
- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови
- •3.Поняття престижу мови та засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство і мовна політика в Україні
- •5. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового наукового стилів
- •8. Поняття культури мови та культури мовлення
- •10. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •9. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •12. Лексика української мови з погляду її походження.
- •13. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •14. Основи вчення про термін і термінологію: Вихідні поняття і терміни
- •15. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •16.Класифікація термінологічних одиниць
- •17. Сучасні проблеми української термінології
- •18. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування
- •19. Види і форми професійного спілкування
- •20. Невербальні компоненти спілкування
- •21. Правила ведення дискусії.
- •22. Основні поняття діловодства. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України
- •23. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •24. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення
- •25.Етикет телефонної розмови.
- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови
4.Мовне законодавство і мовна політика в Україні
Поняття "мовна політика" зазвичай зводять до кількох питань, як-от офіційної чи державної мови, мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем - мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо.
Мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.
Стан сучасного мовного законодавства України.
Чинна Конституція України (ст. 10) проголошує:
"Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".
У багатонаціональних демократичних державах мовна політика стала засобом правового забезпечення безконфліктного існування різномовних спільнот, а в державах із значними етнічними меншинами - засобом забезпечення культурних прав цих меншин. У XX столітті особливої актуальності набуло використання мовної політики як інструмента культурної та ідеологічної деколонізації в країнах, які здобули державну незалежність.
Сучасна Україна є, за світовими стандартами, достатньо мононаціональною державою, де українці складають майже 3/4 всього населення. Проте наша держава залишається мовно, культурно й ідеологічно неоднорідною, у значній частині регіонів національна самосвідомість більшості громадян залишається невисокою.
З урахуванням мовної ситуації в Україні і законодавчо визначених функцій української мови державна мовна політика має бути скерована на досягнення таких цілей: утвердження української мови як державної (офіційної) у всіх царинах публічної сфери суспільного життя на всій території України і при здійсненні офіційними особами представницьких функцій у міжнародному спілкуванні; посилення функції державної мови як мови громадянства - об'єднавчого і консолідуючого чинника в українському суспільстві і засобу зміцнення державної єдності України; утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні, гаранта державної незалежності й національної безпеки; утвердження і підтримку української мови як самобутньої мови титульної нації.
5. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
Функціональний стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи ту сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю засобів. У сучасній українській літературній мові розрізняються стилі: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний.
У кожному із стилів, у свою чергу, можуть бути виділені кілька підстилів. Розмовний стиль, наприклад, має два різновиди: розмовно-офіційний і розмовно-побутовий. Науковий стиль поділяється на власне науковий, науково-навчальний і науково-популярний підстилі. У публіцистичному стилі відповідно до специфіки засобів масової комунікації виділяють газетно-публіцистичний, радіо-, тележурна-лістський та ораторський підстилі. Офіційно-діловий стиль розпадається на такі підстилі: власне законодавчий (мова законів), дипломатичний (мова міжнародних документів) і канцелярський (мова ділових паперів).
Кожен із стилів виступає у певній соціально значущій сфері. Розмовний стиль побутує у повсякденному неспеціальному спілкуванні. Публіцистичний стиль пов'язаний із суспільно-політичною сферою життя, науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу, офіційно-діловий стиль — це стиль ділових паперів і спеціального спілкування в економічній та юридичній сферах, а також у державних установах, художній стиль використовується у творах художньої літератури.
Розмовний стиль застосовується в широкому повсякденному неспеціальному спілкуванні, у таких мовних ситуаціях, в яких відсутнє попереднє обдумування висловлювання, спеціальний добір мовних засобів. Цей стиль характеризується невимушеністю, особливим емоційним забарвленням, виразністю.
Публіцистичний стиль використовується для агітації та пропаганди. Це стиль суспільно-політичної літератури, газет, журналів, виступів на зборах тощо.
Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.
Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.
Епістолярний стиль. Сфера використання – приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліша та ін.).
Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква.
Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.
Організаційно-діловий стиль. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.
6.Основні ознаки функціональних стилів Відрізняються стилі мовлення багатьма ознаками. Але спільним для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства - забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.Розмовний стиль.Розмовний стиль – найдавніший, виник з потреби спілкування; має дві форми: кодифіковану і не кодифіковану. Риси його: різноманітність, експресивно-емоційне забарвлення, просторічні елементи в лексиці, різні інтонації, ритми, мелодика; форма – діалогічна й монологічна, а тому неповні, еліптичні речення і позамовні засоби: міміка, жести, ситуація. Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві. Основні ознаки:безпосередня участь у спілкування; усна форма спілкування; неофіційність стосунків між мовцями (неформальне); невимушеність спілкування; непідготовленість до спілкування (неформальне); використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка); емоційні реакції; потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.Художній стиль Художній стиль – це складний сплав, відображає багатство національної мови; це поєднання всіх мовних стилів з погляду лексики, граматики, але з орієнтацією на літературну мову. Одна з його особливостей – вживання художніх засобів (тропів: епітетів, метафор, порівнянь, алегорій тощо), що сприяє створенню образності. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності. Основні ознаки: образність; поетичний живопис словом творів; естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження; зображуваність; конкретно-чуттєве живописання дійсності; відсутня певна регламентація використання засобів мови та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи; суб'єктивізм розуміння та відображення.
Науковий стиль.Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основні ознаки: ясність і предметність тлумачень; логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; об'єктивний аналіз; точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; однозначне пояснення причино-наслідкових відношень; докладні висновки.
Публіцистичний стиль.Публіцистичний стиль призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку. Основна риса: поєднання логічного викладу з емоційно-експресивним забарвленням з метою впливу і переконання. Орієнтується на усне мовлення, а тому можлива діалогічна форма, звертання, чіткість оцінок явищ, подій Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання. Основні ознаки: доступність мови; поєднання логічності доказів і полемічності викладу; сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників; висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер; широке використання художніх засобів.
Епістолярний стиль.Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П Куліш).Основні ознаки: наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звернення; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, іноді постскриптум.
Конфесійний стиль. Сфера використання - релігія та церква. Основні засоби: суто церковна термінологія і слова - символи; непрямий порядок слів у реченні та словосполученні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; аявність архаїзмів.
Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність.
Офіційно-діловий стиль.Офіційно-діловий стиль - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні. Має дві форми: усну і писемну.
Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях. Специфіка офіційно-ділового стилю полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме: нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні; точність та ясність повинні поєднуватись з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів; документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми; наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація; сувора регламентація тексту для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.