
- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови
- •3.Поняття престижу мови та засоби його забезпечення
- •4.Мовне законодавство і мовна політика в Україні
- •5. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового наукового стилів
- •8. Поняття культури мови та культури мовлення
- •10. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •9. Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •12. Лексика української мови з погляду її походження.
- •13. Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •14. Основи вчення про термін і термінологію: Вихідні поняття і терміни
- •15. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •16.Класифікація термінологічних одиниць
- •17. Сучасні проблеми української термінології
- •18. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування
- •19. Види і форми професійного спілкування
- •20. Невербальні компоненти спілкування
- •21. Правила ведення дискусії.
- •22. Основні поняття діловодства. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України
- •23. Вимоги до укладання та оформлення документів.
- •24. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення
- •25.Етикет телефонної розмови.
- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови
20. Невербальні компоненти спілкування
Про емоції людини багато говорить міміка, рухи, вегетативні прояви ("почервонів", "зблід", "спітнів"), вираз очей, розмір зіниці.
Мовлення містить у собі безліч повідомлень у так званих невербальних елементах спілкування, серед яких можна назвати наступні. Пози, жести, міміка. У цілому вони сприймаються як загальна моторика різних частин тіла (рук - жестикуляція, обличчя – міміка, пози – пантоміма). Ця моторика відображає емоційні реакції людини. Невербальне спілкування найчастіше використовується для встановлення емоційного контакту із співрозмовником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки, добре людина володіє собою, а також для отримання інформації про те, що люди в дійсності думають про інших або про певну ситуацію.
Невербальні елементи особливо важливі для правильного слухання співрозмовника. Своєю невербальною поведінкою ми можемо демонструвати як зацікавленість і увагу, так і байдужість. Ефективне спілкування можливо, коли людина намагається точніше, відправляти і приймати повідомлення.
Зазвичай виокремлюють п'ять основних знакових систем.
Оптико-кінетична система знаків, яка охоплює жести, міміку, пантоміміку, тобто руки, обличчя й постава в цьому разі стають джерелом психологічної інформації.
Паралінгвістичні засоби. Йдеться про якість голосу, його діапазон, тональність. Доведено, що як гучний голос, так і занадто тихий не підсилюють переконувального впливу одного співрозмовника на іншого. Не завжди, коли людина говорить тихо, вона змушує співрозмовників, щоб її слухали, а лише тоді, коли є справжнім авторитетом серед інших.
Екстралінгвістична знакова система, яка характеризується введенням у мову пауз, сміху, інших вкраплень. Певна частина людей, особливо в діловій сфері, вважає, що їхній статус вимагає деякої монотонності. Однак слід пам'ятати про психологічні якості людей. Суть у тому, що у своїх вчинках вони керуються як інтелектом, так і емоціями.
Візуальне спілкування, тобто «контакт очима». Періодично дивлячись на обличчя партнера, людина таким чином дарує йому свою увагу, а психологія людей така, що вони цінують увагу до себе.
Проксеміка, яка передбачає організацію простору й часу спілкування (часові особливості початку спілкування, розташування партнерів за столом переговорів тощо).
Невербальні засоби спілкування поділяють також на:
візуальні, до яких належать кінетика (рухи ніг, голови, рук, тулуба); напрямок погляду й візуальний контакт; вираз очей; поза (локалізація, зміна поз відповідно до словесного тексту); шкірні реакції (почервоніння, піт); дистанція (відстань до співрозмовника, кут повернення до нього, персональний простір); додаткові засоби спілкування, у тому числі особливості будови тіла (статеві, вікові) і засоби їх перетворення (одяг, косметика, окуляри, прикраси, татуювання, вуса, борода, сигарета тощо);
акустичні (звукові), пов'язані з мовою (інтонація, голос, тембр, тон, ритм, висота звуку, мовні паузи та їх локалізація в тексті) і не пов'язані з нею (сміх, плач, кашель, вдихи, скрегіт зубів, «хлюпання» носом тощо);
тактильні (пов'язані із дотиком), які передбачають фізичний вплив (ведення сліпого за руку, контактний танець, потиск руки, хлопання по плечу).
Іноді в ролі специфічної знакової системи окремо розглядають сукупність запахів, якими наділені партнери зі спілкування, а також смак. І хоча смак і нюх найменшою мірою задіяні в спілкуванні, вони, незалежно від нашої волі, беруть участь у комунікативному процесі і впливають на наші стосунки один з одним.