75.Поясніть основні аспекти зв’язків релігії із мистецтвом.

Релігія, наука, право, мораль – всі ці важливі для життя суспільства явища виростають на основі певних духовних та інтелектуальних прагнень, пошуків та знахідок.

Зв’язок релігії та мистецтва ні в кого не викликає сумніву, адже ті предмети, які ми вважаємо мистецькими, в ранніх культурах майже повсюдно пов’язані із певними культовими діями. Чудові споруди давніх цивілізацій, які й сьогодні дивують нас досконалістю та виразністю своїх форм, а також величністю та – інколи – величезністю, на думку багатьох дослідників ніколи не були би створеними, як би людська діяльність та задуми не стимулювались релігійними віруваннями та уявленнями. І знову ж слід перш за все відзначити внутрішні, глибинні моменти спорідненості релігії та мистецтва. Перш за все, обидві ці потужні сфери людського життя прагнули видиме облагородити невидимим, прихованим. По-друге, вони прагнули сприймати й подавати приховані глибини світу як вищі, досконалі, гармонійні. По-третє, вони спирались на душевні людські прозрівання та інтуїції, а не лише на розум. Нарешті, і для релігії, і для мистецтва внутрішні духовні явища та процеси завжди поставали найпершими та найціннішими із усього, із чим стикається людина. При тому, звичайно ж, між ними існують суттєві відмінності. Мистецтво може сповідувати намір чомусь навчити людину, вплинути на її душевний стан, проте воно ніколи не намагалось взяти на себе роль найпершої наставниці життя, а тим більше того, щоби ставити людину на певний життєвий шлях та підводити підсумки її життю. Образи, твердження, утворення мистецтва, як відомо, носять умовний характер; безумовним для нього постають лише ті справжні переживання, що їх відчуває людина, входячи у діалог із творами мистецтва. Зовсім інакша ситуація в цьому плані спостерігається в релігії: її образи та твердження подаються як незаперечні, найважливіші для життя людини і для її наближення до істини. І результати інтеграції людини у сфери релігії та мистецтва також постають суттєво відмінними: мистецтво прагне надихати людину на певне переживання життя та його подій (деякі митці вважають завданням мистецтва ввести людину у стан “катарсису” – очищення від мулу повсякденного життя та переродження для нових зустрічей із ним); релігія запевнює людину в тому, що за умов ретельного виконання останньою релігійних настанов, норм та вимог людина може бути впевненою в тому що вона виконала основне завдання свого життя. Таким чином, існує кілька ліній зв’язку релігії та мистецтва, через які вони засвідчують свою взаємну спорідненість та відмінність. Ці лінії зв’язку дозволяють краще зрозуміти дещо як в релігії, так і в мистецтві.

76.Окресліть коло вихідних філософсько – світоглядних ідей ідеологів Кирило – Мефодіївського товариства.

Ідеї Кирило-Мефодіївського товариства, яке утворилось у Києві близько 1845 р., були першою політичною програмою для українства. Товариство об'­єднувало гурт молодих вчених і письменників, який уособлював квіт української інтелігенції. Тут були; обдарований історик і викладач університету Микола Костомаров, викладач гімназії та видатний письменник Пан­телеймон Куліш, високоосвіче­ний чиновник Микола Гулак, вчитель Василь Білозерський. Окрасою товариства був геніальний поет Тарас Шевченко, син селянина, недавно лише визволений із кріпацької неволі. Виданий у 1840 р. в Петербурзі перший збірник його поезій «Кобзар» відразу здобув йому широку літературну славу й мав величезний вплив на поширення української національної свідомості. Соціальний склад Кирило-Мефодіївського братства вже відрізняється від складу масонських лож і політичних гуртків першої чверті століття: тут нема вже великих панів, багатих дідичів; членами братства були переважно діти середніх або й бідних дідичів, урядовці й навіть колишній кріпак. Це та верства, яка в сфері інтелектуального життя й ідейного провідництва виступає в 40-х роках у Росії й на Україні на зміну родовитого панства й яку в новіших часах почали називати інтелігенцією. Ще докладніше малює нам той устрій всеслов'янської федерації, про яку мріяли члени братства, його статут. Тут говорилося, що духовне й політичне об'єднання слов'ян є їх справжнім призначен­ням, до якого вони мусять прямувати. Слов'янські народи в будучині мусять приєднатися до Росії й скласти з нею одну федерацію. При прилученні кожний слов'янський народ зберігає свою самостійність. Росія мала би бути поділена на три великоруські штати (держави), на два українські, два надволзькі, два південні, два сибірські, два кавказькі, один білоруський; далі мали бути штати польський, чехо­словацький, сербський і болгарський. На чолі федерації стояв би загальний сейм із представників усіх слов'янських народів. Київ не повинен би належати ні до якого штату й служив би місцем зборів загального сейму.В кожному штаті був би свій сейм і свій прези­дент, вибираний на чотири роки. Верховна центральна влада належа­ла б всесоюзному президенту, вибираному також на чотири роки. З усіх практичних намірів Кирило-Мефодіївських братчиків, на­скільки можна бачити з їх планів, найактуальніший характер мала боротьба проти кріпацтва. Цю боротьбу вони мали провадити шля­хом безупинної пропаганди в школі і в літературі, стараючися виховати нове покоління дворян в антикріпацькому дусі. Рівночасно вони вважали за потрібне негайно взятися за ширення просвіти в народних масах, за видання популярних книжок і часописів і взагалі старатися підвести культуру широких народних мас. Пла­нам українських ідеалістів не судилося здійснитися, але їх ідеї не загинули марно. Боротьба за емансипацію закріпощеного селянства стала гаслом української літератури: можна сміливо сказати, що перше, ніж кріпацтво було скасоване самим урядом, йому вже був нанесений смертельний моральний удар у літературі, однаково, як в українській, так і в російській. В грудні 1845р. Виникло українське таємне товариство під назвою Кирило-Мефодіївського братства.Це товариство зібрало в собі цвіт української думки - людей,що мали величезний вплив на хід і розвиток українського відрод-ження. Тут були М.Костомаров, П.Куліш, М.Гулак, О.Маркович та інші. Окрасою товариства був геніальний поет Т.Шевченко. Самовизначенн ще не означає втягнення поняття «нацiональна iдея» в орбiту полiтологiї виштовхування його з фiлософії, концептуальні елементи цiєї iдеї все ж таки можна побачити лише у персональній творчiй дiяльностi окремих членiв Товариства (М.Костомаров, Т.Шевченко, П.Кулiш). Становлення ж національної ідеї вiдбувається якраз десь на переходi мiж першим i другим (за Грохом «А» i «Б>) етапами нацiонального вiдродження: накопичення достатньої кiлькостi народознавчого матерiалу пiдштовхує до первiсної етнічної диференцiацiї — вiдокремлення свого «ми» вiд усякого «ве ми», що, своєю чергою, при иаявностi вiдповiдного соцiопсихологiчного тла - готовності до «патріотичного збудження» — i породжує отой синтетичний, iнтенсивно забарвлений цiннiсно погляд на свою спiльноту як ва смисл i долю. Все це яскраво вiдображено у творах видатних кирило-мефодіївців.