. Без такої віри навряд чи можна оптимально організувати суспільне життя.

Ще однією спільною рисою політики та релігії постає особливий тип їх внутрішньої організації – у більшості випадків це є ієрархізовані структури із чітко вираженою централізацією. Історичні дослідження засвідчують, що раннє християнство розглядало структуру влади у Римській імперії як взірець для побудови церковної організації. Іслам стверджує, що саме церковна організація може бути єдино надійним та виправданим типом організації людського співжиття, оскільки лише церква розглядає людину цілісно, через єдність її духовних та матеріальних проявів.

88.Поясніть, якими трьома потоками розвивалась українська філософія після 20-х років хх ст.

Встановлення радянської влади в Україні обірвало природний процес формування національної державності й відповідних їй духовних процесів. Значна частина вітчизняної інтелігенції була змушена емігрувати. У різних країнах Європи, в яких вони знайшли притулок (передовсім у Чехії, Австрії, Польщі, Німеччині, Франції), їм вдалося продовжити розпочаті на Батьківщині наукові дослідження. Українська філософія, переживши короткий період зльоту, після 20-х років розвивалась трьома потоками: в Україні (радянській та західній) та в діаспорі – за межами України. В цілому за межами України українцями було створено 46 навчальних та наукових закладів, у тому числі –Український вільний університет у Відні (1920 р.), пізніше перенесений у Прагу, а потім – у Мюнхен.

Серед мислителів, думки яких істотно вплинули на стан філософської думки в Україні перш за все слід назвати В.Зеньковського, який читав у Київському університеті курси психології та логіки та зробив суттєвий внесок у вивчення історії руської філософії, у розуміння співвідношення філософії та релігії (у 1919 р. виїхав у Югославію); Г.Флоровського, відомого історика Церкви та релігійного світогляду (також виїхав за кордон); відомого філософа київського походження Л.Шестова, надзвичайно цікавого творця власної релігійної версії філософії екзистенціалізму; О.Гілярова – у певний час професора Київського університету, видатного історика античної філософії, історика західної філософії. О.Гіляров вважав дух виявленням внутрішніх можливостей та потенцій природного універсуму, тому саме через осмислення суті духовного ми можемо наблизитись до розуміння дійсності. Фундаментальне дослідження О.Гілярова “Источники и софисты. Платон как исторический свидетель” по-сьогодні залишається одним із кращих досліджень на цю тему у світовій філософії.