82.У чому полягають та як проявляються соціальна та виховна функції мистецтва?

Виховна функція (мистецтво як катарсис). Мистецтво суттєво і, можна сказати, фантастично розширює горизонти життєвого досвіду людини, оскільки прилучає її до досвіду колосальної кількості людей та епох. Завдяки цьому воно формує стрій відчуттів і думок людей на основі накопиченого історичного досвіду. Мистецтво впливає комплексно на розум і серце, і немає такого куточка людського духу, який воно не могло б зачепити своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особу, але найбільш важливим тут є те, що мистецтво породжує, активізує та стимулює людські імпульси до самовиховання, самовдосконалення, до творчої самореалізації. До соціальної функції можна віднести:

Комунікативна функція (мистецтво як форма спілкування). Мистецтво як засіб людського спілкування має певні переваги перед мовою та письмом: коли звучить музика доби.

Інформаційна функція (мистецтво як повідомлення). Мистецтво несе нам певну інформацію, постає як специфічний канал зв'язку, сприяє усуспільненню як індивідуального досвіду, так і особистому опануванню суспільним досвідом.

Естетична функція (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних культурних орієнтацій) — це специфічна здатність мистецтва формувати художні смаки, художні здібності і потреби людини, сприяти вибудовуванню в особистості певної ієрархії ціннісно-естетичних орієнтирів, сприйняттю світу крізь призму образності та уяви, пробуджувати бажання та уміння творити по законах краси.

83. Основні аспекти та складності взаємин релігії і науки.

Релігія, наука, право, мораль – всі ці важливі для життя суспільства явища виростають на основі певних духовних та інтелектуальних прагнень, пошуків та знахідок. Досить складними та суперечливими були відносини релігії із наукою. З однієї сторони, релігія потребувала певних послуг зі сторони науки: йшлося про культові споруди (тут активно використовувались фізичні, технічні та технологічні знання), про астрономічні спостереження (оскільки у більшості випадків релігійні відправи, свята та церемонії були жорстко прив’язані до певних календарних дат), про математичні знання. В цьому плані релігійні потреби інколи стимулювали певні напрями наукового пізнання. З іншої сторони, релігія з її орієнтацією на канони та догмати суттєво обмежувала спрямування та зацікавлення науки. Так, в античному суспільстві суворо заборонялись та переслідувались усякі наукові дослідження, що загрожували перерости в атеїзм (безбожжя) або суперечили релігійним твердженням. Тривалий час християнська релігія категорично забороняла анатомувати трупи з науковими цілями. В Стародавній Індії, філософія якої була переважно релігійною, майже не лишилось ніяких достовірних відомостей про школу «чарваків – локаятиків», які заперечували вічність душі та її окреме від тіла існування. Деякі напрями протестантизму (наприклад, баптисти) забороняють переливання крові та пересадку органів, мотивуючи це розумінням тіла, як наданого Богом вмістища душ, яке людина не має права змінювати); сучасний іслам у країнах, що тяжіють до фундаменталізму, також із насторогою ставиться до наукових занять, особливо із боку жінок. В той же час слід зазначити, що ставлення релігії до науки змінюється історично, а також залежить від культурних та регіональних традицій. Найбільш напруженим таке ставлення спостерігається в суспільствах із тотальним пануванням релігії або ж у ті історичні епохи, що характеризувались саме таким становищем. В наш час в різних регіонах Землі та в різних релігіях відношення релігії та науки виглядає також по-різному. Католицизм, спираючись на доктрину “симфонії розуму та віри”, розроблену Томою Аквінським, досить активно використовує наукові досягнення, а також підтримує прагнення людини до пізнання. Були навіть засуджені ті непорозуміння між Церквою та наукою, внаслідок яких постраждали видатні вчені (Г.Галілей). Православна Церква намагається відсторонитись від прямих контактів із наукою, не засуджуючи її відкрито, але й вітаючи її прагнень до заглиблення в таємниці буття. Протестантизм як правило залишає питання про пізнання на розсуд самих науковців. Іслам давно втратив інтерес до співпраці із передовими загонами науки, хоча у більшості країн не виступає проти неї. Традиційні східні релігії вважають інтерес до науки та її успіхів відхиленням від найперших та виправданих людських справ і зацікавлень. Ще далі відстоять від науки різні давні етнічні культи та релігійні вірування, оскільки для них і сьогодні магія та чаклунство постають єдино виправданими варіантами використання людських інтелектуальних можливостей.

Розглядаючи стосунки релігії та науки, можна вказати ще й на їх певну внутрішню схожість: релігії так чи інакше, тою чи іншою мірою використовують елементи магії, тобто намагається певні операції, процедури застосовувати для впливів на якісь предмети з метою зміни їх у бажаному напрямі. Експериментальна наука в цьому плані також намагається через цілеспрямовані дії вплинути на певні внутрішні, приховані сили реальних явищ та процесів. Ясно, що засади такого роду дій в науці та в релігії суттєво відмінні, проте означена схожість створює умови як для співпраці, так і для сперечання між наукою та релігією.