6.Розкрийте сутність моралі та моральних норм. У чому полягає їх відмінність від норм права?

Словом «мораль» стали позначати певну сукупність, певний набір правил та норм поведінки, яких люди повинні були би дотримуватись в певному суспільстві чи в певній культурі. Етика ж, оскільки цей термін мав батьківщиною Стародавню Грецію, яку традиційно пов'язують із началами філософії, почала використовуватись в значенні філософської науки про мораль. Отже, в найпершому окресленні мораль постає перед нами як сукупність норм та правил людської поведінки, а етика – як філософська наука про мораль.Чим відрізняються моральні норми людської поведінки від, перш за все, юридичних? Якщо ми придивимося до юридичних норм, то помітимо, що вони встановляються спеціальними, так званими повноважними органами певного суспільства (держави) та постають загальнообов'язковими, тобто такими, що їх у відповідних ситуаціях повинні виконувати однотипно (однаково) всі члени суспільства. Обов'язковість юридичних норм носить навіть примусовий характер, оскільки за їх дотриманням та виконанням слідкують спеціальні, так звані – правоохоронні органи. Якщо якісь члени суспільства порушують його юридичні норми, не вважають за необхідне зважати на них, то вони підпадають під юридичну відповідальність, а остання передбачає цілу низку спеціальних заходів та покарань, що застосовуються до правопорушників та правових нігілістів (тих людей, що відкидають закони держави).

7.Розкрийте предмет та особливості релігієзнавства як науки, її зв’язок із іншими науками, що вивчають прояви релігії.

Релігія як складне суспільно - історичне явище виступає предметом дослідження різних наук, серед яких чільне місце посідає релігієзнавство – наука, яка всебічно та детально вивчає феномен релігії. Її особливість полягає в тому, що вона збирає данні численних наук задля того, щоб подати релігію як багатоелементне явище в усій єдності її структури, функціональності й закономірностей буття в усіх її проявах. Релігієзнавство покликане вивчати релігію неупереджено, тобто приймати до уваги все, що має до неї відношення. Не може бути виправданою така позиція релігієзнавства, коли релігія досліджується у світлі інтересу якоїсь окремої церкви або конфесії, коли висвітлюються лише очевидні позитивні чи-то, навпаки, лише негативні її прояви. В релігієзнавчих студіях важливо уникнути двох крайностей: конфесійної однобічності та спроби змальовувати релігію виключно з позицій світського критицизму й нігілізму, коли релігійні явища розглядаються як аномальні для людського буття. Цей момент зближує релігієзнавство з наукою, адже й наука прагне здобувати такі результати пізнавальної діяльності, які позбавлені суб'єктивізму й упереджень. Окреслення особливостей релігієзнавства потребує з’ясування питання про його предмет. В сучасних дослідженнях розрізняють об'єкт та предмет релігієзнавства. Об'єктом тут постає та частина реальності, на яку перш за все спрямована дослідницька активність, а предметом - певний зріз, певна проекція об'єкту, що виділяється із суцільності об'єкта специфічними для даної науки інструментами пізнання. Не викликає сумніву те, що об'єктом релігієзнавства постають релігія та релігійність як певні реалії суспільної історії; в цьому сенсі релігієзнавство є наукою про релігійність як властивість соціалізованої людини, тобто людини, включеної в систему соціальних зв'язків та відношень. А предмет релігієзнавства окреслюється як така сукупність елементів, складових, що представляють релігію в якості своєрідної дійсності, як сукупність сталих зв'язків та відношень між цими елементами. Зрозуміло, що до того часу, поки буде існувати людство і релігія, об'єкт релігієзнавства буде залишатись тим самим, проте предмет буде історично змінюватись, оскільки історично релігія також змінюється, ускладнюється, зазнає певних оновлень або диференціацій. Як специфічний тип світогляду релігія має глибинну генетичну спорідненість з іншим історичним типом світогляду - філософією, яка постала як спосіб дискурсивного раціонально-логічного осмислення тих самих світоглядних проблем, які розроблялись у міфології й релігії. Успадкувавши від них всі стрижневі світоглядні проблеми, філософія піднімає їх до вищого теоретичного рівня осмислення. Більше того у межах філософії сама релігія та трансцендентне стають об'єктом раціонального осмислення. Філософія вивчає релігію всебічно та цілісно, тому вона тісно співпрацює з іншими науками про релігію, у тому числі - з релігієзнавством. Проте на відміну від релігієзнавства філософія не просто збирає та поєднує численні сторони і прояви релігії, а намагається знайти їм спільний єдиний корінь, або ж виявити той наскрізний зв'язок, який поєднує численні елементи релігії в одне ціле при цьому всі аспекти релігії, так чи інакше, концентрує навколо людини, її становища в світі та її самоутвердження й самоусвідомлення. Релігію досліджують також історія, соціологія, психологія, богослов'я, культурологія, етнографія, мистецтвознавство та деякі інші дисципліни. Історія (як світова, так і окремих країн та регіонів) розглядає релігію як чинник людського суспільного життя, його змін та подій. В полі зору історії перебувають також зв'язки релігії з різними сферами історичної людської діяльності. Отже, складність релігії як суспільного явища зумовила появу численних напрямів та підходів у її дослідженні. Серед цих напрямів релігієзнавство займає своє особливе місце, оскільки має специфічний предмет та власні принципи дослідницької діяльності.