5.2. Фінансове вирівнювання.

ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ – це процес усунення вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів.

ВЕРТИКАЛЬНИЙ ФІСКАЛЬНИЙ ДИСБАЛАНС – невідповідність між обсягами наявних ресурсів та обсягами завдань і обов’язків, які покладаються на певний рівень місцевого самоврядування.

Вертикальні фіскальні дисбаланси (далі - ВФД) можна усунути кількома шляхами:

1. влада вищого територіального рівня (центральна влада) може взяти частину обов’язків із надання державних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов’язків того рівня влади, в якого виник ВФД;

2. запровадження додаткових податків на тому рівні влади, де виник ВФД;

3. передача центральною владою частини своїх податків тому територіальному рівню влади, який має ВФД;

4. надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.

Вибір конкретного шляху усунення ВФД визначається політикою фінансового вирівнювання.

ГОРИЗОНТАЛЬНИЙ ФІСКАЛЬНИЙ ДИСБАЛАНС – невідповідність обсягів фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня для надання державних і громдських послуг в обсягах, що визначаються виходячи із фінансового нормативу бюджетної забезпеченості.

Основними причинами запровадження в Україні фінансового вирівнюваня є: нерівномірність територіального розміщення продуктив­них сил, що є причиною диференціювання податкової бази адміні­стративно-територіальних одиниць; територіальна диференціація обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги; необхідність забез­печення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави; потреба передачі від центральної влади на місцевий рівень значної частини видатків (відповідно до принципу субсидіарності); існування так званих «зовнішніх ефектів» із соціальних виплат (коли послугами, що фінансуються з бюджету однієї ад­міністративно-територіальної одиниці, користуються і жителі інших територіальних одиниць, при цьому їх владні органи не несуть відповідних витрат).

В тоталітарних країнах центральне місце в бюджетній системі займає Державний бюджет; місцеві бюджети мають другорядне значення.

Бюджетна система України характеризується дуже високим ступенем централізації бюджетних ресурсів, що є причиною нерозвинутості місцевого самоврядування і слабкості його фінансової бази.

При такому рівні централізації бюджетних ресурсів, вирішальне місце, роль і значення відводиться внутрішнім механізмам перерозподілу фінансових ресурсів, в межах яких виділяються п’ять типів відносин між бюджетами різних рівнів (див. рис. 1):

Рис.5.1. Типи міжбюджетних відносин

Виділяють наступні форми міжбюджетних відносин:

1. субсидіювання;

2. вилучення коштів;

3. бюджетні позички;

4. взаємні розрахунки.

Субсидіювання — це передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомо­ги. Існує три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.

Субсидія може бути цільовою і знеособленою. Не пов’язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримав.

Субвенція — це різновид цільової субсидії, яка передбачає часткову участь у фінансуванні певних заходів та програм кіль­кох бюджетів.

Дотація — це цільова фінансова допомога на покриття дефі­циту відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету вищого рівня покриття може бути повним або частковим.

Вилучення коштів — це передача коштів «бюджетного над­лишку» з бюджетів нижчих рівнів до бюджетів вищих рівнів. Явище зворотне до дотації.

Бюджетний надлишок — це перевищення закріплених за да­ним бюджетом доходів над його нормованими видатками.

Бюджетні позички — це надання коштів бюджетів вищого рівня бюджетам нижчого рівня на покриття тимчасового касового розриву.

Касовий розрив — незбігання в часі фінансування видат­ків і надходження доходів.

Взаємні розрахунки — це передача коштів з одного бюджету до іншого у зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видат­ків після затвердження бюджетів. При такому перерозподілі в одному бюджеті виникає надлишок коштів, а в іншому — в та­кому самому розмірі нестача.

Бюджетним кодексом України запроваджений по­діл доходів місцевих бюджетів на: ВЛАСНІ ДОХОДИ — доходи, що не враховуються при визначенні об­сягу міжбюджетних трансфертів (КОШИК № 2 – ст. 69 БКУ); ЗАКРІПЛЕНІ ДОХОДИ — доходи, що враховуються при визначенні об­сягу міжбюджетних трансфертів (КОШИК № 1 – ст. 64 і 66 БКУ). Перелік власних та закріплених доходів визначений у БКУ на тривалу перспективу, що покликано створити необхідні пе­редумови для здійснення перспективного планування.

З метою організації міжбюджетних відносин видатки МБ поділяють на дві групи:

• видатки, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (здійснюються за рахунок кошику №1 доходів МБ в ст. 64 БК); ст.88 – 90 БКУ

• видатки, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (здійснюються за рахунок кошику №2 доходів МБ в ст. 69 БК). ст.91 БКУ

Перша група видатків відповідає повноваженням, які органи державної влади делегують органам місцевого самоврядування.

Друга група видатків відповідає власним повноваженням місцевого самоврядування.

Надходження власних доходів не враховуються при визначенні об­сягів міжбюджетних трансфертів місцевим бюджетам, що сприяє без­посередній заінтересованості органів місцевого самоврядування у наро­щуванні дохідної бази.

За економічною природою власні доходи місцевих бюджетів — це до­ходи, які формуються внаслідок дій і рішень, прийнятих місцевими ор­ганами самоврядування. Власними можна вважати лише такі доходи місцевих бюджетів, які одночасно задовольняють такі вимоги: вони є територіально локалізованими, безпосередньо залежними від діяльності органів місцевої влади, які повністю їх контролюють і використовують на свій розсуд.

Закріплені доходи місцевих бюджетів складають основу для визна­чення податкової спроможності території, їх обсяги впливають на обся­ги бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з держав­ного бюджету України.

Закріпленими є доходи, які на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному обсязі або у визначеній, єдиній для усіх бюджетів частині. За своєю сутністю це загальнодержавні податки, збо­ри або доходи, які традиційно формують дохідну частину місцевих бю­джетів.