62.Розкрийте завдання, зміст та особливості екологічної етики.

Екологічна етика — вчення про належне у відносинах людини з природою, що сприймається як суб'єкт, заснованих на визнанні морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей, повазі прав природи й обмеженні прав людини.

В міру ускладнення суспільних відносин у людському суспільстві стали формуватись різні напрямки прикладної етики — політична, журналістська, медична, екологічна етика тощо.

Екологічна етика пропонує і захищає систематичну і всебічну концепцію моральних взаємовідносин між людьми і природою. Екологічна етика припускає, що людська поведінка стосовно природи може спрямовуватись і спрямовується моральними нормами. Теорія екологічної етики в цьому випадку повинна: 1. пояснити, що це за норми; 2. пояснити, стосовно кого чи до чого люди несуть моральну відповідальність; 3. показати, чим обґрунтована ця відповідальність.

Корінне питання екологічної етики — яке наше відношення до природи: як до об'єкта (речі) чи суб'єкта (тобто до рівного собі, що має моральний статус і права). Екологічна етика існує лише тоді, коли ми відносимось до природи як до суб'єкта. У цьому випадку шкода, нанесена природі, буде розглядатись з погляду нанесення збитку самій природі.

Як правило, екологічну етику розділяють на дві складові частини: філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику.

Нормативна етика стосується практичних питань, розробляючи етичні судження, правила і принципи наших відносин із природою, а також етичні оцінки.

Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також доводи, що приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються.

Принципи і положення екологічної етики в даний час при загальному ресурсному, споживчому підході до природи багатьом здаються дуже радикальними. Але радикальна, авангардна роль, екологічної етики саме полягає в тому, щоб оголосити ідеї, що відкидаються спочатку більшістю як абсурдні чи смішні, але які, зрештою, стають надбанням традиційних екологічних організацій і, згодом, приймаються більшістю населення.

63.Поясніть зміст і значення явища індульгенції в католицизмі. Чому воно викликало обурення багатьох віруючих?

Індульгенція — у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань за вже прощені Богом гріхи в таїнстві сповіді. Індульгенції базуються на віруванні в те, що гріх, хоча прощений, повинен тим не менш мати кару на землі або в чистилищі. Церква може відпустити ці кари завдяки заслугам Христа та святих.

Практикування індульгенцій повстало в ранній церкві, коли сповідникам і тим, хто зазнавали мучеництва, дозволялося заступатися за покаяльників — і таким чином втихомирювати кару накладену на них. Спочатку індульгенція наддавалась після розкаяння, яке мало проявитись в добрих справах (піст, милостиня, паломництво). З часом виникло переконання, що за заслуги Христа, Богоматері, святих і мучеників у розпорядженні Церкви є невичерпну скарбницю «добрих справ», які дають церкві право на видачу індульгенцій. Богословська концепція індульгенції впершее булла розроблена у творах Гуго Сен-Шерского. Ця концепція булла визнана церквою в 1343 році папою Климентієм VI. У часи пізніх середніх віків, індульгенції стали виражатися грошовою вартістю, що викликало обурення багатьох віруючих, бо провадило до широкого зловживання й було однією з головних причин атаки Лютера на церкву під час Реформації. Їх продаж заборонено в 1567 році папою Пієм V.