28.Поясніть, чим відрізнялись філософські курси Києво – Могилянської академії від типових схоластичних курсів Західної Європи.

Києво – Могилянська академія була заснована Петром Могилою у 1632 році шляхом об’єднання двох київських шкіл. У час найвищого розквіту в Академії навчалось понад 2000 студентів щорічно. Принципове значення мала та обставина, що в Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов’я. Завдяки цьому в Києво-Могилянській академії у філософські курси вводились наукові та філософські новації. Курс філософії охоплював три складники: логіку, фізику та метафізику; викладали також геометрію та астрономію. В найвищому класі (богослов’я) докладно вивчали систему Томи Аквінського (томізм). У трактуванні професорів Києво-Могилянської академії філософія окреслювалась як цілісна система знань, що в сукупності дозволяють знайти шлях до істини, а отже – й зрозуміти причини виникнення та сутність тих чи інших явищ. Істина пов’язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважалося, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння (тобто, кажучи мовою сучасної науки, – реальної дійсності) можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу. Засобами пізнання світу визнавалась логіка, котра вивчала форми та методи мислення. У своїх філософських викладах професори філософії послуговувались працями Арістотеля, Августина, Дунса Скота, Томи Аквінського, П.Гасенді, Р.Бекона, Р.Декарта, Г.Лейбніця, Х.Вольфа та інших античних і пізніших європейських авторів, прагнули адаптувати їх ідеї на українському грунті. Передовсім це виявлялося у цінуванні чуттєвих форм пізнання порівняно з раціональними, а також у тому, що етичним проблемам філософії надавалося великого значення, тобто тут давалася взнаки давня традиція сприймати та подавати філософію як життєву настанову та моральне повчання.

За своєю вихідною структурою філософські курси Києво – Могилянської академії Були подібні до типових схоластичних курсів західної університетської філософії, протее не копіювали їх повністю, а включали у свій зміст критичні зауваження на адресу Аристотеля, посилались на новітню науку.

29.Окресліть основні логічні ідеї л. Фон Вітгенштейна.

Людвіг Йозеф Йоганн Вітґенштейн – австро-англійський філософ, один із засновників аналітичної філософії і один з найяскравіших мислителів XX століття. Загальновизнано, що Вітгенштейн здійснив цілих дві революції в західній філософії. Перша відбулася, коли його «Логіко-філософський трактат» надихнув Віденський гурток на створення програми логічного позитивізму. Друга сталася, коли його ідеї про природу й устрій мови, викладені в «Філософських дослідженнях», породили британську лінгвістичну філософію, або філософію буденної мови. Структурно «Логіко-філософський трактат» складається із семи афоризмів, що супроводжуються розгалуженою системою пояснюючих речень. Змістовно він пропонує теорію, що вирішує основні філософські проблеми через призму співвідношення мови і світу.

Мова і світ — центральні поняття всієї філософії Вітгенштейна. У «Трактаті» вони предстають як «дзеркальна» пара: мову відображає світ, тому що логічна структура мови ідентична онтологічній структурі світу. Світ складається з фактів, а не з об'єктів, як вважається в більшості філософських систем. Світ представляє весь набір існуючих фактів. Факти можуть бути простими і складними. Об'єкти є те, що, вступаючи у взаємодію, утворює факти. Об'єкти володіють логічною формою — набором властивостей, які дозволяють їм вступати у ті або інші відносини. У мові прості факти описуються простими реченями. Вони, а не імена, є простими мовними одиницями. Складним фактам відповідають складні речення. Вся мова — це повний опис всього, що є в світі, тобто всіх фактів. Мова допускає також опис можливих фактів. Така представлена мова цілком підкоряється законам логіки і піддається формалізації. Всі речення, що порушують закони логіки або що не відносяться до спостережуваних фактів, вважаються Вітгенштейном безглуздими. Так, безглуздими виявляються речення етики, естетики і метафізики.

Важливо розуміти, що Вітгенштейн зовсім не мав наміру тим самим позбавити значущості області, які його самого хвилювали надзвичайно, але затверджував даремність у них мови. «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» — такий останній афоризм «Трактату». Нова філософія Вітгенштейна є швидше набором методів і практик, ніж теорією. Автор сам вважав, що тільки так може виглядати дисципліна, постійно змушена пристосовуватися до свого змінного предмету. Погляди пізнього Вітгенштейна знайшли прихильників перш за все в Оксфорді і Кембриджі, давши початок лінгвістичної філософії. Значення ідей Вітгенштейна велике, проте їх інтерпретація, як показали декілька десятиліть активної роботи в цьому напрямі, представляє велику трудність. Це в рівній мірі відноситься і до його «ранньої», і до «пізньої» філософії. Думки і оцінки значно розходяться, побічно підтверджуючи масштабність і глибину творчості Вітгенштейна.